Олександр Бєляков, Торонто
Зазвичай про сміття ми не згадуємо. Винесли та й забули. Проте бувають ситуації, коли сміттям раптово опікуються усі. Наприклад, страйк комунальників 2009 року позбавив мешканців звичного сервісу у багатьох районах Торонто. Наслідки того страйку, можливо, відчуваються й сьогодні, адже саме після тієї надзвичайної ситуації відбулися вибори мера 2010 року, на яких тема сміття стала об'єктом спекуляцій.
На щастя, ці проблеми навряд чи турбуватимуть політиків цього року. Виборцям також можна заспокоїтися – потужності сміттєперероблюваних заводів достатньо, аби впоратися з поточним навантаженням. Якщо все добре, пересічного споживача цих послуг турбує лише вартість сервісу та доречність сортування сміття, яке часто потребує додаткового часу та інфраструктури. Особливо це вражає нових мешканців Канади, зокрема імігрантів з України, де розділення сміття ще не таке звичне.
Один мій знайомий здивував усіх розповіддю, як прокидався рано вранці, аби прослідкувати за вивезенням сміття. А чи дійсно вміст кольорових контейнерів іде у різні машини, чи все йде в одну купу? Його експеримент засвідчив, що машини дійсно різні. “А раптом вони все одно прямують в те саме місце?”, – не вгамовувався експериментатор.
Як спеціаліст з екології, я вирішив побачити все на власні очі та взяв участь у турі для фахівців, організованому однією екологічною організацією. Це була гарна можливість поспілкуватися з професіоналами в цій дещо специфічній галузі та дізнатися про екологічну культуру Канади.
Під час відвідин підприємства з переробки відсортованого сміття Wasteco була можливість поглянути на весь процес. Робота у таких місцях надзвичайно неприваблива, адже запах та вид сміття навряд чи комусь сподобаються. Тому треба бути вдячним тим, хто погоджується працювати у складних умовах на конвеєрі з використанням ручної (переважно жіночої) праці. Саме так сміття поступово перетворюється у вторинну сировину у процесі сортування та підготовки на відправку до наступних етапів переробки.
Іноді важко повірити, до якої межі суспільство марнотратне. Найбільше розчарування викликає так зване органічне сміття. Ви колись бачили контейнери упакованих йогуртів, соків, печеного хліба чи інших продуктів, які з певних причин потрапили на смітник? Обсяги та кількість таких контейнерів з їжею на заводі з переробки була вражаюча. Адміністрація не дозволила фотографувати такі контейнери, аби бренди їхніх клієнтів не потрапили до преси. Вдалося сфотографувати хліб, який не мав маркування (нижче).
У багатьох випадках продукти, які викидаються, ще є придатними. Але нерідко супермаркети свідомо не знижують ціну на товари обмеженого терміну дії, аби отримувати надприбутки. Якби вони значно знижували ціни на деякі продукти, наприклад, за тиждень до закінчення терміну придатності, більше покупців могли би купити ці продукти, і менше людей би залежали від допомоги й соціальних банків їжі. Проте, деякі мережі супермаркетів Торонто надають незначну знижку, скажімо, на м'ясо, лише в останній день терміну придатності. Все, що не продано, має бути перероблено. Оже, супермаркети можуть різко скоротити відходи просто змінюючи свою політику цін.
У цьому плані цікавий досвід Німеччини. Багато європейців вважають німців заощадливими або й навіть скупими. Проте, за один-два тижні ціни на продукти можуть впасти до 70% та більше, якщо закінчується термін придатності. Також німці сортують набагато більше різних видів сміття, аніж канадці.
За статистикою, канадці марнують до 40% усієї їжі, що становить близько 2% валового національного продукту. Гіганти фаст-фуду щовечора викидають у сміття достатньо свіжої їжі, аби нагодувати усіх соціально незахищених великого міста. Чому ж компанії фаст-фуду викидають, а не роздають залишки? Зокрема, з іміджевих міркувань – вони не хочуть, аби їх бренд асоціювався з безпритульними, які б цю їжу споживали…
Добре, що органічні відходи хоча б частково йдуть на переробку. А що відбувається з тим сміттям, яке переробці не підлягає? Його частіше за все спалюють на підприємстві Algonquin Power’s Energy-from-Waste facility, яке знаходиться у Бремптоні. Безпечні тверді відходи використовують для виробництва енергії. Сюди потрапляє сміття переважно зі старих висотних житлових будівель, які не беруть участь у сортуванні. Сморід, вологість та високі температури на цьому виробництві роблять умови праці надзвичайно складними, а короткі відвідини без засобів захисту – неприємними.
Ще одне підприємство з переробки, де довелося побувати, – Artex Environmental. Існує цілий спектр процедур поводження з електронними відходами. Це не просто переробка, але й захист від крадіжки особистих даних та інші питання безпеки. Чи знаєте ви, що певні моделі принтерів зберігають у пам’яті кожну сторінку тексту, який ви роздрукували протягом останніх п’яти років? Банки, корпорації, звичайні підприємці готові платити, аби їхня інформація була знищена професійно. Такі заводи з переробки захищені, там не можна вести фотозйомку, бо персонал має справу з картами пам'яті, телефонами тощо.
Відвідини сміттєперероблюваних заводів дали можливість побачити, як відходи можуть бути повторно використані, як сміття стає джерелом вироблення електроенергії, наскільки складні процеси утилізації. Виникли й питання, як мінімізувати звалища та зменшити вплив на навколишнє середовище.
Тож наступного разу, викидаючи щось у сміття, подумайте, як зменшити забруднення світу довкола вас. Якщо є змога, намагайтеся сортувати сміття. Не знаєте, що куди викидати? Мерія Торонто створила спеціальну аплікацію Waste Wizard, яка дозволяє визначати онлайн, як краще позбавитися ваших відходів. Детальніше за адресою: http://app.toronto.ca/wes/winfo/search.do Змініть життя у місті на краще вже сьогодні!
Share on Social Media
