Ольга Погинайко для Нового Шляху, Київ.
У середу 23 березня у приміщенні видавництва Смолоскип в Києві відбулася презентація щоденників засновника, багаторічного керівника й натхненника видавництва “Смолоскип” Осипа Зінкевича. У презентації взяли участь директор видавництва Ростислав Семків, дисидент Василь Овсієнко, директорка книгарні “Смолоскипа” Ольга Погинайко та спеціальний гість зі США, журналіст, фотограф, ведучий “Вікна в Америку” Петро Фединський.
Відкриваючи презентацію, Р. Семків підкреслив важливість книжки передусім для молодих: “Ми довго чекали, поки Осип Зінкевич зважиться її опублікувати, адже щоденники – це завжди приватні записи, те, що від початку пишеться для себе, пишеться, вочевидь, для того, аби побачити себе колишнього у порівнянні з собою теперішнім, і в принципі не пишеться для того, щоб публікувати”.
Попри це, на його думку, кожен, хто веде щоденник, розуміє, що рано чи пізно ці записи можна буде прочитати, що вони можуть мати вагу для ще когось, можуть бути цікавими і корисними. Р. Семків підкреслив, що працівники “Смолоскипа” були дуже зацікавлені почитати щось із “карколомно пригодницької біографії Осипа Зінкевича”.
Він також наголосив, що у щоденнику пан Осип нічого не змінював. Тому маємо перед собою, з одного боку, своєрідний, цікавий особистісний сюжет, а з іншого – документ цілої епохи. Далі Ростислав передав слово гостеві з Америки Петрові Фединському, котрий був безпосереднім учасником багатьох описаних у щоденниках подій. Пан Петро також є перекладачем – здійснив повний переклад “Кобзаря” Т. Шевченка англійською. Та у щоденниках він з’являється ще молодою особою: 23 листопада 1973 р. записано “зустрічався з Андрієм Ф., він мене познайомив зі своїм молодшим братом Петром, дуже гарні хлопці”.
П. Фединський розпочав свою розповідь із зізнання, що раніше фактично нікому про свою діяльність у Смолоскипі не розказував, аж поки пан Зінкевич не згадав про це у своєму щоденнику. Перш за все тому, що довколишнім і не слід було про це знати, а також тому, що сам пан Осип – це людина, яка працювала за кулісами, і йому важливо було, щоб справа була зроблена.
П. Фединський пригадав обставини знайомства, побіжно згадані у щоденнику і розповів, як Осип Зінкевич спонукав його до написання “підручника кур’єра, як бути “шпигуном”” (“Правила доброї поведінки…”, уміщені в додатках книжки), як він та його брат Андрій за дорученням “Смолоскипа” їздили до Югославії, Болгарії, Польщі, а також як він брав участь у з’їзді Світової асоціації психіатрів 1977 року в Гонолулу, котрий засудив радянське зловживання психіатрією.
“Ніколи ніхто не бачив, щоб Зінкевич попадав у депресію,” – зазначив пан Петро. – “Але він мав її. І він мені розповів і також у щоденнику описує, як він вийшов з тюрми, на кордоні Франції і Німеччини, ішов страшний дощ, і він пише, що думав покінчити з собою. Але раптом у цій зливі з’являється трактор… Звідки той трактор узявся, він не знає… Мені здається,” – резюмував свою оповідь пан Петро, – “що тоді він набрав якусь надзвичайну духовну силу, яка його не покидає по сьогоднішній день”.
Пан Петро також розповів про манеру роботи пана Осипа, наголосивши на його почутті відповідальності, працьовитості і сумлінності. Він дуже переживав через випадок з Добошем, якого cпіймали, і дуже боявся, щоб це не сталося з кур’єрами “Смолоскипа”. Приклад Зінкевича вчить, як одна людина може дуже багато зробити, розуміючи, що нічого через день не буває.
Щодо “політичних партій” (гілок ОУН) Зінкевич “уважав, що там є великих слів велика сила, і більш нічого (це добре видно із вміщеної у додатках книжки його статті “Епідемія закликів”). Також відзначив пан Фединський дружину, пані Надію, яка розуміла, що він робить і чому він робить, і без чиєї підтримки всього цього, можливо, і не було б.
У своєму виступі Василь Овсієнко зазначив: “Це було наче за дзеркалом. Ми з цього боку щось робили, а він з того боку”. Його особливо здивувало, що вже 3 серпня 1976 року Осип Зінкевич знав, що буде створюватися Українська Гельсінськська Група, адже на той момент ще тільки між собою про це говорили. А вже 17 листопада відбулася та знаменита розмова по телефону з Руденком. Про неї панові Овсієнку розповідав сам Микола Руденко: “Він передбачав, що телефон йому відключать, але, мабуть, кагебістам було так цікаво, що вони цю півгодинну розмову не виключили, дослухали до кінця”. І тоді з ініціативи пана Осипа було створено Закордонне представництво УГГ під наказом Комітет Гельсінських Гарантій для України.
В. Овсієнко також приніс і передав “Смолоскипу” деякі документи, відфотографовані у архівах СБУ, в яких ідеться про те, що ще з 1956 року було створено Український Олімпійський Комітет в Екзилі, який домагався самостійної участі України в Олімпійських Іграх, а також передав доповідну записку В. Федорчука, шефа КГБ України Щербицькому про “злочинну діяльність” Зінкевича і його комітету.
Окрім цього, пан Василь розповів, що в 1974 році у Мордовії мав кілька розмов із Данилом Шумуком, і той згадував видані в “тамвидаві” “Смолоскипом” його спогади (“За східним обрієм”), зокрема, що цю книжку йому показували під час слідства, він її переглянув, там було багато приміток, але авторського тексту не було порушено. Шумук був тим задоволений.
У своєму виступі Ольга Погинайко зазначила, що вона дуже рада з виходу цієї книжки, бо була однією з тих, що читали її ще в рукописі і пропонували пану Осипові її публікувати. Вона зачитала декілька уривків і зазначила, що деякі моменти їй особливо цікаві, бо дотичні також до історії її власного роду. Ольга наголосила, що “дух руїни” не був властивий Осипу Зінкевичу, бо як видно із описаної в щоденнику його дружби з Андрієм Бандерою або захисту Юрія Шухевича, для нього на першому місці була людина, а не ідеологія.
Погинайко завершила свій виступ словами: “У одному зі своїх записів пан Осип пише про “бациль Смолоскипа”, роздумуючи, чи запалить він колись нові покоління. Цей бациль справді існує, це сам Осип Зінкевич, бо саме він, його приклад уже багато років надихає творчу молодь на нові справи, спонукує рухатися вперед”.
Share on Social Media
