Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Конференція “Члени НТШ в науці”

Jan 10, 2015 | Newpathway, Community, Featured

Дагмара Турчин-Дувірак, Торонто.

Конференція “Члени НТШ в науці” вже стала традиційною для Наукового Товариства ім.Шевченка в Торонто, де наприкінці року науковці знайомлять всіх зацікавлених з результатами їх поточних досліджень. Конференція 2014 року відбулася 6 грудня в Інституті св.Володимира, що на вул.Спадайна в Торонто. Конференція проходила у двох сесіях та включала 7 наукових доповідей.

Першу сесію, якою головувала професор Анна Ференц, відкрив кандидат історичних чних наук Михайло Траф’як доповіддю “Четверта хвиля української еміграції до Канади: у цифрах, фактах, розповідях, особах”. За дослідженням М.Траф’яка, четверта хвиля еміграції, що почалася від горбачовської перебудови і розпаду Радянського Союзу, відрізняється цілим рядом особливостей:  люди виїжджали вже з незалежної України, а, отже, керувалися економічними, а не, як раніше, політичними мотивами; на їхнє рішення емігрувати значною мірою вплинули загальні процеси глобалізації; в ментальності представників цієї хвилі домінує світогляд, вихований “совєтським” cуспільством. Типові риси так зв. “совкової” ментальності – соціальна лицемірність, неповага до закону, звичка до хабарництва, громадська пасивність. Однак, з плином часу, зауважує доповідач, значна частина четвертої хвилі не лише будує успішні приватні бізнеси, а й вливається у вже існуючі в Канаді українські громадські структури, наповнює церкви Торонто та околиць, а їхні діти – українські школи. Виникають і нові організації, як, наприклад “Четверта хвиля”, головою якої є А.Кисіль. Особливе пожвавлення громадської діяльності представників четвертої хвилі спостерігається від початку Майдану: у допомозі Україні в скрутні часи боротьби за незалежність та проти російської інтервенції згуртувалася вся українська діаспора, організовуючи численні акції підтримки та збираючи мільйони доларів для допомоги землякам в Україні.

У наступній доповіді під назвою “Пропогандивний рейд УПА в Західню Европу у 1946-48 рр.” відомий історик, професор-емерит  Університету МакМастер Петро Потічний ознайомив присутніх з дослідами його найновішої однойменної книги, яку можна було придбати на конференції. Хоча про рейди УПА на Захід існує вже чимало дослідчої літератури, залишається чимало прогалин. Заповненню деяких з них  і присвячена дана розвідка проф. Потічного. Так, на основі існуючих списків вояків УПА, яким вдалося пробитися до Німеччини, та які опинилися в чехословацькому полоні (загальне число 584 особи), проф. Потічний створив зведені таблиці, що подають псевдо та справжнє імя вояка, дату та місце народження, реєстраційне число та число протоколу, а також частину, в якій служив у підпіллі, функції, які виконував, військовий ступінь, ступінь підвищення, військову та загальну освіту. Оскільки “Великий Рейд” у 1947 році був обмежений до сотень Перемиського куреня УПА-Захід, то велика кількість вояків прибула з Лемківщини, Перемищини, Ярославщини та Любачівщини, а найменше було вояків з Холмщини. Вік вояків коливався між 19 і 27 роками. Загальний рівень освіти не був дуже високим: переважала народна школа (178 осіб), лише 10 осіб навчалися у гімназії, лише дві особи почали вчитися в університеті. Щодо військового вишколу то переважна більшість отримала його безпосередньо в УПА. Хоча, підсумував проф.Потічний, з військової точки зору “Великий Рейд” 1947 року не був надто успішним, під політичним оглядом вояки Рейдуючих Частин продемонстрували світові тверду волю боротися за суверенність українського народу.

Як завжди, велике зацікавлення викликала доповідь доктора Юрія  Мончака, професора медичного факультету та керівника відділу експериментальної медицини Університету Мак Ґіл в Монреалі. Його доповідь під інтригуючою назвою“Cтовбурові клітини і клонування: перепрограмуй мене, мамо” зосередилася на унікальних властивостях стовбурових клітин і захоплюючих перспективах їх застосування в медицині. Так, вже на ранньому розвитку людський ембріон містить до 150 стовбурових клітин, кожна з яких має здатність “клоногенічності”, тобто, безкінечного самодублювання через симетричний поділ, а також потенціал асиметричного поділу,  коли одна дочірня клітина є стовбуровою, а інша – може диференціюватися у всі інші клітини тіла. Ці властивості мають величезне значення для майбутніх методів лікування найрізноманітніших хворіб.  Зокрема, інфаркт серця можна лікувати, вкладаючи стовбурові клітини у серцевий м’яз; діабет – вкладаючи клітини, що зможуть продукувати інсулін. Інші захворювання, які можна буде долати за допомогою стовбурових клітин – рак,глухота, хвороба Паркінсона, розсіяний склероз, сліпота, пошкодження хребта,м’язів, та ін. Перші кроки в ділянці клітинної терапії вже зроблено, однак головні революційні перетворення в галузі медицини ще попереду.  Як завжди, є і етичні проблеми. Так, наприклад, завдяки маніпулюванню стовбуровими клітинами біологічними родичами дитини може стати будь-яка комбінація і кількість чоловіків та жінок. Однак , терапевтичні перспективи застосування стовбурових клітин це все-таки найважливішиїй напрямок експериментальної медицини.

Завершила першу сесію доповідь сходознавця маґістраМарини Кравець “До аналізи ідеологічного виправдання анексії кримського ханату Російською імперією у XVII cт.” У світлі нинішньої російської анексії Криму, зазначила доповідач, особливо актуальним видається дослідження передумов та виправдань Росією її першої анексії Кримського Ханату у 1783 році. В московській ідеології війна з татарськими ханатами (в Казані, Астрахані, Сибіру і, врешті, Криму) мала релігійний характер, як боротьба православного християнства з “варварським”cвітом ісламу, особливо ж визволення християнських невільників з мусульманської неволі. У XVIII cт. кримсько-татарські набіги за полоненими поступово зменшилися, частково під натиском Оттоманського султана, однак, Росія у воєнному відношенні почувалася достатньо сильною, щоб продовжити свою експансію на південь та відкрити шлях до Чорного моря і Балкан. Спочатку Катерина Друга, завоювавши Крим в 1771 році, вирішила, цілком в дусі епохи Просвітництва, подарувати йому незалежність від Османської імперії. Однак, внутрішні проблеми Кримського ханату, та й величезні кошти, які вкладала Росія для його підтримки, дуже швидко змусили імператрицю змінити думку: в 1783 році Росія анексувала Крим як частину своєї території. Цікаво, що такі дії Росія знову ж таки виправдовувала старими релігійними аргументами, представляючи татар як споконвічних ворогів російського православного світу, хоча на той час набіги кримських татар за невільниками вже цілком припинилися. Марина Кравець пояснює цю аргументацію впливом Олекандра Безбородька, на той час очільника російської іноземної політики: за походженням українець, він міг добре пам’ятати страхітливі татарські набіги на українські села, і це могло формувати його погляди.

Друга сесія, яку проводив д-р Василь Сидоренко, була присвячена 100-літтю утворення Українських Січових Стрільців і включала три доповіді. В доповіді “Людкевич і січове стрілецтво” музиколог д-р Даґмара Турчин-Дувірак розповіла про різноманітні зв’язки видатного галицького композитора з провідними організаторами УССусів В.Старосольським, І.Боберським, С.Томашівським, М.Волошином, та про ті твори, які він писав в 1910- роках на замовлення юнацьких товариств “Січ” і “Сокіл”, що в 1914 році склали кадрову основу Січового стрілецтва. На думку, Д.Турчин-Дувірак, композиторська діяльність Людкевича, що широко розгорнулася в 1900-1910х роках, була тим музичним підґрунтям, на якому потім сформувалася стрілецька пісня, а його обробки народних пісень, особливо ж, “Чорна рілля ізорана” – мистецькими прообразами для пісень Л.Лепкого, Р.Купчинського і М.Гайворонського. Людкевич був також єдиним професійним композитором, що написав симфонічний твір (“Cтрілецька рапсодія”) на мотиви стрілецьких пісень.

Виступ маґістра Любові Василів-Базюк був присвячений повстанню в Підволочиськах 2 лютого 1918 року і трагічній долі Дмитра Задубери. За дослідженням мґр.Василів Базюк, Дмитро Задубера, родич доповідачки по материній лінії, народився в селі Супранівка на Зборівщині, закінчив гімназію в Тернополі, потім, виїхавши до США, здобув там військову освіту, а повернувшись додому, під час першої світової війни записався до Легіону УСС. Підстаршина Д.Задубера брав активну участь у повстанні 2 листопада 1918 року, коли 2 тисячі повсталих українських патріотів, серед них лише 40 озброєних, повалили австрійський уряд  і встановили владу ЗУНР. Пізніше, як вдалося з’ясувати, Д.Задубера був старшиною в армії УГА та навіть брав участь в охороні уряду Симона Петлюри. Після довгих років пошуків, мґр.Василів-Базюк вдалося довідатися і про подальшу трагічну долю Задубери: в 1937 році він був арештований, засуджений на10 років заслання, де і загинув в 1938 році. Про долю Дмитра Задубери мґр.Василів-Базюк написала книгу “Крізь пекло вогню”, яку також можна було придбати на конференції.

Останню доповідь “Мистецька спадщина Українських Січових Стрільців” маґістр Христина Цурковська присвятила пам’яті свого діда – усусуса. Січові стрільці залишили надзвичайно багату мистецьку спадщину. Коли Бойова Управа створила пресову квартиру легіону, то там об’єдналися кращі молоді мистецькі сили – письменники, поети, малярі, композитори Курилас, Іванець, Буцманюк, Купчинський, Гайворонський, Л.Лепкий, та інші. Вони додають до строю характерний головний убір – мазепинку, проєктують відзначки, прапор і герб, видають часописи “Червона калина”, “Самохотник”, малюють дотепні карикатури, створюють чудові пісні. З усіх мистців доповідач вибрала трьох талановитих малярів, творчість яких проілюструвала численними репродукціями їх творів. Осип Курилас – реаліст-романтик, в часи війни малював карикатури, поштівки, а по війні, як професор в школі Новаківського, творив портрети, пейзажі та ікони.Іван Іванець відзначився майстерністю у зображенні коней і батальних сцен. На його стилі позначився відчутний вплив німецького експресіонізму. В 1945 році він був заарештований радянськими органами і помер на засланні в Сибіру. Більше 700 його робіт, закуплених Національним музеєм, було знищено енкаведистами. Юліан Буцманюк під час війни працював ілюстратором, фотографом, репортером, а по війні найбільше прославився чудовими розписами церкви Василіян у Жовкві. Після другої світової війни емігрував до Канади і розписував церкву св.Йосафата в Едмонтоні.

Конференція НТШ викликала велике зацікавлення серед українців Торонто, та зібрала численну громаду, що взяла активну участь в обговоренні  доповідей. Голова організаційного комітету мґр.Ірина Микитюк виступила на початку конференції з вступним словом, а на початку другої сесії – з короткою історичною довідкою про Легіон УСС.  Як завжди, всіх учасників конфренції привітала голова НТШ в Канаді д-р Дарія Даревич.

Дагмара Турчин-Дувірак є пресовим референтом НТШ

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.