Галина Котович для Нового Шляху, Едмонтон.
“І чужому научайтесь,
Свого не цурайтесь!”
Вже 125 років ці слова Тараса Шевченка є дійсністю для українських поселенців в Канаді, а його життя було відображенням їхнього життя – тяжка праця далеко від рідного краю, зверхність іноземців, бажання бачити Україну вільною. Шевченківські святкування в діяспорі почалися в першій декаді 20 ст. Завдяки Шевченкові, багато перших поселенців щойно тут почали себе називати українцями.
Разом з хором “Дніпро” усі присутні заспівали “Заповіт”. Голова Конґресу Українців Канади едмонтонського відділу Сергій Костюк привітав гостей і пояснив у двох мовах значіння нашого святкування. Тоді хор “Дніпро” заспівав: “Широкая, високая калино моя” з поезії “Чого ти ходиш на могилу” (сл. Т. Шевченка, муз. М. Лисенка) та “Шевченкові” (сл. К. Малицької, муз. К. Стеценка), дириґент, Ірина Шмігельська, при фортепіяні, Ірина Тарнавська.
Ведуча концерту Ліля Пантелюк прочитала короткі дані про вплив Шевченка на діяспору (за текстами Галини Котович), а Касян Солтикевич прочитав в оригіналі деякі думки В. Кіся (з “Нового шляху”) про важливість і конечність добровільної праці жінок для українського життя в Канаді, й про тяжку дійсність третьої хвилі іміґрації.
Тоді танцюристи і народний хор “Вітер”, дириґент Леся Погорецька, виконали поему “Сон” Шевченка (“На панщині пшеницю жала”) у формі в’язанки вірша, оповідач Нестор Петрів, музики (С. Кушнірука, хорова обр. М. Гавроньського) й танця. Танцюристи в цікавий спосіб зобразили працю кріпаків на полі, а тоді багате й вільне життя що приснилося мамі для сина (хореографи Ташя Орисюк і Мурі Гавел). Після цього хор заспівав ще дві пісні: “Садок вишневий” (муз. Я. Степового) і “Реве та стогне Дніпр широкий” (обр. А. Пашкевича).
Наші перші поселенці тужили за рідними селами так само, як Шевченко тужив за своїм селом. Уривок “Село” (з поеми “Княжна”) в українській, англійській і французькій мовах прочитала учениця 11-ої кляси, Гануся Куць. Але навіть найкращий переклад не може передати усі слова, образи й музичні натяки рідної мови.
Дарія Подільська, учениця 9-ої кляси, заграла на скрипці, при фортепіяні Ірина Тарнавська: “Ой у полі могила” (укр. нар. пісня) і “Елегія” пам’яті Т. Г. Шевченка (муз. М. Лисенка). Тоді Олена Сіваченко, член драматичного гуртка “Сузір’я” при УНО прочитала уривок з поеми “Наймичка”, що показує образ материнської любови до сина.
Підчас слідуючої точки, “Невмирущий дух Шевченка” висвітлено 3 образи на екрані. На першому образі різні видання “Кобзара”. Ведуча пояснила, що поява “Кобзара” найважніша подія в історії відродження України, і що Шевченко одинокий, хто об’єднує всю українську діяспору в світі з рідним народом України. Сказав письменник Олесь Гончар, що Шевченко нам нагадує, що ми усі діти однієї матері, де б ми не жили.
На другому образі є обличчя Сергія Нігояна у парку Небесної Сотні у Києві (“Новий шлях”, 16 липня 2015). Ліля Пантелюк пригадала усім, як панував дух Шевченка на Майдані.
На третім образі портрет Шевченка з образів з Майдану (“Новий шлях”, 12 березня 2015). Ведуча прочитала влучний вірш Світлани Александрової “Живу я у своїй країні”.
Слідкувало зворушливе коротке відео: “Поклін Шевченкові у воєнних районах”. При ватрі вночі, член батальйону добровольців у селі Піски близько Донецького летовища Іван Воротиленко з Едмонтону читає вірш Шевченка “За байраком байрак”. Другий вірш “І золотої й дорогої” деклямує чоловік під псевдонімом “Апостол”.
На кінець програми хор “Верховина”, дириґент Орест Солтикевич, заспівав пісню “Думи мої” (обр. Є. Козака), у якій Шевченко просить земляків прийняти його слова, і “Гопак” з поеми “Чернець” (муз. А. Коломійця). Ця поема вірно описує, як старі запорожці прощалися зі своїми братами запорожцями, нім вступали до монастиря, а цей козак танцював і співав аж до брами Межигірського монастиря.
Заключне слово виголосила голова Українського Музичного Товариства Альберти Люба Бойко-Белл, подякувала усім виконавцям, організаторам концерту й публіці. Спільним співом державного славня України закінчили концерт.
Share on Social Media
