Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Конференція “Члени НТШ в науці” 2015 року

Jan 19, 2016 | Newpathway, Community, Featured

Даґмара Турчин-Дувірак, Торонто.

5 грудня 2015 року в Інституті св. Володимира, що на вул Спадайна в Торонто, відбулася традиційна щорічна конференція “Члени НТШ в науці”. Конференція мала дві сесії: перша була присвячена 150-літтю від народження Митрополита Андрея Шептицького, а друга, загальна, представила праці науковців різних профілів. Усього в конференції виступило сім доповідачів. Головував на першій сесії маґістр Евген Ладна, на другій – доктор Даґмара Турчин-Дувірак.

Розпочав першу сесію доктор теології о.Петро Ґаладза з доповіддю “Шептицький і контроверсійні моменти його життя”. О.Ґаладза поставив своїм завданням розглянути нелегкі питання колаборації Митрополита Андрея з гітлерівським і большевицьким режимами в роки другої світової війни. Щодо першої, йдеться передовсім про листа до Адольфа Гітлера від 14 лютого 1942 року, підписаного Шептицьким разом з з Андрієм Мельником та ін. Цей лист-меморандум – прохання до німецької влади краще ставитися до українців – супроводжується запевненнями у найтіснішій співпраці з Німеччиною. На підставі пізніших документів о.Ґаладза доводить, що листа митрополит Андрей не писав, а готового листа приніс йому на підпис Мельник. Не писав він і інших документів, як, наприклад, “Слово митрополита до духовенства” від 5 липня 1941 року: це та інші послання були просто сфабриковані нацистами та їхніми дійсними колаборантами.

Щодо “прорадянського пристосуванства “ митрополита Андрея в короткий період між радянським “визволенням” Львова влітку 1944 року і смертю Шептицького кілька місяців пізніше, то на його прихильніше ставлення до кремлівської влади могла вплинути зміна (очевидно, тимчасова) Сталіном релігійної політики з метою привернути до себе місцеве населення. Якби митрополит Шептицький прожив трохи довше, то, вважає о.Ґаладза, він напевно змінив би свою думку щодо большевицької окупації, так само, як змінив свої погляди і стосовно гітлерівської окупації.

У доповіді “Перші релігійні книжки в Західній Україні та їх велике значення для українського народу” маґістр Любов Василів-Базюк прослідкувала розвиток писемності в Україні через поширення церковних книг. Розповсюдження християнства супроводжувалося писанням церковних книг, яким займалися ченці в монастирях, а з появою писаного слова з’являлися і перші бібліотеки при монастирях, і перші школи при церквах. Про високий рівень освіти в Україні свідчать і її освічені князі-правителі. Серед них – Ярослав Осмомисл та Володимир Василькович: останній сам переписував книги і передав їх монастирям. Внаслідок воєн, ворожих навал, спопеляючих пожеж згоріли тисячі безцінних книг. І все ж такі перлини , як Пересопницьке та Волинське євангелія, що збереглися до нашого часу, засвідчують високу культуру українського народу та його надзвичайно шанобливе ставлення до святого письма і писаного слова.

Завершила першу сесію доповідь маґістра Христі Стоділки-Цурковської “Митрополит Шептицький – меценат української культури”. Справді, цілковито справедливим є твердження І.Свєнціцького про те, що за останні 300 років (мабуть, від часів Івана Мазепи) жодна особа не зробила так багато для української культури як Митрополит Андрей Шептицький. Людина високої культури, він розумівся на мистецтві та безпомилково пізнавав таланти. Шептицький одним з перших оцінив красу і мистецьку вартість української стародавньої ікони. Він зібрав чудову колекцію ікон, а потім передав її народу, створивши Національний Музей у Львові. За шедевр українського барокового мистецтва Богородчанський іконостас пензля Йова Кондзелевича митрополит заплатив польській владі 24 тисячі золотих. Завдяки фінансовій підтримці митрополита Андрея у кращих европейських малярських школах вивчилася, а потім повернулася в Україну творити національне мистецтво, ціла генерація талановитих художників. Серед них – Сосенко, Бойчук, Курилас, Бутович, Буцманюк, Андрусів, та багато інших. Саме митрополит Андрей сприяв переїзду з Кракова до Львова Олекси Новаківського. Для його майстерні та мистецької школи митрополит придбав будинок поблизу собору св.Юра. З цієї школи вийшло нове покоління українських митців – Сєльський, Мороз, Лясовський, Гординський, Е.Козак. Вони розвивали українське малярство як в Україні так і далеко поза її межами.

Другу, загальну, сесію розпочав мґр. Мирослав Іваник доповіддю про досвід роботи з документами Другої Світової війни в архівах України, Польщі та Канади. Займаючись проблемою переселення українського населення в Генеральній Губернії під час війни, він виявив надзвичайно цінні документи, якими перед ним 70 років жоден з професійних істориків не користувався. На жаль, вважає доповідач, серед фахівців переважають т.зв. “начитані”історики, а не архівісти, що, замість вивчати першоджерела, переписують один від одного неперевірені відомості, і, таким чином, створюють “мандруючі мотиви”, які насправді не мають під собою фактичної бази. Як приклад такого мотиву, мґр.Іваник навів акцію виселення німцями в часі війни поляків з повіту Замостя. За польською історіографією, було виселено 110 тисяч поляків, а українське населення не чіпали. Більше того, польські історики стверджують, що в акції поряд з німцями брало участь багато українських поліцаїв. Як показують архівні документи-списки населення сіл повіту, насправді українців виселяли так само, як і поляків, а відсоток українських поліцаїв, що підтримали акцію, був мізерним. Так, наприклад, з села Чесники виселили 1000 поляків і 787 українців. З тих 81 поліцаїв, що займалися виселенням, лише чотири були українцями. Мґр. Іваник закликав до серйозного архівного дослідження історії. Лише в такий спосіб можна буде подолати ті негативні стереотипи щодо українців, які все ще живуть у працях багатьох авторитетних істориків.

В доповіді кандидата педагогічних наук Олени Сіваченко були представлені результати дослідження мотивації студентів Альбертського університету, що беруть курси україністики. В дослідженні взяли участь 60 студентів, які були поділені на 4 групи. До першої входили ті, що навчаються на курсах української мови, до другої – ті, що відвідують філологічні курси, до третьої – студенти, що брали українські курси раніше, але не продовжили навчання, до четвертої – ті, що цікавляться життям української громади, але українських курсів не беруть. Аналіз опитувань виявив, що основною є мотивація інтеграційна – бажання вивчати українську мову і культуру з метою збереження культурної спадщини (94% опитуваних виявилися українського походження) та інтегрування в українську громаду. Цікаво, що найвищий рівень незадоволення як навчальним процесом так і власними досягненнями показали студенти першої групи – саме ті, що вивчають українську мову. Серед критичних зауважень – і брак розмовної практики, і невідповідність програмних матеріалів до того, що насправді цікавить студентів, і недиференційованість оцінювання викладачами, які не враховують різний рівень підготовки студентів. Дослідження варто б продовжити і на базі інших університетів Канади; осмислення їх результатів сприяло б вдосконаленню методів навчання на українознавчих курсах.

Сходознавець мґр. Марина Кравець присвятила свою розвідку загадковому музичному інструментові, що згадується в давньоруських літописах як “замарні”, “замарна”, чи “замри” (Грушевський, зокрема, пише про “замарния писки” в першому томі “Історії України-Руси”). Вона припускає, що йдеться про вузький духовий інструмент з подвійною тростиною арабського походження під назвою зуммара або зурна, який якимсь чином проник до Києва.

Остання доповідь, виголошена кінознавцем д-ром Богданом Небесьо, була присвячена нині забутій постаті українського теоретика кіно 1920-х років Леоніда Скрипника. Інженер за освітою, Л. Скрипник в 1926 році – період бурхливого розвитку української культури в молодій Радянській Україні – кинув інженерський фах і перейшов на працю в галузі культурній. За неймовірно короткий час (він помер від туберкульозу в 1929 році) він зробив дивовижно багато як письменник–прозаїк, публіцист, перекладач і теоретик кіномистецтва. Незвичайним є його роман “Інтелігент” 1927-28 років, який інспірований кінематографом за змістом і формою, і в якому процес читання імітує процес перегляду німого фільму. Особливе значення має і праця Скрипника “Нариси з теорії мистецтва кіно” 1928 року: адже до нього в світі існували лише чотири кінознавчі праці! У своїй книзі Л. Скрипник аналізує специфіку кіно, його елементи та функції, а також пропонує оригінальну концепцію ритмічної структури фільму, яка і сьогодні заслуговує на увагу теоретиків кіномистецтва.

Конференція викликала велике зацікавлення серед слухачів і показала, що такі конференції слід продовжувати і в майбутньому.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.