Михайло Траф’як для Нового Шляху, Торонто
Спочатку – про деякі “пороги спотикання” щодо Суспільної служби: байдужість, упередження, слабку проінформованність тощо. Моє запитання на Блурі до однієї українки, молодої пані: “Чи знаєте щось про Суспільну службу?”- “Ні, нічого не знаю, ми туди ніколи не ходили” (а в Торонті – з 2003 року, весь час ходять повз Службу). Інша пані: “Там тільки чаї-кави розпивають”. Один поважний чоловік з військовою виправкою: “Я ще не такий старий, щоб бути членом Суспільної служби і ходити на ті зібрання.”
У квітні цього року виступав я на зборах Суспільної cлужби. Говорив про її різнобічну діяльність таку потрібну українській громаді; про нагальну потребу посилити інформування; про залучення нових членів, особливо молоді. До речі, той “ще не такий старий чоловік” на моє легеньке вмовляння на другий же день став членом Суспільної служби. Під час українського фестивалю на Блурі цього року весь день працював “cек'юриті” у приміщенні Служби. Купує тут вареники-голубці для своєї родини. Він – українського походження, сержант поліції у відставці, а прізвище його – Славомир Томілко. Ще похвалюся, що після моєї розмови зовсім молода пані – Вікторія Сабадош (в Канаді з 2013 року, приїхала з Мукачевого) також приєдналася до Суспільної служби . Членом стала й моя дружина Марія.
Тепер дещо про Суспільну службу українців Канади, філія Торонто та її діяльність. Працює під гаслом: “Ми допоможемо вам, а ви – нам!” Офіційно діє з 1953 року. Адреса: 2445 Bloor St. W., Toronto, ON M6S 1P7; тел. (416) 763-4982. Працює з понеділка до п’ятниці від 9-ї рано до 5-ї п.п. У Службі – чотири штатні працівники: виконавчий директор; координатор програм і керівник Бюро порад (в єдиній особі); офісний адміністратор; кухарка. Певно, що величезний масив роботи і програм Служби осягнути вони не в змозі. Тому її левову частку виконують добровольці, особливо ж Рада директорів.
У фінансовому плані Суспільна cлужба як неприбуткова благодійна організація функціонує завдяки членським внескам (25 доларів на рік), пожертвам і частково з державних грантів.
Суспільна cлужба надає допомогу у пошуку праці й житла, підготовці податкових декларацій, консультує з родинних та індивідуальних питань, заповнює різноманітні анкети, робить усний і письмовий переклад (в окремих випадках за номінальну оплату), пропонує безкоштовні курси англійської та французької, комп’ютерні курси (теж безкоштовні), семінари з різних питань, розважальні програми. Цілорічно діє клуб “Світлиця”. Двічі на тиждень під керівництвом інструктора проходять заняття з руханки. У приміщенні є бібліотека, телевізор, комп’ютер з Інтернетом.
Щосереди з першої години – “Бабин борщ” і “Світлиця”. Багаторічний член Суспільної служби Лідія Пилюк ділиться: “Увесь тиждень я працюю. Але так змінила свій робочий графік, щоб у середу відвідати “Бабин борщ” і “Світлицю”. Бо окрім обіду, маю можливість послухати лекцію чи виступ, особливо тих, хто приїхав з України, і таким чином дізнатися новини з “перших уст”, або просто поспілкуватися. Коли ж зустрічаюся з кимось із нових іммігрантів, при потребі скеровую їх до Суспільної служби – там їм допоможуть”.
Організація кілька разів на рік проводить великі благодійні заходи з метою збор коштів для своєї діяльности. Так, під час фестивалю на Блурі Служба відкриває у своєму приміщенні бар і гриль “Соняшник”. Про свою багатопланову роботу Суспільна служба інформує громаду в бюлетені “Соняшник”.
Тепер про одного з багатьох добровольців, завдяки яким організація має можливість здійснювати так багато програм: про зовсім молодого хлопця Юрія Супруна. Народився у Вінниці 1992 року. Закінчив Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана, кредитно-економічний факультет. Після завершення працював рік у банку.
З України надіслав документи на однорічну програму “Стратегічний менеджемент і облік” у Centennial College. Приїхав сюди у 2014 році і до нового року мав завершити навчання. Одночасно працює у бухгалтерії невеликої фірми. Батьки залишилися у Вінниці. Дивовижно, що цей 23-річний юнак сам дає собі раду у всьому і скільки вже встиг зробити.
Юра здавна має пристрасть до гітари, дає уроки гри на цьому інструменті. Любить художню літературу, особливо зарубіжну – класику і сучасну. Захоплюється спортом: плавання, лижі, ковзани, велосипед. Жалкує, що на все це катастрофічно не вистачає часу.
Запитую Юру, що спонукало його при всій зайнятості, ще й до волонтерства у Суспільній службі. “Що спонукало (пауза)”? І продовжує “Потреба допомогти людям, познайомитися з ними. Думаю, що хтось у майбутньому допоможе й мені. A взагалі, це у мене з народження і від батьків.” Тато – активний учасник Майдану у Вінниці, час від часу приїжджав до Києва, допомагав майданівцям. Юрко ж під час праці у банку в Києві (а банк розташований біля Майдану) тривалий час працював на Майдані: допомагав будувати барикади, приносив їжу тощо.
Координар програм і керівник Бюро порад Служби Олена Лежанська роповідає, що вперше Юрко почав волонтерську службу під час Фестивалю. В один з днів відпрацював 8 годин замість 4-х. Супроводжував людей з приміщення Служби до бару “Соняшник”. Падав дощ, і Юра парасолею прикривав не себе, а “літніх” людей. Після фестивалю сказав, що хотів би продовжити волонтерство, тепер уже в якості викладача комп’ютерних курсів. Нас курсах 5-6 осіб: Надія Гогоц, Інеса Бурковська, Омелян Боднарук, Катерина Лотоцька, Михайло Траф’як. I всі ми такі різні, до того ж нетерплячі, з різним рівнем комп’ютерних знань. А вже ті наші різношерстні ноутбуки!
Відзначу, що наш юний викладач, окрім різнобічних комп’ютерних знань має ще й дивовижну витримку, уважність, такт. “Дуже знаюча людина”, вважає Надія Гогоц. І продовжує: “Юра терплячий, старається допомогти усім, індивідуально дійти до кожного”. Справді, Юрко спокійно врахує й задовольняє наші запити й “забаганки”.
Пояснює всім разом і кожному зокрема те, що цікавить. Отже за шість занять ми встигли багато зробити. Познайомились операційними системами, операціями файлами, текстовими редакторами, Інтернетом, електронною поштою, Скайпом. Не забули про прийоми відкриття анонімного вікна, а також про особливості під’єднання до Інтернету в громадських закладах.
Подаю відгук Олени Лежанської: “Я знаю не так багато волонтерів, котрі б так безкорисно, щиро, від серця працювали у нас. Юра веде курси по суботах, ніхто з дирекції його не бачить, а може й не знає. Для чого йому це все? Думаю, – він така людина: щиро від серця робити людям добро”. А від нас, курсантів, – слова Катерини Лотоцької: “Вдячні цьому зовсім молодому хлопцеві, вдячні Суспільній службі, що організувала такі курси і знайшла таких добровольців.”
Очікуємо на нових, таких необхідних Суспільній службі, добровольців та жертводавців.
Share on Social Media
