Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Дещо про варшавський український альманах

Aug 13, 2019 | Featured

Микола Дупляк для Нового Шляху – Українських Вістей.

У літній день, коли надворі спека, в холодочку розкриваю “Український aльманах” на 2019 рік, щоб познайомитися з його змістом. Ця публікація – орган Об’єднання українців у Польщі (ОУП), виходить у Варшаві від 1996 року. Перед тим, за часів комуністичного правління у Польщі (від 1959 року) в польській столиці виходили “Українські календарі”, що їх публікувало Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ). Обидві публікації популярні серед української спільноти в Польщі. Одначе, вони різняться, в основному, своїм змістом і своїм тиражем. Публікація ОУП виходить на гарнішому папері, більша розміром і багатша змістом. Головними редакторами “Українського альманаха“ були: Степан Заброварний, Мирослав Вербовий, Ярослав Сирник, Ростислав Крамар, а тепер ці обов’язки почала виконувати Ольга Попович. Альманах, який перечитую, гарно зредагував Ростислав Крамар. У ньому, окрім календаря, дуже важлива календарна частина історичного порядку, що вказує на ювілейні дати в історії та культурі України. Це немов калейдоскоп з минулого нашого народу.

Зміст цієї публікації поділений на п‘ять основних розділів: сьогодні, на просторі століть, коріння, люди, культура та література. У першому читач знаходить чимало цікавих відомостей про сучасний стан польсько-українських відносин на тлі життя українців у Польщі. Тут і справа д-ра Григорія Купріяновича, і польсько – український діялог, і пикулицькі події, і українськомовна освіта у Варшаві, і докір українському урядові за неувагу до проблем життя українців у країні над Віслою. Відомо ж бо, що Україна, як держава, не надавала не тільки підтримки українській меншині, тобто корінним українцям у Польщі, але й не завжди виявляла з ними солідарність. Більше це робили громадські організації, зокрема, локальні місцеві органи влади. Крім того, Польща роками дотримується чіткої політики щодо України, що базується на історичному минулому, а Україна не виробила напрямних щодо українсько – польських стосунків і підтримки української громади та позиціонування України у спільному європейському домі.

У другому розділі знаходимо дуже цікаве інтерв’ю з польським істориком Маріюшом Зайончковським, у якому той між іншим сказав, що “в Сагрині та в двох інших селах здійснено воєнні злочини”. У цьому ж розділі є гарна стаття проф. Віктора Матвієнка про перший досвід соборности українських земель у ХХ столітті. Автор робить такий висновок: “… багато наших громадян морально, психологічно, ментально – ще в СРСР, а фізично – вже тут, в українській державі“. Слідують інші цікаві статті українського історика Сергія Грабовського про українські сюжети пакту Молотова-Ріббентропа; українського історика Андрія Когута про витоки депортаційної операції “Запад“; польського публіциста Томаша Щепанського про діяльність товариства “Помост“ та журналу “Мєндзиможе“; доктора історичних наук Миколи Дорошка про російські “війни пам’яті“ проти України, який стверджує, що 2014 року на українську землю прийшла війна… Ті з кремлівських політиків, що розпочали війну проти України, мають намір повернути нашу державу в зону російського впливу, в якій Україна мала прикрість перебувати після невдалого геополітичного вибору гетьмана Богдана Хмельницького в 1654 р.”

Дуже цікавий своїм змістом є розділ “Коріння”, присвячений проблемам української меншини в Польщі. Читач довідається з них про українців, заарештованих органами управління громадської безпеки на Західному Помор’ї та засуджених Військовим районним судом у Щецині в 1947-1955 роках; про примусове виселення бойків у південні області України, що супроводжувалось радянською пропагандою про щасливе життя у степах. Інші статті присвячено проблемам українського шкільництва в Польщі: 50-річчю української школи в Ґурові Ілавецькому та організації української середньої школи в цьому ж Ґурові Ілавецькому; навчанню української мови на Підляшші тощо. Інша стаття присвячена українській семикласній школі в Перемишлі, що діє під назвою “Шашкевичівка”. Прикметне те, що перед війною (1911 – 1939) вона проіснувала 28 років і в наш час (1991 – 2019) також 28 років.

У розділі “Люди” київський історик Микола Томашик оприлюднив статтю про Митрополита Іларіона (Огієнка) та його захист православних Холмщини і Підляшшя. Відомо ж бо, що лише 1938 року під час акції руйнування православних церков на Холмщині та Підляшші за два місяці українці втратили понад 120 храмів, а протягом двох тижнів березня 1944 р. в одному Грубешівському повіті з рук польського підпілля загинуло понад 2000 вірних. Український історик з Польщі Ігор Галагіда знайомить читачів з Анною Валентинович – одною із найбільш заслужених діячок польської “Солідарности” та переконливо доводить її українське походження. Анна загинула у Смоленській катастрофі разом із провідниками польської державної верхівки. З думкою про її українське походження рішуче не погоджується знаний україножер ксьондз Тадеуш Ісакович-Залеський. В Альманасі знаходимо й дуже актуальну статтю спортивних журналістів про російсько-українську війну на Донбасі, адже ж там чи не кожного дня гинуть оборонці нашої Батьківщини. Темі війни на Сході України присвячена також стаття журналістки Богдани Костюк про консолідацію українських патріотів у боротьбі з аґресором. Для лемків у Польщі популярною є “Лемківська ватра” у Ждині, що, як пише Мар‘яна Кріль, “давала можливість лемкам бути у себе“. Авторка розповідає про засновника ватри Володимира Ґрабана. Про українську діаспору приваблює цікава стаття науковця Лідії Стефанівської про Ярославу Рубель – відому громадську та пластову діячку в США. Окремі статті присвячено українському різьбяреві Андрієві Сухорському з Канади з нагоди його 90-річчя та Федорові Ґочу – засновникові Музею лемківської культури в Зиндрановій. Увагу читача привертає інтерв’ю доцента Тараса Лильо з Богданом Горинем, який свій життєвий досвід підсумував такими словами: “Праця для свого народу – єдиний чин, який виправдовує існування людини“.

Цікавий також розділ “Культура, література“. У ньому розповідається про нові публікації про долю української меншини в Польщі, про “українізацію” львівських батярів тощо. На окрему увагу заслуговує тут стаття дослідниці Олександри Іванюк “Сучукрліт у Польщі: польські репортажі домінують над українськими романами“. Авторка стверджує, що українців і поляків об‘єднує “малочитання“. Згідно з останніми опитуваннями, 51% українців за 2017 рік не прочитали жодної книжки, 6% не змогли відповісти, чи вони взагалі що-небудь читали. Аналогічно, 63% поляків не прочитали за 2016 рік жодної книжки. Авторка відмічає, що Україна не інвестувала в переклад власної літератури за кордоном і довгий час не мала діяльного Інституту книги, тож теперішня ситуація залишає бажати кращого. Більшість перекладів здійснюється завдяки завзяттю самих перекладачів, особливо якщо йдеться про поезію. Відрадне те, що український Інститут книги таки постав і почав працювати, хоча подібний польський Інститут книги працює набагато краще. На думку авторки, особливе зацікавлення в Польщі викликає постать і літературний здобуток Оксани Забужко, якій тут пророкують Нобелівську премію.

Цікаву статтю про те, як Тризуб – знак Володимира Великого, сто років після віднайдення, повернувся на герб модерної України, написав редактор і публіцист Богдан Завітній. На закінчення Альманах пропонує своїм читачам цікаву статтю українського письменника в Польщі Юрія Гаврилюка про Північне Підляшшя. Автор розповідає про національне відродження підляського українства в 70-80-их роках минулого століття та мандрівку підляшан у літературу, що знайшла відображення у письменницькому слові.

Український альманах – цінна та цікава й багата своїм змістом публікація, що повинна бути гарним надбанням у всіх українських сім’ях. Вона вийшла завдяки підтримці Міністерства внутрішніх справ і адміністрації тиражем усього 800 примірників. До речі, Українські календарі виходили набагато більшим тиражем, наприклад: 1959 р. – 10,000, 1963 р. – 7,000, 1970 р. – 9,000, 1975 р. — 8,500, 1988 р. – 6,000 примірників. Ще десять років тому Український альманах вийшов тиражем 1,000 примірників. Наклад оцих публікацій дозволяє зробити такі висновки: по-перше, люди тепер менше читають; по-друге, процес асиміляції і полонізації українського населення на польському засланні збирає своє жниво. Саме цього бажали ті, що 1947 року здійснювали злочинну військову операцію “Вісла” з думкою про загладу української меншини в Польщі.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.