Ліда М. Василин, Член Управи ЛУ-ок Канади, Відділ Едмонтон.
Український Емонтон відзначав Свято Покрови – Свято Захисника України в неділю, 14 Жовтня в приміщені Дому Української Молоді. Організаторами цього традиційного християнського та національного свята були Едмонтонські Відділи Ліґи Українок Канади, Ліґи Українців Канади та Осередок Спілки Української Молоді.
Свято відкрив ведучий Тарас Подільський та пригадав, чому ми відмічуємо Свято Покрови. Вшановуємо не тільки історичних воїнів-героїв українського народу, але, на превеликий жаль, пам’ятаємо найновіших бійців за волю української держави, які загинули за останніх чотири роки в східній Україні. Хорунжі увійшли з прапорами Спілки Української Молоді, Ліґи Українців Канади, Ліґи Українок Канади, Відділу Бувших Вояків Дивізії та Організації Українських Націоналістів. Присутні відспівали Національний Гімн України.
Свято розпочалося Молебнем до Матері Божої, який відправив Капелян Осередку СУМ о. Антін Тарасенко, Парох Парафії Св. Юрія Переможця. З коротким святочним словом виступив Мартин Стусяк, Організаційний Референт ЛУК Едмонтон, який дуже вміло й цікаво розповів історію та символіку Свята Покрови. Він згадав, як за легендою, ще за часів Кйївської Русі були перекази за Покрову. Пізніше Українські Козаки приняли Святу Покрову за свою покровительку і вибирали гетьмана в день Покрови. За часу Гетьмана Івана Мазепи, було збудовано богато храмів на шану Покрови. Навіть назва “Козацька Покрова” зродилася з традиції почитування Матері Божої. В новітні часи, Українська Повстанська Армія була заснована в День Св. Покрови, 14 Жовтня 1942 р. Важно підкреслити, що це була до певної міри так як регулярна армія, яка боролася на двох фронтах. Хоч ІІ світова війна закінчилася у 1945 році, окремі боївки УПА боролися до 60-тих років. УПА була логічним продовженням підпільної боротьби, розпочатої Українською Військовою Організацією. Зараз українські воїни знова знаходяться у стані війни, боронять українську державу.
Старше юнацтво Едмонтонського Осередку Спілки Української Молоді ім. Полковника Івана Богуна, виступило зі співом патріотичних пісень під керівництвом подруги Лариси Шмігельської, голови осередку. Юначки Анджела Бацик і юнаки Олег Бацик й Тарас Бацик вміло виступили з віршем “Вояки УПА”. Тарас Подільський з гордістю зауважив, що деякі ці юнаки й юначки вже є внуками того покоління, яке перше приїхало до Едмонтону майже 70 років тому, які були свідками ІІ світової війни.
Присутні мали нагоду оглянути знамениту фото-виставку під назвою “Два Століття – Одна Війна”, яка була виготовлена до 75-ліття створення Української Повстанської Армії. Як описане на веб-сайті цеї культурно-просвітницької кампанії, ця виставка “Це мистецьке поєднання сучасних документальних світлин російсько-української війни та архівних матеріалів часів визвольних змагань Української Повстанської Армії, яке вдало передає тяглість боротьби українців за свою державність протягом останніх двох століть.” Фото-виставка надзвичайно високого мистецького рівня. Матерял зібраний з архівів і сучасні фотографії – це праця фахівців військової фотокореспонденції, Маркіяна Лисейка та Макса Левіна. Загальні спонзори цього проекту Молодіжний Націоналістичний Конгрес та Фундація Вільні Люди. Хто бажає більше дізнатися про цю кильтурно-просвітницьку кампанію, може заглянути на їх електронну сторінку http://упа.укр
Яскравий й зворушливий момент в програмі був, коли Ксеня Мариняк, в імені Галицького Братства Колишних Вояків 1-ої Української Дивізії Галичина-УНА представила, що є п’ять бувших членів Української Дивізії в Едмонтоні, які ще з нами. На святі було присутніх тільки двоє – Петро Дацків та Богдан Небожук. Ксена Мариняк, якої покійний дідо був у Дивізії, та Леся Максимів, якої покійний стрій був у Дивізії, особисто вручили Лицарський Хрест Дивізії цим бувшим Дивізійникам. Вони з гордісттю та глибокою вдячністю прийняли свої нагороди. На жаль, не були присустні, щоб особисто отримати нагороду, Володимир Юськів, Володимир Недошитко та Мирон Левицький. Галицьке Братство має свій осідок у Львові. Вони видали ці нагороди-хрести з нагоди 75-ліття створення Української Дивізії Галичина.
Ведучий запросив усіх присутніх спільно відспівати кілька патріотичних пісень. В більшости, співаки або хористи співають гостям, і цей раз, для відміни, присутні співали разом. Кількахвилинний монтаж фільмів про відмічення Свята Покрови в України нагадав, що “ми також долучаємось до святкування в цьому куточку світу”, сказав Тарас Подільський.
Останна точка програми була висвітлення фільму “Край Землі – Зона АТО“, праці кінорежисера Крістіана Жерегі. У фільмі серія розмов з воїнами в Зоні АТО. Більшість воїнів – українці, деякі російськомовні, але не всі, є між ними і росіяни, які уважають Україну за свою батьківщину. Хоч кожен воїн висловював свої власні думки та причини, чому пішов добровольцем на війну, вони усі висловлювали величезний оптимізм та щиру, сильну любов до свойого народу та української землі. Вони усі висловлювали бажання здобути краще майбутне для своїх дітей і земляків. Як сказав один з них, “Я тепер живу, хочеться щось зробити для України, її підняти”. Росіянин, який народився та виріс в Україні, сказав, “найважніше любити Україну, я її нікому не віддам”. Воїни усі підкреслювали почуття надії, обовязку та любови до народу. Вони не дозволяють собі падати духом, але, як потвердив один з них, “тільке дурний скаже, що не боїться, бо ми усі боємося”. Було цікаво побачити, які зворушені бійці на фронті можуть бути, коли отримують малюнки та листи і побажання від дітей з других кінців України. Хоч цей фільм показував війну і трудне життя тих, які борються в зоні АТО, оптимізм та сильна віра в остаточну перемогу над ворогом можна було відчути. Слова Івана Франка нагадуються тут, що “Лиш Боротися – Значить Жить!”
Після фільму пані Ліґи Українок Канади подали легку перекуску, при якій присутні поспілкувалися та ближче оглянули фото-виставку.
Share on Social Media
