Галина Костюк для НШ-УВ.
Коли за пророцтвом Тараса Шевченка Україна була пробуджена окраденою, затратилися орієнтири і люди опинилися на роздоріжжі без указівних знаків, виникла гостра потреба у консолідуючих центрах, друкованих органах, позбавлених фальшу. Таким духовним осередком стала газета “Наша віра”, заснована – що особливо прикметно – молодими талановитими людьми, котрі хотіли нести світло Христової віри у духовно злиденне суспільство. Cтудент-історик Олександер Ткачук, кобзар Микола Будник і мистець – студент Київського художнього інституту Михайло Свирнюк склали першу редакційну групу, котра на початках працювала на горищі будинку, який винаймав М. Будник. Євген Сверстюк підтримав хлопців і написав редакційну статтю до першого числа, котре з’явилося у вересні 1989-го року. Михайло Свирнюк створив лоґо і заставки. “Одне з найважливіших завдань цієї газети” – визначив Євген Сверстюк, – “це розмовляти з людьми культури мовою, закоріненою у християнстві”.
Не минуло багато часу, як Євген Сверстюк залишився сам і мав труднощі знайти осіб талановитих і жертовних для цієї маловдячної роботи. Згадуючи ті нелегкі часи, він казав, що на початках доводилося мати справу з людьми “дуже поверховими. Аж поки я не запропонував працювати в нас поетці і публіцистці Раїсі Лиші і не помилився”. Письменники Раїса Лиша і Юрій Вівташ стали тими особами, на яких Є. Сверстюк міг цілковито покластися, на яких “Наша віра” трималася у найскладніші часи утвердження і тепер.
Намір говорити “мовою, закоріненою у християнстві” був, безперечно, важливим. Проблема, однак, полягала в тому, що її розуміли одиниці. Мається на увазі не тільки українська мова – засіб спілкування – у зрусифіковано-суржикізованій країні, а насамперед мова християнства у суспільстві, враженому атеїзмом. Працівникам “Нашої віри” довелося не лише відновлювати основні засади християнських вартостей, а й вести духовно-культурний “лікнеп”, даючи співгромадянам знання, котрі їхні діди і прадіди отримували у родинах до комуністичної навали. Дуже багато важливих статей Євген Сверстюк та його колеги в редакції написали самі, а також залучали талановитих ріжнофахових авторів, тому “Нашу віру” цікаво читати, кожен може знайти у ній щось до душі. Від початку до газети писали: Раїса Лиша, Василь Овсієнко, Олександер Сугоняко, Юрій Вівташ, Мирослав Маринович, Віра Вовк, Людмила Іваннікова, Андрій Кондратюк, Петро Сорока. Згодом долучилися нові автори: Антоніна Пипко, Тетяна МакКой, Тарас Марусик, Марія Гончаренко, Антін Коломиєць, Юрій Фоменко, Олександер Толпигін.
Уже понад три роки газета виходить у світ без участи Євгена Сверстюка, продовжуючи, однак, високу місію, за словами Раїси Лиші й Орини Сокульської, “відродити і зберегти в новому поколінні вироблюваний тисячоліттями питомий український світогляд, в основу якого покладена віра у високе божественне призначення людини, народу, людства”. Над часописом тепер працює Раїса Лиша практично самостійно; допомагає їй Юрій Вівташ – значну частину роботи вони виконують у своєму помешканні. Вони присвячують свій час, енергію, талант для громади, випускаючи газету, що є епіцентром духовного і культурного життя. Важливою є й участь Василя Овсієнка та Олександра Сугоняка. Газета продовжує свою високу духовну місію завдяки жертовності і посвяті Раїси Лиші.
В електронному форматі газета існує від 2001 року. У ній висвітлюються ключові події релігійного і громадського життя; акцентується увага на важливих аспектах культури; друкуються талановиті поезії, оповідання, зразки народної творчости. Автори “Нашої віри” мешкають в Україні і діяспорі, чимало з них – чужинці, але всіх об’єднує висока духовна культура. Газета була з українцями у часи найважчих випробувань – становлення незалежности, Помаранчева революція, Майдан, моменти розчарування і безнадії – і є повсякчас добрим другом і порадником, до неї звертаються люди у хвилини роздумів і сумнівів, радощів і тривог. До редакції пишуть листи і подяки, уривки з них публікуються – жодна особа не зіткнулася з байдужістю, а це – колосальна робота для невеличкої редакції.
“Наша віра” – всеукраїнський православний, історико-філософський культурологічний часопис – є дуже важливим, справді незалежним, високоавторитетним виданням, унікальним і необхідним для української культури. Ця газета органічно поєднує актуальну публіцистику із творами красного письменства, філософії, релігійних студій та малярства і фотографії. Вона дає нам духовну поживу у складний час, повертає чисті джерела неупередженої думки, об’єднує українців ріжних конфесій, поглядів у цілому світі, але й потребує підтримки – моральної і фінансової. Кожен вияв допомоги, хоч який незначний, уможливить редакції продовжувати украй необхідну для всіх українців роботу.
Share on Social Media
