Юрій Левикін для Нового Шляху, Київ.
Минулого тижня під прапором громадського руху “Нова країна” при підтримці Європейської фундації на підтримку демократії в циклі “Україна майбутнього” у Києві відбулася конференція “Економіка України. Шлях від занепаду до процвітання”. Раніше у Дніпропетровську і Кам’янець-Подільському відбулися презентації результатів стратегічних сесій, які “Нова країна” проводила разом з активістами цих міст.
На відміну від можновладців, економічні експерти не пов’язані “кодексом урядової корпоративної етики”, коли з урядових коридорів не можна виносити сміття. Річ навіть не в тому, чи урядовці і депутати більше люблять “владу в собі” чи “себе у владі”. Річ в тому, що країна підходить до критичної точки. Ця точка може стати початком розвитку, а може стати точкою неповернення, після якої весь галас буде даремним.
Після Революції Гідності через відсутність стратегічної координації в уряді і Верховній Раді, незважаючи на окремі поодинокі успіхи, країна рухалася за низхідною траєкторією. Дерегуляція була повільною і несистемною, зростання державних витрат – надмірним, все це розбалансувало економіку. Українці збідніли в 2-3 рази, валютні резерви тримаються виключно за рахунок МВФ, дефіцит бюджету не зменшено, гривню обвалено, інфляцію не приборкано, невдалим рефінансуванням банків та іншими помилками можновладці прискорили рух країни до боргового зашморгу.
Найбільшою небезпекою є деіндустріалізація економіки. На цьому тлі падає фундаментальна і прикладна наука, держава зменшує держзамовлення у сфері, яка називається STEM – наука, технології, електроніка, математика. Держава замовила системі освіти у 2015 році на 50% менше фізиків, на 30% – інженерів, на 20% – математиків. Так програмується рух до занепаду. Згортається майбутнє України.
У 2013 році – ще довоєнному і зі сприятливою коньюнктурою – в структурі українського експорту найбільшу вагу мали чорні метали і вироби з них – 18.2%, зерно і насіння – 8.8%, мінеральні продукти – 7.7%, транспортні засоби – 6%, продукти хімічної промисловості – 5%, соняшникова олія – 4.2%, продукти харчування – 3.5%. Усе це – вироби промисловості переважно третього технологічного укладу. Четвертий уклад – це авіа- й ракетне будівництво і точне машинобудування, п’ятий – комп’ютерна техніка, мобільний зв’язок, шостий – біо-нанотехнології, альтернативна енергетика… В деяких розвинутих країнах вже починають розмови про сьомий технологічний уклад, в якому засобом виробництва стає людський мозок і психічні процеси людини…
На технологічне відставання накладаються втрати економіки від корупції, експерти оцінюють їх в 14% від ВВП, близько 200 млрд грн., тіньова економіка – половина ВВП – 750-800 млрд грн., та контрабанда – десь 75 млрд грн. Тобто поза контролем держави, без сплати в бюджет обертається близько 1 трлн грн. Відтак боротьба з корупцією має не тільки моральну складову. Нічого особистого – тільки бізнес. Якщо корупція і тіньова економіка годує небагатьох, то прозора економіка без корупції робить багатшим кожного.
Локомотивами розвитку економіки в найближчі 10-20 років можуть стати оборонна та ІТ промисловість і сільське господарство й переробна промисловість. Хоча й тут не усе так просто. В усьому світі головним споживачем ІТ-продукції є внутрішній ринок. Кількісна віддача від українського сектору ІТ є меншою, ніж в маленькій Естонії. Внутрішній ринок – мікроскопічний. Майже половина українських ІТ-шників шукає контракти з виїздом за кордон, а третина взагалі думає про ПМЖ. Якщо не змінити тенденцій швидко, ми ще якийсь час зможемо готувати програмістів для інших країн, але потім відійдуть ті, хто їх вчить, і це вікно можливостей для нашої країни закриється.
Дуже схоже на те, що уряд захопився формулюванням макроекономічних умов і ліберальною теорією ринку: достатньо створити пристойні умови, а “невидима рука” сама все розставить по місцях і відрегулює. Наші західні доброзичливці пропонують копіювати те, що роблять багаті країни, але ж нам треба робити те, що ці країни робили, коли багатіли.
Країна потребує реіндустріалізації. Немає сенсу відновлювати застарілу промисловість, зруйновану під час воєнних дій. Вона ще до руйнування була неконкурентоздатною. Треба будувати нову промисловість і на Сході, і по всій країні. Підприємства мають будуватися у прив’язці до потужної інфраструктури – інфраструктуру також треба будувати. “Невидима рука” усе це нам не спланує. Тут має діяти потужний координуючий орган з функціями прийняття обов’язкових рішень.
На конференції були представлені розрахунки, які показують можливість для України за 15 років досягти обсягу ВВП в $1 трлн. Для цього потрібна політична воля і вмотивована наполеглива праця усього народу.
Проблема стосується і Києва як потужного економічного центру. Як буде зростати Київ? Не тільки хмарочоси й торгові моли потрібно будувати, а й ту промисловість, яка буде давати замовлення на нові будови.
В конференції брали участь переважно кияни, але розмова йшла про Україну в цілому. У Києві до обговорення майбутнього міста ще не приступали. Стратегічні сесії у Одесі, Дніпропетровську, Кам’янці-Подільському показують, що активісти передусім пропонують мікропроекти, виходячи з власних сил і власного досвіду. За роки Незалежності в Україні практично втрачений досвід втілення великих проектів. Його треба відновлювати і набувати новий.
Дуже важливо, щоби усі позитивні напрацювання “Нової країни”, Реанімаційного Пакету Реформ і інших численних мозкових центрів були почуті тими, хто нами найнятий приймати рішення. Бо ситуація з забалакуванням боротьби з корупцією, детінізації економіки, податкової реформи і маніпуляції з тарифами, якими займаються окремі урядовці і політикани у Верховній Раді – це шлях у прірву під патріотичними гаслами.
Share on Social Media
