Вже дуже скоро, 24 жовтня 2015 року, у престижному Massey Hall у Торонто відбудеться концерт Української Капелі Бандуристів (УКБ) ім. Тараса Шевченка. У концерті братиме участь відома українська співачка Руслана. У 2018 році Капеля святкує своє 100-річчя і цей концерт розпочинає святковий період.
Українська Капеля Бандуристів має коріння в двох українських капелях бандуристів. Одна була заснована 1918 року в Києві, а друга пізніше в Полтаві. Згодом ці дві капелі злучилися і створили УКБ. По другій світовій війні, у 1949 році, Капеля переїхала до Північної Америки. До речі, перший концерт Капелі у Канаді відбувся також у Massey Hall, 29 жовтня 1949 р., через кілька місяців після прибуття Капелі до Північної Америки.
Зі здобуттям Україною незалежности Капеля відновила зв’язки з батьківщиною і, зокрема, мала три гастрольних тури: 1991 року велике турне Україною, 1994 року – турне узбережжям Чорного Моря і Кримом, 2001 р. – концерти у Києві на десяту річницю незалежности.
Концерт буде присвячений заснуванню Фонду Спадщини Капелі, який має дозволити продовжувати діяльність Капелі до її 200 річчя. Зокрема цей Фонд покликаний забезпечити приплив талантовитих бандуристів і співаків, які продовжать традиції Капелі. Капеля також має потребу у якісних інструментах і задля цього вона має підтримати нових майстрів в Північній Америці і в Україні. Напередодні концерту у Massey Hall Новий Шлях поговорив з мистецьким керівником та головним диригентом Капелі Олегом Махлаєм про її історію та сьогодення.
НШ: Чому капеля вирішила виступати з Русланою?
ОМ: Пару років тому наш Голова Капелі Анатолій Мурга з нею мав співпрацю і вона хотіла щось заспівати на концерті з бандурою у Філядельфії і взагалі сказала йому, що хотіла би здійснити якийсь більший проект з бандурою. Хоча вона не є бандуристка, вона дуже шанує бандуру і розуміє важливість бандури в нашій культурі і музиці. Коли ми планували відзначення нашого 100-річчя, ми хотіли привернути увагу до бандури і очевидно вирішили зробити концерт з Русланою, яка є дуже знана.
НШ: Як би Ви оцінили нинішню активність порівняно з попередніми періодами усіх 100 років Капелі.
ОМ: Ми настільки ж активні, як і раніше, але вид цієї роботи змінюється. Коли Капеля була заснована в Києві, була потреба зібрати бандуристів, бо тоді таких ансамблів було дуже мало. Зараз ми не є вже тільки концертовим ансаблем. Ми також організовуємо кобзарські табори, вчимо студентів, ходимо до щоденних та суботніх українських шкіл, аби навчати дітей, щоби вони розвивали бандуру на цьому континенті. Ми маємо менше концертів, аніж оті перші склади Капелі – замість 50 концертів щороку, зараз ми маємо 10-20 концертів, зокрема через те, що ми є розсіяні по цілому континенті. Тоді на початках Капеля була професійна, а коли вона переїхала до Америки, наші бандуристи були змушені діставати денну роботу, багато з них – на заводах, які виробляли авта у Детройті. І по сьогодні Капеля – це для нас part-time робота.
НШ: Де ви зараз берете бандури з огляду на те, що їх серійне виробництво припинилося?
ОМ: Ми ще маємо старіші бандури, починаючи з тих, що були вироблені у 1960-1970-х роках. Старші інструменти вже є історією, вони зберігаються в наших архівах, але на них вже не можна грати. Раніше в Ошаві Билл Зетцел виробляв бандури, але він вже припинив роботу. В Україні згоріла Чернігівська фабрика вже десь 20 років тому. У Львові є фабрика, але вона не виробляє «харківські» бандури, які нам потрібні. Тож виникла величезна потреба. Наш концертмейстер Андрій Бірко, майстер бандур, він виробляє бандури. Він вже зробив кілька бандур, вони дуже гарні. Але нам також потрібен механізм, який перестроює інструмент з однієї тональності на другу під час концерту – бандура є діатонічний інструмент, уявіть, наприклад, що у фортепіано є лише білі клавіші, і у такому випадку можна грати лише обмежений репертуар. Андрій Бірко зараз працює над цим, але це не є легка справа і для цього потрібні фонди, бо у тому інструменті є багато маленьких частин і треба все перевірити, чи все правильно працює. Отже він старається забезпечити, щоби у нас були інструменті на наступне сторіччя.
НШ: Ви збираєте фонди на освіту грі на бандурі.
ОМ: Так, ми багато відвідуємо українські школи в Америці і Канаді. Ми розповідаємо дітям про бандуру, граємо їм, щоби вони почули бандуру, даємо можливість кожному студентові підійти до бандури, потримати, трошки заграти, щоби вони трошки відчули бандуру. Ми їм кажемо, що як українці ми дуже щасливі, що у нас є такий унікально український інструмент, ніяка інша культура не має такого інструменту. Вона містить у собі дуже багато історії, кобзарі співали пісні, в я ких було дуже багато української культури та історії. Бандура і надалі може відігравати величезну роль не тільки в українській культурі, а і в політиці, оскільки, якщо існує бандура та україньска пісня, існує і Україна. Навіть якщо хтось забере в України територію, якщо буде українська мова, пісня і бандура, це буде означати, що Україна зберігається. Ми стараємося розповісти дітям, щоби вони це розуміли.
Ми також спонсоруємо щосерпня, від 1979 року, кобзарській табір, куди приїздять студенти з цілого світу, у Пенсильванії на українській православній оселі Всіх Святих. Ми також підтримуємо інші табори, посилаємо туди інструкторів, наприклад табір ОДУМ у Лондоні, Онтаріо. Нам потрібні кошти також для того, щоби запрошувати інструкторів з України на наші табори. Ми також маємо стипендії для талановитих людей, щоби вони відвідували табори.
НШ: Що ви думаєте про стан кобзарської справи в Україні, чи є у вас там зв’язки?
ОМ: Молоді кобзарі в Україні зробили дуже багато за останні 20 років, вони відновили традиції, які були перервані сталінськими репресіями. Вони роблять свої інструменти, так як колись, ідуть по селах і містах. Це відродження кобзарської традиції дуже важливе для України. Це – коріння бандури, коріння нашого репертуару. Хоча ми – ансамбль бандуристів, але ми розуміємо як капеля, що це – наше коріння. Ми маємо стосунки з українськими кобзарями, один з наших капелянів Юрій Фединський 15 років тому виїхав в Україну, живе там, робить кобзи та інші інструменти, ми тримаємо з ним контакт. Ми також тримаємо контакт з традиційними бандуристами у Львові, в Києві, такими як Роман Гриньків, Тарас Лазуркевич, Олег Созанський, вони були у нас на кобзарських таборах і будуть в майбутньому. Київська капела бандуристів існує, але для них зараз настали тяжкі часи, бо потрібні великі фінанси, щоби утримувати організацію, щоби утримувати 30-40 музикантів. То ми намагаємося давати їм духовну підтримку, щоби вони могли продовжувати свою роботу.
НШ: Чи не згасає інтерес до бандури у нинішнього молодого покоління?
ОМ: Це – боротьба проти суспільства, щоби знайти людей, особливо хлопців, які зацікавлені Україною і мають музичний хист. Це є тяжко, було би приємніше мати більше бандуристів. Через це ми маємо цей освітній фонд і стараємося іти до українських шкіл. Щоби ті менші діти бачили тих, яким по 15-20 років, хто на 5-10 років старші за них і грають на бандурі. Це помагає притягнути молодих. Ми мусимо зараз тяжче працювати над цим.
Share on Social Media
