Олександр Бєляков для Нового Шляху, Торонто.
В Україні офіційно зареєстровано понад 1,6 мільйонів переселенців з Донбасу та Криму. Неприбуткова орґанізація “Highway Liberty” відверто розповіла про їх проблеми під час першої конференції з прав людини “Непомічена гуманітарна криза в Україні: наслідки та рішення”, що пройшла у Торонті 16 січня. Ця орґанізація, заснована з метою моніторингу дотримання Універсальної декларації з прав людини на локальному, регіональному, національному та міжнародному рівнях, стурбована станом справ із внутрішньо переміщеними особами.
“Ситуація в Україні, війна, яка триває на Сході, та відсутність житла для переселенців призводять до подальшого загострення прихованої кризи з внутрішньо переміщеними особами, непомітного для західних країн”, – вважає активістка Дар'я Суворова. “На даний момент, міжнародному співтовариству абсолютно необхідно долучитися та допомогти українському уряду впоратися з цією безпрецедентною ситуацією. Криза має бути нарешті помічена. Вона потребує висвітлення в засобах масової інформації.”
На жаль, до переселенців ставляться упереджено і в самій Україні. Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк у грудні зазначила, що у мас-медіа “ця інформація складає менше 1%. Ці люди випали з публічного дискурсу”. А соціолог Станіслав Федорчук навіть дослідив чисельні міфи у львівських мас-медіа щодо вимушених переселенців із Криму й Донецької та Луганської областей.
“Новий Шлях” розповідав про ці проблеми у матеріалі “Важка доля вимушених переселенців в Україні” у березні 2015 року. Зазначимо, що представники міжнародних організацій значну відповідальність покладають саме на уряд України, адже постраждалі тривалий час перебували у юридичному вакуумі. Нагадаємо, що ООН оголосила спеціальний статус надзвичайної гуманітарної ситуації в Україні у грудні 2014 року, лише після того, як Україна нарешті прийняла Закон “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.
Про державну допомогу цим людям розповіли Андрій Шевченко, нещодавно призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України в Канаді, та Людмила Давидович, т.в.о. Генерального консула Генерального консульства України в Торонто. Втім, фільм “The Displaced in Ukraine – A Point of No Return”, які учасники конференції переглянули пізніше, яскраво засвідчив, що зробити для постраждалих треба ще дуже багато. Інтерв’ю з переселенцями було важко дивитися без сліз.
Жанна Зінов‘єва з Євпаторії була однією з перших переселенців, коли терміново зібрала речі та за дві години поїхала з рідного міста, бо її проукраїнські дії загрожували безпеці всієї сім’ї. Вона нарікає, що ніхто не допоміг їй переїхати, ніякої допомоги від уряду вона не отримала. А постанова про обмеження банківської діяльності в Криму залишила її без власних заощаджень. “Наша сім‘я голодує… В Україні ми нікому не потрібні!” – стверджує Жанна. Згадує, що їй казали: “Понаїхали сюди! Беріть автомати та йдіть захищати свій дім”. Яків Вітюк з Криму теж описує негатив про переселенців у пресі та суспільстві. Його теж запитували: “Чого ти сюди приїхав?” Інші переселенці крізь сльози дають відповідь на це питання: “Відчувати себе потрібним, хоч десь, хоч як!”
Ярослав Дімнич, постійний член спеціалізованої моніторингової місії в Міжнародній комісії з прав людини (IHRC), стверджує, що урядом України зроблено недостатньо для вирішення проблем переселенців. Особливо, від них приховано велику частину вільних будівель, які є на балансі Міноборони, Укроборонпрому, Профтехосвіти, Держслужби зайнятості тощо, котрі мають 2,5 мільйони вільних будівель. “Потрібна тільки політична воля і не потрібно втрачати час”, – вважає Дімнич.
Дискримінаційною була і ситуація з позбавлення переселенців права виборчого голосу. Лише двоє з 1,6 мільйону переселенців змогли вибороти у суді можливість проголосувати на останніх виборах. Також дуже важко перетинати лінію конфлікту, від чого страждають, насамперед, літні люди та особи з обмеженими можливостями у постраждалих районах. Дімнич розповів про чисельні порушення урядом України прав і свобод своїх громадян. Також терміново потрібна електронна база даних внутрішньо переміщених осіб.
Людмила Дешко, заступник декана юридичного факультету Донецького національного університету з міжнародних освітніх програм, розповіла, що облік переселенців розпочався лише з жовтня 2014 року, хоча перші постраждалі з’явилися ще у березні того року. Дешко наводила чисельні приклади, яких перешкод зазнала, зокрема, студентська молодь із Донбасу. Наприклад, багато хто навчався у вищих навчальних закладах України і не мав змоги повернутися до зони бойових дій під час канікул. Але університети вимагали, аби студенти звільняли гуртожитки на літо. І відстояти право на місце у гуртожитку можна було хіба що у суді.
Майкл Боцюрків, речник Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, також визнав, що бюрократичні перепони переселенцям можна побачити усюди. Місія ОБСЄ послідовно закликає українську владу спростити порядок переміщення цивільних осіб через лінію розмежування на Донбасі. Пропускна система оформлення дозволів доступна лише через Інтернет, а як ним скористатися у розбитих селищах? Мала кількість пунктів пропуску створює черги, у яких люди витрачають іноді два зимові дні на те, щоб подолати відстань до 20 км, як засвідчують приклади з Луганщини. Деякі літні люди не в змозі виїхати з зони конфлікту, комусь треба приїхати для розшуку документів, тощо. А комусь на території України бракує житла, коштів та сил боротися з бюрократією, тому вимушені повертатися у розбиті, але свої домівки.
Особливо страждають від війни діти. За методикою “Діти і війна. Техніки зцілення” розроблено терапевтичні заняття з дітьми, батьками-переселенцями та сім’ями військових. Вони отримують досвід психологічної допомоги та уміння справлятися із травматичним досвідом та стресовими ситуаціями. Сформувати ці навики допоможе проект “Рука допомоги Україні”. Він “є ще одним чудовим прикладом канадійського лідерства в успішній реалізації міжнародних проектів з представниками різних країн. Ми популяризуємо унікальну програму, яка допомагає дітям справлятися з довготерміновими наслідками посттравматичних стресових розладів і робимо внесок у розвиток волонтерського руху та процес демократичних перетворень в Україні”, розповів Тарас Куліш, волонтер, керівник відділу міжнародних відносин “HOPE Worldwide of Canada”. Чимало емоцій викликала його розповідь про психологічну допомогу хлопчику, батько якого загинув у зоні АТО.
“Благодійні кошти від продажу квитків на конференцію передано на проведення тренінгів для психологів та волонтерів Дніпропетровського центру для біженців в Україні, а також на гуманітарну допомогу біженцям у регіоні”, повідомила Мирослава Стадник, координатор з питань зв’язків із громадськістю “Highway Liberty”. “Highway Liberty” пожертвувала $10 тис. на потреби Дніпропетровського центру, і $1 тис. на програму психологічної терапії та тренінгу у Дніпропетровську орґанізації HOPE Worldwide of Canada.
Також присутні вшанували загиблих героїв хвилиною пам’яті на відзначення річниці трагедії у Донецькому аеропорту. Автор Сергій Лойко презентував свій роман про донецьких “кіборгів” – “Аеропорт”. Бажаючі переглянули фотовиставку Сергія Лойка про Донецьке летовище та отримали автографи. Частину книжок передано до Суспільної Служби українців Канади на програми допомоги Україні.
Share on Social Media
