Про значення освіти, а зокрема про значення доброго виховання вже поверх 2500 років тому говорили великі педагоги від античних Платона, Арестотеля і Сократа до українських Сковороди й Ушинського. Сердед численних педагогів і виховників одне із важливих місць в Україні займає Кекилія (Цьопа) Паліїв. Вона народилася 6 січня 1906 р. в селі Перевозець біля Войнилова на Підкарпатті в національно-свідомій священичій родині. В сім’ї виховувалося ще п’ятеро дітей і всі отримали належну освіту i залишилися в пам’яті народу, як чесні патріоти України. Найбільш відомий – найстарший син Дмитро, підхоронжий УСС, організатор листопадового перевороту, четар УГА та ад’ютант військового міністра ЗУНР Д. Вітовського та генерала М. Тарнавського. Понадто, він також став одним із організаторів Дивізії “Галичина” і загинув у бою під Бродами. Батько Кекилії походив с села Гвіздець, з повіту Городенка, а мати Сидора була дочкою серед дев’ятьох дітей також з священичої родини з Кутозової.
Одже Кекилія виростала в середовищі, де три старші брати брали участь у визвольних змаганнях України 1917-1920 рр. І вони разом з своїми друзями дуже часто згадували свої воєнні пережиття, до яких з увагою прислуховувалася молода дівчина. Не зважаючи на програні визвольні змагання, вони твердо вірили в майбутню перемогу і це наповняло дівчину оптимізмом. В домі Паліїв Шевченківський Кобзар завжди знаходився поруч св. Біблії. Закінчивши початкове навчання Кекилія (за іншими джерелами Цецилія) у 1920 р. переїхала до Львова, де навчалася в українській державній семінарії. Саме у Львові вона познайомилася з пластовою ідеєю і стала активним членом 3-го полку УПЮ ім. кн. Ярославни. За активну діяльність в пласті Кекилію прозвали “Цьопою” і цей псевдом став складовою назвою її ім’я.
Закінчивши семінарію, Цьопа під впливом Д. Навроцької у 1925 р. переїхала до Перемишля і стала працювати з повною посвятою вчителькою фізичної культури у Перемиському інституті для дівчат. Як вчителька, вона надзвичайно розгорнула спортивну діяльність своїх вихованок у клубах “Весела Громада” та “Спартанки”. Часто любила повторювати: “Вчимося не заради медалів Олімпійських, а заради здоров’я особистого і здоров’я нації”. Паралельно Цьопа стала пластовою вихователькою і зв’язковою куреня ім. кн. Настасії Слуцької та членом куреня “Ті, що греблі рвуть”. Перший табір куреня “Ті, що греблі рвуть” було організовано на Соколі у 1927 р., під керівництвом командантки Д. Навроцької.
А вже у наступному році за взірцеву виховну роботу на комендата було призначено Цьопу Паліїв. У виховній пластовій праці Цьопа була своєрідним феноменом. Вона виявила неперевершені педагогічні і організаційні здібності і великий талант виховника-організатора. Опрацьовувана нею програма занять імпонувала дісвідченим педагогам Б. Загайкевичу, М. Демчуку, С. Шахові та ін. В цій програмі пластунам прищеплювано почуття національні і релігійні, високу особисту і національну гідність, мужність, патріотизм, фізичну і умислову справність. При тому Цьопа у пластунів закріплювала міцний гарт духу, прищеплювала хоробрість, здоровий спосіб життя та культурно-освітні шляхетні навички. На таборах Цьопа вміла створити добру атмосферу, серед лісу і поля, разом з піснею вона завоювала велику любов і популярність серед підопічних. При тому вона використовувала карти, картини, знимки, медалі та окремі нагороди, які краще дозволяли реалізувати виховну програму.
Учасники таборів мали обов’язок писати, читати і переповідати прочитане, складати звіти, читати вірші і самостійно робити висновки. А також відзначувано свята державности і соборности, річниці письменників, визначних діячів культури та інші важливі історичні події.
Крім того, на пластових бесідах й прогулянках Цьопа давала цінні світопоглядові лекції на різні освітні та політичні теми. В такий спосіб пластуни підвищували свій рівень інтелектуальний, гартували свої фізичні і умислові сили. Мандруючи в походах на гірські щити, тренуючи свою витривалість та здобуваючи вміння поконувати інші перешкоди в терені, пластуни набувати відваги і ставали повноціними до самостійного життя. Словом, Цьопа Паліїв вміла підбирати таку корисну виховну програму і мала добрий педагогічний підхід, за допомогою якого втілювали в життя ці необхідні життєві якості.
Такого виховного процесу перелякалася польська окупаційна влада і в 1930 р. вона заборонила діяльність Пласту на терені Західної України. В тих складних умовах Цьопа Паліїв продовжувала свою виховну роботу в конспірації. Вона організує “гуцульські табори”, приймає присягу від пластунів на стрілецьких могилах. Ось пригадаймо уривок слова з присяги пластунок: “Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб бути вірним Богові і Україні, допомагати іншим, жити за пластовим законом і слухатися пластового проводу…”
Цьопа була незламною, вона дальше перепроваджувала організувати табори туристичні в Бескидах і Карпатах, і на тих таборах продовжувала виховувати пластову молодь в українському патріотичному дусі. Поліція за нею застосувала суворий нагляд і в 1934 р., вона змушена виїхати з Перемишля до Львова, де стала працювати в кооперативі “Пласт” та туристичному товаристві “Плай”. Понадто вона додатково працювала у часописі “Вогні”, який проіснував з 1929 по 1939 рр. Основним завданням цього часопису було публікувати твори пластових авторів. Ще перед першим приходом більшовиків на землі Західної України у 1939 р. Цьопи Паліїв виїхала до Криниці на Лемківщину, де займалася діяльністю з молодю.
Щоби повніше уявити собі засяг і вартість виховної праці Цьопи Паліїв, слід пригадати про неї спогади Ольги Кузьмович, яка пише про неї: “Це прекрасний пластовий виховник – це зріла особа, яка свідомо і добровільно прийняла обов’язки віддати свій час, енергію, думку і знання, яким є вишкіл хлопців та дівчат на добрих, чесних громадян за допомогою пластової організації” (Пластовий шлях, ст.23). Після того як Галичину зайняли німці, вона повернулася до Львова і працювала в Українському Крайовому Комітеті у відділі суспільної опіки, назву якого згодом було замінено на Український Центральний Комітет (він також називався Відділ опіки над молоддю і родиною). Під час Другої світової війни Цьопа Паліїв підтримувала втікачів із східних областей України, допомагаючи їм в подальшому переході на Захід. У 1942 р. вона організувала велику акцію допомоги голодуючим селянам Підкарпаття і Карпат, а також провела переселення дітей із голодуючих околиць у багаті села Поділля. Крім того, весь час займалася молодю і допомагала у видавництві ідеологічного журналу “Дорога”. З наближенням фронту Цьопа Паліїв у 1944 р. переїхала знову до Криниці, де була команданткою підготовки медсестер, серед яких багато згодом служило в лавах УПА. З Криниці Цьопа виїхала до Баварії, де осіла в таборі для переміщених осіб у Фюссені. У зв'язку з тим, що в 1945 р. знову легально було відновлено роботу Пласту, Цьопа Паліїв організувала пластові станиці, провадила їх і в невдовзі було її обрано команданткою пластунок Союзу Українських Пластунів Емігрантів (СУПЕ). Тут вона знову проявила свої здібності.
У таборі переміщених осіб (ДП) на Шляйсгаймі, неподалік Мюнхена, і в 1947 р. вона зорганізувала ювілей з нагоди 35-ліття Пласту, що відбувся у Міттенвальді і в тому ж році переїхала до Великобританії. Поселилася в таборі ДП у Йорку. Тут вона стала співзасновницею українського Пласту у Великобританії. У 1949 р. Цьопа Паліїв стала співорганізатором пластового з'їзду у Цуфенгайзені (Німеччина), де її знову переобрали головною команданткою пластунок. За її ініціятивою на всіх поселеннях в діаспорі відновлено Пласт. У Великобританії комендантом пласту залишився Г. Герасимович, а Ц.Паліїв в 1952 р. переїхала до Канади й оселилась у Торонто.
У 1954 р. на зборах Пласту, що перетворився у перший збір Конференції Українських Пластових Організацій (КУПО), вона виголосила конструктивну доповідь на тему “Пласт – національна виховна організація”. У доповіді вона вказала завдання організації в українській спільноті в діаспорі. Цьопу було відзначено за її невтомну працю пластовою нагородою “За визначні заслуги”, а також обрано її головною булавною пластунок.
З 1956 р. вона працювала як Головний референт вишколу при Головній пластовій булаві. Протягом 1957 р. Ц. Паліїв запланувала й провела Міжкрайову пластову зустріч на честь 45-ліття Пласту, на Пластовій Січі Ґрафтон-Торонто під гаслом “Мандрівка землями України”. Одночасно працювала співредактором виданння “Життя в Пласті”. У тому періоді Ц. Паліїв стала автором численних статей, нарисів і монографій, а також підручників дошкільного і шкільного букваря. Серед її чисельних статей варто відзначити такі: “Гляди ширше”, “Гутірка з вихованцями”, “Пластове провідництво”, “Жіночий пласт”, “Традиція доброго пластового імені”, “Інтерпретація духа пластової присяги”, “Думки про українське шкільництво” та ін. Вона також співавтор книжки “Українська виховна система в діаспорі”, та едактор окремих “Дошкільників”, скриптів та допоміжних матерялів для навчання в “Рідній Школі”. У 1953 – 59 рр. і 1962 – 65 рр. Ц. Паліїв займала посаду голови Крайової пластової старшини Канади. Доклала вона великих зусиль до придбання в центрі Торонта просторого пластового будинку, а також до спорудження в 1961 р. пам'ятника Тарасові Шевченку у Вінніпезі.
Із загальноукраїнських акцій Цьопа Паліїв у 1961 р. запропонувала курінь “Ті, що греблі рвуть”, допомогла видати до 100-річчя смерті Тараса Шевченка переклади його вибраних творів німецькою, французькою та англійською мовами з українськими текстами та кількома репродукціями малюнків Т. Шевченка, під літературною редакцією проф. Ю. Луцького, за мистецьким оформленням митця М. Левицького. Вона була співорганізатором з групою громадян м. Торонто, за “Патронат Наукового осередку НТШ” у Сарселі (Франція), де видавалася “Енциклопедія українознавства” за ред. В. Кубійовича. Ця активна група зібрала великі кошти на видання. А сама Цьопа Паліїв у заповіті пожертвувала на видання ЕУ 1,000 доларів.
Працювала в Об'єднанні українських педагогів Канади (ОУПК), яке оформляло українські виховні системи у діаспорі. Крім того, вона займалася викладанням на курсах українознавства у Свято-Миколаївській школі. Протягом 1967 р. Цьопа Паліїв вела роботу з підготовки Світової виховно-освітньої сесії в рамках Світового конгресу вільних українців (СКВУ).
Коли в Україні шаліла русифікація, Цьопа Паліїв в Канаді чинила великі зусилля, щоб рятувати нашу молодь в діаспорі від винародовлення. Вона разом з іншими опрацювала єдину виховну систему для Америки, Австралії, Великобританії, Канади і Німеччини, яка давала шанси закріплювати українство в діаспорі. За її співініціятивою 11 і 12 листопада 1967 р. в Нью-Йорку відбулася Світова виховно-освітня конференція, в якій взяло участь 250 представників не лише із США і Канади, але і з Південної Америки та країн Європи. До її програми увійшло обговорення виховного ідеалу українця. Ця конференція мала вагоме значення в житті освіти в діаспорі.
На думку Цьопи Паліїв, щоб реалізувати систему національної педагогіки, було необхідно здійснити процес виховання і науки (просвіти) української молоді. Роль шкіл вона пов’язувала з патріотичним вихованням дітей, що могло б утверджувати зв’язок із Україною. Вона відстоювала принцип, що навчання має бути тісно пов’язане із джерелами української духовості. У 1969 р. на Конгресі Українців Канади Цьопа Паліїв виступила на Сесії шкільної конференції і тоді, за її сприяння, було створено Крайовий центр українських шкільних рад Канади.
Важка недуга обірвала її життя 11 листопада 1969 р. Зважаючи на великий внесок у справу пластового руху та виховання, на честь Цьопи Паліїв було споруджено пам’ятник у Торонто, працюють під її іменем 16 куренів УПЮ, “Рідна Школа” і дитячий садок. Об’єднання педагогів присвятило її пам’яті дошкільний буквар “Мій перший словничок”, а “Патронат опіки над науковим осередком НТШ” у Сарселі назвав фундацію її іменем. Пам’ять про цю славну легендарно-патріотичну жінку, про її невмирущий дух буде вічно жити в серцях українського народу.
Share on Social Media
