Павло Лопата, Торонто.
Після Другої світової війни Україна залишилася у великому клопоті як в економічному, так і в національно-територіальному. Її промисловість була зруйнована, а сільське господарство великою мірою покладалося на працю жінок і дітей. В результаті Ялтинського договору 1945 року Сталін дозволив майже мільйонові поляків переселитися до Польщі, а понад півмільйона українців, що опинилися за “лінією Керзона”, примусово прийняв у свої “братські обійми”. Буковинців Румунії та закарпатців Чехословаччини також приєднав до складу СРСР.
Сталінові зайшла потреба зробити “порядок” в Криму. 18 травня 1944 року, постановою з Кремля, почалася депортація кримських татар, болгар, німців, греків і вірмен – усього більше 275 тисяч осіб було виселено на Сибір, до Казахстану й Узбекістану. Близько половини з них загинули по дорозі. Йосиф Сталін діяв за людожерським принципом: “Нема людей в Криму – нема проблем!”.
Наслідки насильної депортації були жахливими для тих, кого вивезли, і для тих, хто залишився в Криму. Півострів став пустелею, а його господарство було знищене. Почалося переселення російського люду до Криму, яке тривало понад п’ять років. Але до повного заселення росіянами Криму Сталін не дожив, бо 5 березня 1953 року помер. По його смерті, Микита Хрущов, перший секретар ЦК КПСС, у перший же рік свого правління поїхав до степового Криму.
В Криму, на відміну від інших місць, його не зустріли палкими вітаннями. Схвильовані натовпи переселенців з-над Волги і з північних російських областей підступали до нього з вимогами: “Давай їжу, житло, допомогу!”. Біда змушувала маси людей істерично кричати: “Нас тут пригнали. Обманули нас. Картопля не родить, капуста в’яне!”. В очах москвовскього лідера відблискувала суха земля, зруйнований край, спустошені татарські аули. Нові переселенці жили в Криму гірше як в землянках в Росії. Хоч вже існувало понад 300 колгоспів і 85 радгоспів, місцеві жителі голодували, навіть корму для худоби взимку бракувало. Головна проблема була в тому, що більша частина Криму була вкрай погано забезпечена водою.
Після відвідин Криму Микита Хрущов поїхав до Києва. Під час прийому у Маріїнському палаці, він кілька разів згадував про кримські проблеми і неприємні враження, яких не зміг позбутися. “Хто любить південний клімат, соняшний, теплий і погідний та чудовий з краєвидами, великі обшари земель, садочки і кукурудзу, і не “картошку”, той повинен йти на “юг” – вмовляв він українців допомогти відродженню Криму. Владні структури Москви і Києва на підставі інформації про жалюгідний стан Криму на початку 50-их років дійшли до рішення – передати кримський тягар українцям.
Треба сказати, що так званій “українській верхівці” справді забажалося зайнятися територією Кримської області. Українці охоче піднялися допомогти “старшому братові” рятувати прикру ситуацію. Незважаючи на свої важкі умови, Україна простягла Кримові не одну руку, а дві, й багато більше. Зраділи російські кримчани. На півострові почали появлятися українські продукти харчування, товари українського виробництва тощо. Розпочалися будівництва водосховищ та Північно-Кримського каналу. Одним словом-Крим ставав на свої ноги за рахунок доброзичливості української вдачі.
Незабаром настав час юридично передати кримські біди на відповідальність бідної України. Тут слід сказати про одну історичну подію, значення якої багато хто не розуміє і не хоче розуміти, влючно з теперішнім кремлівським ватажком Владіміром Путіним – про акт з 19 лютого 1954 року, за яким Крим перейшов від РСФСР до УРСР. Саме у цей день відзначалося свято – 300-річчя “воз'єднання” України з Росією. Президія ВР СРСР, враховуючи спільність економік, територіальну близькість і тісні культурні зв’язки Кримської області та України, “руками Хрущова волюнтаристськи подарувала Крим Україні”.
Цитовані слова гідно вважати нісенітницею. Бо не Хрущов, і не подарував добровільно. України при цьому ніхто не питав. Підняти Крим з величезних руїн доручили нашій державі. Вони, тобто московські можновладці, силою свого диктату і силою “старшого брата”, змусили Україну взяти Крим під свою опіку, не маючи достатньо власної сили. Черговим російським указом від 28 квітня 1956 року, усім колишнім ще живим кримчанам було суворо заборонено повертатися до Криму. А російським неробам на півострові допомагати у наближенні кращого майбутнього приїздили і приходили українські роботящі.
Із кримськими труднощами було покінчено через кілька років. Так званий “соціалізм” у Криму із його благополуччям та його працьовитою радянською масою, досяг своєї мети. Отже, не так “мешок картошки” за словами Путіна з минулого року, передано Україні Хрущовим, а надзвичайно величезний і важкий вантаж, що завдав обтяжливі клопоти Україні та її надмірно працьовитому народові. Вам, Владіміре, варто про це вичитати з історії Росії та запам’ятати її правдиві сторінки із не так давнього минулого.
Share on Social Media
