Галина Костюк, Торонто.
Двадцять другого квітня у галереї КУМФ відбулася традиційна шевченківська лекція Наукового товариства ім. Шевченка в Канаді. Доповідь на тему “Національна ідентичність українців у контексті історичних травм” виголосила соціальний психолог Наталія Гаєвська. У вступному слові Ірина Микитюк представила доповідача для присутніх. Наталія Гаєвська – кандидат психологічних наук, вивчала психологію у Львівському університеті та Академії Наук України. У 2007-му році Наталія захистила кандидатську дисертацію. Її спеціальність – сімейно-системна та коґнітивно-поведінкова терапія, веде блоги, де аналізує різні проблеми психології. Наталія також належить до Спілки психологів України.
У своїй доповіді Наталія Гаєвська наголосила на тому, що вже довгий час працює над темою національної ідентичності українців. Вона мала можливість спілкуватися з учасниками подій, про які згадує у доповіді. Дослідниця звернула увагу присутніх на те, що люди ототожнюють себе з українською спільнотою, не лише живучи в Україні, а впізнають своїх у будь-якому куточку світу. Д-р Гаєвська назвала типові риси українського національного характеру: демократичність; емоційність, що виявляється у музичності, наближеності до природи, антеїзм; культ жінки і родини; релігійність; толерантність до інших народів; працелюбність; гостинність. Проте також прикметною рисою українців є індивідуалізм, як наслідок інтровертованости, що часто межує з непокорою, ігноруванням, запереченням будь-якої влади, наближаючись іноді до анархізму. Вартою уваги, на думку дослідниці, є така риса українців, як кордоцентризм – прагнення жити, діяти за покликом серця, за інтуїтивним визнанням того, що є добро і зло. Деякі риси останнім часом зазнали змін, як, наприклад, екзекутивність – домінування у психіці українців жіночого начала (хоча не є синонімом жіночости), орієнтує людину на репродуктивно-відновлювальну діяльність. Ця риса, вважає д-р Гаєвська, частково втратила вагу після Революції Гідности. До не зовсім позитивних ознак належать такі характеристики українців, як спільноти: підвищена чутливість, здатність ображатися; слабка вольова регулятивність (важко буває зосередитись на виконанні певних завдань); поступливість (поступатися цінностями, ідеалами і, як засвідчили останні події нашої історії – територіями). Ці риси, вважає доповідачка, не є абсолютно українськими. Вони властиві також іншим народам. Уся справа полягає у їх вираженні – наскільки одна з них домінує над іншими. Толерантність, наприклад, у нас виражена гіперболізовано – це наслідок історичних травм.
Надзвичайно велике значення для формування національного характеру має колективна пам’ять. Тут звертаємося до теорії Карла Юнґа про архетипи – наше колективне підсвідоме. Д-р Гаєвська запропонувала увазі присутніх модель формування національної ідентичности та національного характеру, базовану на працях Христини Василькевич, Михайла Баришевського та Ентоні Джона Сміта. Спільність пережитих подій – колективна пам’ять – групова ідентичність – етнічна свідомість – національна свідомість – національний характер.
Доповідачка зазначила, що у свідомій колективній пам’яті формуються ті колективні переживання, які з’явилися внаслідок пережитих травм. На цій пам’яті формуються критерії – хто ми і хто чужі. Д-р Гаєвська окреслила теорію колективної пам’яті Моріса Гальбвакса, котрий ствердив, що індивідуальна пам’ять обумовлена пам’яттю колективною. На той час – у 20-ті роки минулого століття – ця думка була революційною.
Тут нам треба дещо відхилитися від ходу лекції і вказати на одну суттєву річ. Доповідачка написала прізвище вченого “Хальбвакс”. Це помилка, яка бере свій початок у тих часах, коли українську мову силоміць наближали до російської і викорінювали всі риси, котрі вказували на окремішність української мови. Так була заборонена літера “ґ”, кличний відмінок був зредукований до кличної форми – перелік можна продовжувати довго. В цьому випадку ідеться про одну прикметну рису граматики. Літера “h” у лексемах чужомовного походження у російській мові передається буквою “х” з тієї причини, що це є найближчий відповідник до звучання і написання цієї літери. Тому в російські мові бачимо “хоббі”, “хокей”, “Хельсінкі”, “Хемінгуей” і т.п. Українська граматика не має такої дилеми. Літери “ґ” і “г” забезпечують українській мові адекватну передачу усіх слів чужомовного походження, тому прізвище Halbwachs треба писати Гальбвакс. До того ж, мова, незалежна від чужих і нав’язаних їй терором рис, є великою частиною національної ідентичности. Також треба зазначити, що, на жаль, мовлення доповідачки було пересичене русизмами.
Д-р Гаєвська зазначила, що колективна пам’ять має вибірковий характер, і показала модель колективної пам’яті за Барбарою Мішталь: національна колективна пам’ять поділяється на офіційну, масову та громадську. Дослідниця з’ясувала, що причиною колективних травм є: війни, геноциди, катастрофи, стихійні лиха, депортаці, концтабори, політичні та релігійні репресії, терористичні акти і вбивство або трагічна загибель. Наслідками травматизації є: розшарування суспільства, політична пасивність, політичний нігілізм та психологія жертви. На думку Наталії Гаєвської, способами зцілення від колективних травм є: різні форми ритуалізації і “окультурення” болю, створення героїчного епосу та опис травматизації.
Доповідь Наталії Гаєвської була сприйнята зі значним інтересом, викликала чимало запитань і закінчилася дискусією. Пані Іроїда Винницька вказала на вольовий аспект національної ідентифікації. Пан Миндюк наголосив на позитивному думанні. Пані Валентина Курилів нагадала, що багато українців у Канаді змінили прізвища й асимілювалися перед страхом інтернування. Було помітно, що ця тема глибоко зачепила усіх присутніх.
Share on Social Media
