Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Дмитро Яворницький – історик Запоріжжя

Sep 2, 2015 | Newpathway, Featured, Arts & Culture

Павло Лопата, Торонто.

5 серпня минула кругла 75-та річниця смерті Дмитра Яворницького. Один з найвідоміших українських істориків був політично неблагодійним для російського царизму та радянської системи. За 85 років життя Яворницький плідно працював доти, доки билося в нього серце. З неабиякою любов’ю він ставився до всього, що було українським. Був також фольклористом, етнографом, археологом, прозаїком, інколи писав і вірші. Збирав народні пісні, народні пам’ятки, вивчав українські скарби, колекціонував старовину, шпортався в державних архівах, займався розкопками козацьких могил, мандрував по степах і досліджував клаптики земель Запоріжжя.

Наукові інтереси завели молодого університетського студента в Харкові вивчати історію Запорізької Січі. Подорожуючи по колишній Катеринославщині, Дмитро Іванович збирав пісні, казки, перекази про запорізьких козаків, останнього кошового отамана Січі Петра Калнишевського, якого, за наказом цариці Катерини ІІ у червні 1775 року заслано до довічного ув’язнення на Соловках. За велику любов до вільних запорожців і до рідної України, Яворницького царська влада звинуватила у сепаратизмі. Друкуючи статті про козацтво Запоріжжя у харківській пресі, його позбавлено можливостей працювати в університеті. “Невже я сепаратист? Не думав, і не думаю бути сепаратистом…” – зізнався у листі до свого приятеля Григорія Маркевича (1847-1923). “…Люблю Запоріжжя. Люблю тому, що не знаходжу ніде інде іншої втіхи, люблю тому, що там є широкий простір для моєї превільної натури…” – продовжував писати Яворницький у свойому письмі (4 листопада 1884 р.).

Після звільнення з роботи при кафедрі російської історії 1885 року, науковець з Харкова перебрався до Петербургу, де отримав посаду вчителя історії та літератури в приватній гімназії на сирітському інституті благородних дівчат. Тут познайомився з декотрими діячами місцевої культури, передусім з українським (а не російським) художником Іллею Репіним (1844-1930). Часто Ілля гостив Дмитра у себе, а по суботах з’являвся він на так званих “збіговищах” у Репіна. Закінчити малювати картину “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”, над якою художник почав працювати 1879 р., Репіну допоміг Яворницький запорізькими реліквіями, а також заохоченням маляра до подорожі в чорноморські краї, де колись перебували українські козаки. Дружні та щирі стосунки між ними тривали все життя.

Яворницький читав лекції в столичних гімназіях і за це його позбавили подальшої праці викладача. 1891 року його заслано на три роки до Ташкенту під наглядом жандармерії. Як “вільнодумцеві” до столиці Росії йому було заборонено повернутися. Натомість, поселився в Москві, де понад сім років був викладачем курсу археології, історії України та запорізького козацтва. З 1902-го року до кінця своїх днів життя, Дмитро Іванович жив у Катеринославі (з 1926 р. Дніпропетровськ), ставши директором обласного музею. Тим і сповнилася його давня мрія бути близько до Запоріжжя. Губернська земська управа постановила науковцеві завдання впорядкувати музейні експонати та поповнювати його новими предметами старожитностей.

І Дмитро взявся за цю роботу з усією своєю енергією. Матеріальні скарби свого народу в музею з року в рік нагромаджувалися. З торбою на плечах, ходив по селах і містечках, звідки завше повертався роздобутими предметами старовини. Приносив до музею картини, стародруки, запорізький одяг та зброю козаків: шаблі, рушниці, списи, порохівниці, пістолі, кулі, кинджали та інші предмети-кухолі, люльки, баклажки, каламарі, глечики, пряжки, гроші, персні тощо.

Частим гостем був на острові Хортиця, милувався його мальовничими краєвидами, дніпровськими скелями, кручами, історичними місцями, де проживали козаки. Всюди проводив наукові дослідження, розшукував старих людей, які переповідували про героїчні подвиги славних козаків, почутих від своїх прадідів, дідів і батьків. Мандрував з дозволом церковників по сільських храмах, звідки приносив церковні речі, а головно ікони, що були патронами чи патронесами Січі. Ходив дослідник по козацьких могилах, в яких знаходив кістяки запорожців, навіть добре збережених, біля яких натрапляв на монети часів Катерини ІІ. Дмитро Іванович мав мандат від синоду, який дозволяв йому забирати релігійні предмети. В музеї, проводячи екскурсії, завжди показував євангелії, зокрема львівський “Апостол” 1574 року видання українським першодрукарем Іваном Федоровичем, надрукований у Львові.

Вчений доклав багато зусиль, якими збірка музею збагатилася із п’яти тисяч експонатів, що були в музею, до 70 тисяч, які назбирав по різних місцевостях Дніпропетровщини та під час археологічних розкопок козацьких курганів. Розшукуючи всякі скарби, він нурком плив на дно Дніпра, навіть топився, кілька разів зломив собі ліву руку, поранив ноги, а потім стрибав на милицях. Ночував у степах та інших місцях під голим небом, шукаючи предмети колишніх вольностей запорізьких козаків, де пережив багато сумних і радісних днів.

Дмитро Яворницький подбав про побудову нового, поруч старого, музею, для плану якого, за власні гроші, 1910 року поїхав до Єгипту, щоб там роздобув відповідні зразки музейних будівель. Будівництво розпочалося, але через спалах першої світової війни роботи припинилися.
І після закінчення війни він не боявся ходити пилом закуреними дорогами і знов шукати за все новими музейної вартості експонатами.

Культурне життя Дніпропетровська було тісно пов’язане з ім’ям Д. І. Яворницького. Він часто читав лекції студентам державного університету, а також перед місцевою інтелігенцією та селянами.
Читав їх українською мовою, а екзамени приймав і російською. Тримався свого погляду, пропагуючи “гарне своє і хороше чуже”. Майже 40 років керував Історично-археологічним музеєм, керував науково-дослідною кафедрою українознавства, допомагав своїм учням осягати наукові степені, і не переставав досліджувати археологічні предмети та ними наповнювати музейну збірку. Цей музей у 20-их роках вважався чи не найкращим в Україні.

До кінця свого життя, Яворницький тримав перо в руці. Його поетичні твори увійшли до збірки “Вечірні зорі” (1910). Написав роман “За чужий гріх” (1907), кілька повістей та оповідань: “Поміж панами”, “Драний хутір”, “Де люди, там і лихо” (всі 1911 року), “Три несподівані стрічі” (1912), а також склав “Словник української мови” (том І, А-К, 1920).

Другу частину його лексичного матеріалу, використано в словнику Бориса Грінченка. Він – автор численних праць про життя запорізьких козаків, зокрема про гетьмана Осипа Гладкого. Написав “Історію міста Катеринослава”, “Історію запорізьких козаків”, “Слідами запорожців”, “Українська старовина”, “Дніпрові пороги”, що появилися окремими виданнями, якими подратував чимало радянських науковців.
Під час 30-их років, відомих масовим більшовицьким терором, твори Яворницького не були доступні читачам, а його самого було переслідувано як “фальсифікатора” історії українського козацтва.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.