Наталя Обаль, Торонто
Ми йдем вперід. Над нами вітер віє,
І рідні нам вклоняються жита.
Від радості аж серце мліє.
За волю смерть нам не страшна!
Слова і Музика – Левко Лепкий
Героїчний бойовий шлях пройшов легіон Українських Січових Стрільців (УСС), створений з початком першої світової війни як окрема українська частина австро-угорського війська. Хоча встановлення легіону УСС відбувалося в структурах австрійської армії, в той час то був єдиний можливий шлях до організації українського війська, тобто, це не означало, що стрілецтво мало намір відстоювати чужі йому інтереси.
Початком освіти легіону вважається 1911-ий рік, коли виникла думка про створення організацій української молоді Галичини. Головною метою була підготовка української молоді до збройної боротьби з грізним ворогом українського народу – Росією. Перші таємні організації розміщувалися в середніх школах та університетах. Ідеї воєнного вишколення молоді знайшли відгук і в політичних колах, і серед спортивно-громадських товариств, таких як “Сокіл”, “Січ” і “Пласт”. Можливо, ці організації були б закриті якби не перша світова війна.
8 червня 1914 р. пролунали постріли у Сараєво, а 28 липня 1914 року австро-угорський уряд оголосив війну Сербії в яку були втягнуті численні держави світу.
6 серпня 1914 р. була оголошена спільна відозва Головної Української Ради та Української Бойової Управи УСС про готовність українського народу до боротьби та заклик українській молоді стати під жовто-блакитній прапор Українського Січового Стрілецтва. За три тижні до новоствореного українського війська зголосилися близько 28,000 добровольців з усієї Галичини.
Переважала молодь від 18 – 22 літ яка, часто без відома батьків, часом недолітки, вирушала з родинних хат “здобувати Україні волю”. Були між ними всі соціяльні верстви та професії. Особливо активним було селянство, яке становило переважну більшість зголошених. Національна ідея захопила все галицько-українське суспільство. Австрійська команда не хотіла допустити до розширення українського національного руху. Австрія хотіла за рахунок Галичини добитися порозуміння з Росією. Численна стрілецька формація була би перешкодою.
Добровольці збиралися в повітових осередках, а пізніше мали перебратися до більших міст. На початку вересня в Стрию зібралося коло 10 тисяч осіб. Австрійські власті з недовір'ям ставились до патріотично настроєної української молоді. На загальному зборі було виділено 2,500 стрільців, які мали залишатися, а решта отримали документи для повернення додому.
З початку свого існування Українські Січові Стрільці стояли на національних позиціях. Першим доказом того були їхні спроби відмовитися приймати присягу на вірність габсбурзькій династії. Коли Бойова Управа, яка утримувала тисячі добровольців, звернулася до австрійської влади за допомогою, влада перш за все зажадала прийняття присяги. Виникнув сильний спротив серед добровольців – їхня присяга мала бути заявою вірності Україні. Коли 3 вересня 1914 р. стрільці, котрі залишилися, були змушені прийняти австрійську присягу, робили це неохоче.
Пізнійше іншу, таємну, присягу складено на вірність Україні:
“Я, Український Січовий Стрілець, присягяю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, вірно служити Рідному Краєві, захищати його перед ворогом, воювати за честь української зброї до останньої краплі крови. Так мені Господе Божий та Архангеле Михаїле допоможіть. Амінь.”
Протягом 1914 року до першої половини 1915 року, легіон брав участь у боях проти російських військ у Карпатах. Особливо запеклими були бої за гору Маківку, де Українські Січові Стрільці вкрили себе невмирущою славою, але зазнали значних втрат. Сотні молодих патріотів загинули на Бережанщині. На Поділлі важко знайти місцевість між Золотою Липою та Збручем, де б не було стрілецьких могил. Поряд з прізвищами полеглих борців були написи, сумні й водночас горді: “Впав за волю України”.
Розпочавши свою діяльність як гурт недостатньо зорганізований, Українське Січове Стрілецтво неймовірним зусиллям зуміло до 1917 року перетворити легіон у добре вишколену українську військову формацію з національною символікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та українською термінологією.
Поставивши основною метою виборення української державності, в легіоні діяв ряд громадсько-освітніх та мистецьких структур, покликаних підвищувати освітній рівень стрільців. Але активність не обмежувалася тільки працею в стрілецькому легіоні.
Розуміючи, щоб успішно здійснити національно-державницьку ідею, мусить бути сильна воля власного народу. Величезну увагу приділяли освітній праці серед української громадськості – у Галичині, в Закарпатті, на Волині і навіть у Наддніпрянщині. Вже в 1914 році стрілецтво допомагало в створенні читалень, товариств “Просвіти”, господарських осередків та брали участь в організації та підтримці українського шкільництва.
Завдяки культурно-мистецькій діяльності, стрілецьким пісням, музиці та виставам, українське населення вперше ознайомлювалося з ідеєю української державності, дізнавалося правду про свою минувшину, задумувалося над майбутнім.
Український нарід вічно співатиме “Ой, у лузі червона калина”, “Ой, видно село”, “Зажурились галичанки”, “Не сміє бути в нас страху” і багато інших маршових, любовних, жартівливих пісень, створених творчим легіоном Українських Січових Стрільців протягом першої світової війни.
Share on Social Media
