Вже майже два роки Генеральне консульство України в Торонто очолює Т.в.о. Генерального Консула Людмила Давидович. За цей час пані Людмила завоювала довіру і прихильність української громади своєю активною участю у житті громади і професійним виконанням обов'язків репрезентації української держави. У цьому інтерв'ю Новий Шлях спробував висвітлити головні моменти професійного життя Людмили Давидович і показати її як особистість.
НШ: Які найбільш важливі складові вашої роботи як консула?
ЛД: Завдання Генерального консульства України в Торонто є дуже комплексні і важко виділити окремо найбільш важливі з них. Це й інформаційний напрямок роботи, і культурно-гуманітарний, і економічний, і захист прав українських громадян, які знаходяться в межах нашого консульського округу, і надання їм консульських послуг в межах нашої компетенції.
Ми намагаємся однакову увагу приділяти кожному з цих напрямів роботи. І нам дуже приємно відчувати підтримку наших українських громадян, які приходять до нас на прийом, які дякують за допомогу, за підтримку, за гарне ставлення до них. Навзаєм дякуємо нашій українській громаді в Канаді, яка підтримує Україну в цей непростий час.
Якщо говорити, наприклад, про інформаційний напрямок роботи, ми намагаємся роз’яснювати події, які відбуваються в Україні, як офіційним чинникам держави перебування на провінційному рівні, так і усім, хто цікавиться Україною. Останньою великою подією, про яку ми розповідали, була Революція на граніті, що відбулася в жовтні 1990-го року у Києві і 25-ту річницю якої ми святкували цього року. Російська пропаганда намагається нав’язати хибну думку, що Помаранчева революція і Революція гідності були в Україні випадковими подіями, в яких були зацікавлені зовнішні сили. Але наш перший переможний Майдан відбувся ще за радянських часів, у далекому жовтні 1990 р., коли українські студенти вийшли на тоді ще площу Жовтневої революції у Києві, а тепер Майдан Незалежності, з вимогами не підписувати новий союзний договір та відправити у відставку тодішнього главу РМ УРСР В. Масола. Їх вимоги були повністю задоволені постановою ВР УРСР від 17 жовтня 1990 р. Як бачимо, рушійною силою подій у 90-му році, як і у 2004-му та 2013-му, була саме українська молодь, яка відстоювала своє законне право визначати власне майбутнє. І вимоги були завжди однакові – право на самовизначення та незалежність. Тому, легко спростувати тези ворожої пропаганди про те, що події 2004-го та 2013-2014 років були разовими, якимись випадковими вибухами гніву українського народу, спровокованими зовнішніми чинниками. Ми чітко бачимо поступальність розвитку новітньої історії України, щирість намірів та спільність мети її рушійних сил. Генеральне консульство України в Торонто робить усе можливе аби про нашу справжню історію знала якомога більша кількість людей. Зокрема, ми провели фотовиставку, присвячену Революції на граніті, яка викликала великий інтерес наших відвідувачів.
НШ: Які зараз найбільш нагальні питання в плані консульської роботи з обслуговування українців?
ЛД: Найбільш різноманітні. Ми вчиняємо близько 10 тисяч консульських дій на рік, фактично, це 10 тисяч звернень на дуже різну тематику. Це нотаріальні дії, питання офіційного засвідчення документів у порядку консульської легалізації, витребування документів дуже різного характеру з України для наших громадян, а також надання правових консультацій – громадяни приходять до нас поцікавитися, як потрібно зробити ту чи іншу дію на території України, який порядок вчинення консульських дій. Ми також оформляємо нашим громадянам паспорти для виїзду за кордон.
Цікавим є те, що, починаючи з вересня цього року, ми видаємо біометричні паспорти. Це документи, які містять безконтактний носій інформації із відбитками пальців та фото громадянина, тобто – біометричні дані. Приємно сказати, що ці паспорти – найкращого в Європі зразка, за висновком європейських експертів. Оформлення біометричних паспортів Україна впровадила у контексті реалізації плану дій із запровадження безвізового режиму короткострокових поїздок громадян України до ЄС. І це один із блоків під назвою “Безпека Документів”, який ми мали реалізувати. Європейські експерти, оцінюючи наш прогрес на шляху лібералізації візового режиму, приїздили до Києва і оцінювали зразки паспортів, а також порядок їх оформлення, та відзначили їх як одні з найкращих в Європі. А це, відповідно, безпека. Безпека персональних даних, безпека при проходженні державного контролю для наших громадян. Ну, і в перспективі, коли рішенням європейської сторони буде скасовано візовий режим для громадян України до Європейського Союзу, українці, які мають біометричні паспорти, зможуть їздити до ЄС без віз.
НШ: Чи ведуться якісь переговори з Канадою про встановлення безвізового режиму?
ЛД: Українська сторона веде діалог про спрощення візового режиму для наших громадян з усіма державами світу, в тому числі і з Канадою. Цей діалог ведеться на федеральному рівні і цим займається наше посольство в Оттаві.
НШ: Можна зробити висновок, що в українських консулів у Торонто є відповідна підготовка, щоби ви могли дати відповідь на будь-які питання, юридичні, господарські, тощо.
ЛД: Прийом громадян в Генеральному консульстві України в Торонто ведуть обидва консули особисто, ми завжди раді відповісти на усі питання, дати необхідну консультацію. Якщо це не належить до нашої компетенції, ми завжди намагаємся дати повну інформацію, хто саме може дати відповідь на те чи інше питання, дати контакти. Тому хотілося б, щоби наші громадяни приходили до нас в Генеральне консульство, писали нам електронною поштою, якщо незручно прийти. Ми на всі електронні листи відповідаємо дуже швидко. Консульство працює уже досить немалий період часу, ми накопичили інформацію з дуже різних питань, і можемо допомагати нашим громадянам.
Ми з моїм колегою, Святославом Кавецьким, – фахівці з міжнародних відносин. Обоє маємо більше 10-ти років досвіду роботи в Департаменті консульської служби Міністерства закордонних справ України на різних посадах, як і маємо досвід роботи у дипломатичних і консульських установах України за кордоном.
Також, коли наші консули від’їздять для роботи за кордон, вони проходять практику у кожному із 10-ти відділів Департаменту консульської служби МЗС, а також закінчують комплексні курси підготовки консульських працівників при Дипломатичній Академії України, де їм вузько-спеціально викладається їхня специфіка роботи та іноземні мови. Викладання ведеться практичними консульськими працівниками, а після закінчення курсів майбутні консули здають серйозні іспити на знання консульської проблематики та вільного володіння іноземними мовами у формі комп’ютерних тестів. Остаточна готовність до самостійної роботи окремо перевіряється кадровою комісією, до складу якої входять керівники усіх підрозділів Департаменту консульської служби МЗС і лише за наявності позитивного висновку комісії консул може приступити до роботи.
Тобто, крім основної освіти у ВНЗ, українські консули також мають і досвід роботи, і спеціальну підготовку. До речі, Центр підготовки консульських працівників працює не так давно, трошки більше ніж два роки. Це – ноу-гау нашого МЗС, яке було дуже потрібне і дозволяє якісно готувати консульських співробітників українських Посольств та Консульств для їх ефективної роботи за кордоном.
НШ: Було цікаво дізнатися з інтерв’ю з Вами в журналі “Разом”, що Ви цікавтесь Індією і навіть захистили дисертацію з питань Індії. Як у Вас виник інтерес до Індії?
ЛД: Все почалося з мови. Коли я вступила в Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка, студентам першого року навчання дали на вибір декілька мов, які були державним замовленням МЗС. Мова хінді була у цьому списку. Її я вивчала поряд з англійською та французькою. Мені стало цікаво, я подумала, чому не спробувати себе, тим більше, що польську я можу розуміти, оскільки я родом із Західної України, а англійську і французьку я вивчала в школі багато років. Коли я почала вчити хінді, то, звичайно, почала цікавитися державою, країною, її народом, її культурою. Індія в цьому відношенні абсолютно унікальна країна, дуже різноманітна, дуже цікава. І, власне, потихеньку дійшла і до зовнішньої політики Індії. Коли вступила до аспірантури, мені, безумовно, дали можливість обрати для себе тему наукової роботи і я обрала тему, пов’язану із зовнішньою політикою саме Республіки Індії. Це досить велика держава, впливова в південній Азії і набирає впливу у світі. Було цікаво проаналізувати наші стосунки, як розвивається індо-українська співпраця, і як склалися стосунки Індії з усіма іншими пост-радянськими країнами.
НШ: Чи правду говорять, що слов’янські мови, зокрема українська, успадкували щось від санскриту?
ЛД: Так, є немало слів, які в українській мові і в гінді звучать однаково, хоч і мають різне значення. Думаю, санскритське походження таких українських слів є цілком можливим.
НШ: Чи Ви бували в Індії?
ЛД: Я мала можливість стажуватися, проходити мовну підготовку в Університеті ім. Давахарлала Неру в Делі, коли вчилася в університеті. А потім, як молодий дипломат, брала участь в курсах молодих дипломатів при Міністерстві Закордонних Справ Республіки Індія. Тобто, двічі мала можливість отримати цікавий науковий досвід і досвід практичної дипломатичної роботи в Індії. Саме ці стажування дали мені можливість отримати цікавий досвід і цікаву літературу для свого наукового дослідження в Києві. Фактично, це були першоджерела, які були в Делі, і була можливість ознайомитись з ними безпосередньо в бібліотеці МЗС Республіки Індія.
НШ: Чи Ваша мотивація вивчати Індію була пов’язана з Індійським кінематографом?
ЛД: Я любила, як і всі, індійську культуру, індійські фільми. Але для мене найбільш інтригуючим моментом була складність мови, можливість отримати саме в цьому відношенні новий досвід, вивчити абсолютно особливу мову, неподібну ні на які інші мови, які я знала до цього – слов’янські, романо-германські – бо це східна мова. І скажу щиро, що не пошкодувала, бо досвід був дуже цікавий. Культура і саме кінематограф, напевно теж зіграли свою роль, тому що нами Індія дуже позитивно сприймалась і сприймається, вона нам близька. Це, до речі, ще один доказ впливу культурної, гуманітарної дипломатії на розвиток міждержавних відносин.
НШ: Ви говорили у попередніх інтрев’ю, що вас також дещо пов’язує з Канадою, у Вас тут живе родина.
ЛД: Так, зараз у Торонто живе моя сестра Наталя із своєю чудовою сім’єю – чоловіком Миколою та сином Ніколасом – Ярославом.
НШ: Чи Вам це допомогло краще пізнати цю країну?
ЛД: Безумовно. Я бувала тут з візитами до цього, так що не було вже невідомості, коли я була сюди призначена Міністерством Закордонних Справ за результатами конкурсу.
НШ: Чи ви відчуваєте тут в Канаді те, що говорив президент Порошенко, що Канада – це найбільш українська країна за межами України?
ЛД: Ви знаєте, абсолютно. Скажу щиро, таку думку поділяє зараз кожен українець, у цих словах немає зайвої патетики, а є тільки щирість і щира вдячність не лише особисто Президента Порошенка, але і всього українського народу.
Мені довелося від’їжджати до Торонто фактично з палаючого Майдану. 21 січня 2014 р. був мій останній день роботи в Міністерстві Закордонних Справ перед відрядженням. Наше Міністерство розташоване дуже близько до Майдану, вулиця Грушевського поєднується з Михайлівською площею, де розташоване Міністерство, вулицею Трьохсвятительською, яка має довжину 500-700 метрів. Тобто, фактично, ми були в самому центрі жахливих та напружених подій. До Торонто прибула з важким серцем від того, що відбувалося у Києві, де я залишила свою сім’ю – маму, тата, мою родину, друзів.
Було справжнім щастям по прибуттю включитися в активну роботу на користь України та українців у межах нашого консульського округу, і неоціненною була і є неймовірна підтримка української громади Канади у цей непростий для України час. Бійці в зоні АТО, у тому числі наші добровольці – українці з Канади, які відгукнулися на заклик про допомогу та зі зброєю в руках захищали свою Батьківщину – справжні Герої українського народу. Це ті, на чиєму прикладі ми будемо виховувати наступні покоління молодих українців.
Важливо зрозуміти, що зупинити агресію Росії в Україні – це зупинити агресію в Європі, а можливо і в цілому світі. Ми говорили про це і раніше та продовжуємо говорити зараз – агресор не має наміру зупинятися, ми мусимо його спинити.
Наприкінець, хочу подякувати “Новому Шляху” і привітати вас з ювілеєм. Дуже люблю “Новий Шлях” – це було одне із перших видань, які почала читати, коли приїхала сюди, в Торонто. Мені було цікаво, чим живе наша громада в Канаді, і дуже гарно, що ви друкуєтеся двома мовами, що є можливість ознайомитися українською і англійською мовою з тим, що відбувається у громаді. Бажаю вам наснаги у вашій роботі. А Генеральне консульство України в Торонто готове відповісти на всі ваші питання і надати необхідну допомогу, звертайтесь до нас, будь ласка.
НШ: Пані Людмило, дуже дякуємо за цікаве інтерв’ю і за теплі, гарні слова на адресу нашої громади і “Нового Шляху”.
Share on Social Media
