Аскольд Лозинський, Нью-Йорк
Пишу фактично на цю тему не перший раз. Цим разом спонукало мене взятися до цієї справи публічна російськомовна сутичка Авакова з Саакашвілі на формальних нарадах в присутності Президента, який зреагував теж по російському. Спонукало також наближення Нового Року з новими надіями та нагодою для нових обітниць, та недавнє прочитання наукової праці. Праця написана не українцем, який на диво далеко краще розуміє важливість української мови, ніж деякі українці, між ними і мої близькі друзі та інституції і особи, які проголошують своїм інтересом добро української нації. Пищу це не тільки для моїх українських друзів з України, які проживають тут і там, але також членам Адміністрації Президента України, КМУ, Верховної Ради України, дипломатичного корпусу України, російськомовним бійцям АТО та навіть тим працівникам чи службовцям комерційних заводів в Києві чи в Харкові, куди я інколи, а то і часто заходжу для вигоди, а наша зустріч кінчається гострою дискусією. Пишу не тільки для критики, але з новорічною надією, що вони врешті зрозуміють значення української мови.
У цьому році з'явилася книжка англійського вченого з Триниті Коледж у Кембрідж, Доменіка Лійвена під заголовком “Кінець Царської Росії”, у якій автор в історичному контексті аналізує події, пов'язані з Першою Світовою Війною, а також більшовицькою революцією. До речі, автор ясно свідомий агресії Росії супроти України і згадує це, але вказує, що його твердження щодо України були висловлені перед цією агресією і сьогоднішня агресія тільки скріплює його твердження. Автор вказує на важливість України в економічній площині як годувальниці, а також покладу металу як для Росії так і для Німеччини до тої міри, що він робить один загальний висновок, що “Перша Світова Війна вирішувалася в Україні”. Одначе найголовніше автор ставить наголос на основний імператив російської царської політики, до речі також СССР, тобто – зберегти імперію. Для цього основне це втримання гомогенності населення під національною ознакою. Це – складне питання для Росії, беручи під увагу широкість її географії, а також кількість національних меншин на її території, велика частина яких мають мало спільного зі слов'янством чи православ'ям, тобто мусульманські народи чи вірмени, грузини, фіни, прибалти, тощо. Тобто для Росії як царської, так само радянської, важливим було зробити росіян з українців і білорусів. Білоруси мало цьому давали раду через свою відносну малочисельність. Для цього росіянам конечним було присвоїти історію Київської Русі для встановлення спільного роду Рюриковичів та прийняття Християнства з Візантії Київським князем Володимиром. Але мабуть найважливіше треба було знищити те, що відрізняло найбільше одну націю від другої – мову. Вбивши українську мову, Росія вбила українську літературу, національну ідентичність. Лійвейн пише так:
“Справи змінилися у другій половині дев'ятнадцятого століття, коли націоналістичні ідеї і рухи поширилися по Європі і коли ера політики маси з'явилася на горизонтах. Взірець проявився в Європі, у якому те, що почалося як чисте зацікавлення людською культурою, фольклором і мовою переросло у вимоги щодо політичних прав та навіть незалежної державності. Імперський режим відповів на цю небезпеку, забороняючи майже усю публікацію, а не тільки освіту по українському. Ця політика була далеко більш радикальною, ніж відношення Петербурга до мови і культури всіх інших неросійських меншостей. Стратегія цієї політики була встановлена ясно у меморандумі, який вияснив потребу ще тісніше прикрутити шруби на публікації української мови в 1876 році та заявив, що можливо більшість українських вимог є політично невинними та виключно культурного характеру, ‘ніщо не ділить людей так, як різниці у мові та писанні. Дозволити творення окремої літератури для звичайних людей в українському діалекті означатиме дозволяти відчуження України від решти Росії…”
Ця імперська політика гегемонії історично не виключно російська, одначе вона конечно партикулярна у відношенні до обставин географічних російських імперій царя, комісара та т. зв. президента. Вона пояснює загально прийняту концепцію, що без України немає російської імперії. Це важливим було і є в економічному розумінні, але ще важливіше у площині гегемонії населення імперії. Отже, ті українці, котрі свідомо чи несвідомо розмовляють по російському, працюють на імперію.
Здається страшне обвинувачення, одначе воно включає багато винних, між якими і всіх президентів відновленої української держави, і багатьох моїх дуже добрих друзів. Мені так хочеться, щоби вони прозріли. Отже ж пропоную тим українцям, котрі не бачили і далі не бачать різниці між користуванням російською мовою замість української глибшого замислення та резолютивного рішення під кутом не української увічливості, а радше зрозуміння стратегії імперської політики Москви.
Таке рішення буде на велику користь нашої нації і її держави, а також зупинить чергову ворожу агресію Москви. Рівночасно всім людям на землі, знайомим і незнайомим бажаю щасливого Нового Року, здійснення задумів та мрій, а всім націям бажаю витримки та сили, щоби у світі ще при нашому житті перестали існувати імперії, а залишились люди у гурті власних вільних націй.
Share on Social Media
