Минулого тижня ми представили позицію українського публіциста, професора Києво-Могилянської Академії Михайла Винницького, який вважає, що однією з нагальних цілей Росії зараз є забезпечення коридору до Криму суходолом. Заради цього, вважає пан Винницький, російські військо може завдати масованого удару по Україні.
Цього тижня ми представляємо точку зору, яка оцінює найближчі перспективи України інакше. Максим Бугрій, який є експертом International Centre for Defense Studies, вважає, що захоплення великих територій в Україні якщо і було метою Путіна з самого початку вторгнення, то багато внутрішньоросійських та зовнішніх факторів втрутилися у ситуацію і зараз таких планів немає. Натомість Путін, на думку Максима Бугрія, зараз має на меті дестабілізацію ситуації в Україні та забезпечення Криму всім необхідним через підтримку повільного військового конфлікту та дипломатичного і економічного тиску на Україну.
Суперечку цих двох прогнозів має вирішити найближче майбутнє. Вікно можливостей для військового наступу на Україну закриється менше ніж через місяць – після цього погані українські дороги та холодна погода зроблять масштабний наступ надто складним. Крім того, весь минулий тиждень надходили повідомлення, що Україна та Росія, за участі терористів, вже начебто домовилися про повне припинення вогню і розмежування військ. Щоправда, на вихідних та у понеділок напади на донецький аеропорт та Маріупіль посилились, що зайвий раз поставило під сумнів надії на довготривалий мир з Росією. Отже, цей тиждень може стати визначальним для ближчого майбутнього окупованих територій та України в цілому.
Нижче наводимо інтерв'ю з паном Бугрієм.
НШ: Яким Ви бачите розвиток ситуації у межах трьох сценаріїв, які обговорюються багатьма оглядачами: 1) Україна буде воювати за окуповані території; 2) Україна не буде за них воювати і прийме “ДНР” та “ЛНР” у свої межі з наданням їм усіх прав, які би вони хотіли взяти; 3) Україна покине ті території і не буде намагатися їх повернути.
МБ: Я гадаю, що зараз створюється певний баланс, який задовольняє і Україну і Росію, принаймні на даний момент і до певної міри. Але очевидно, що цей баланс може бути лише тимчасовим, оскільки він зумовлений економічними проблемами як в Росії, так і в Україні, а також тим, що у жовтні пройшла чергова демобілізація строкових солдатів у російській армії, і відповідно новий призов солдатів, яких треба ще довгий час тренувати. Економічні санкції Заходу також зіграли свою роль у зупинці російського наступу у вересні, але Путін розумів це заздалегідь і, я вважаю, що ця зупинка передбачалася ним з самого початку.
Основна мета перемир'я для української влади – перевести конфлікт з військової площини у політичну, оскільки стало очевидним, що військовим чином війну проти Росії виграти занадто важко. У політиці, на відміну від військової сфери, Україна має перевагу перед Росією.
Місцеве населення на Донбасі, за даними соцопитувань як до Майдану, так і нинішніх, у більшості хоче залишатися в Україні. Більше 40% з них хочуть якоїсь економічної автономії, але вони хочуть жити в Україні. З часом, я вважаю, частка проукраїнського населення там буде тільки збільшуватися, отже, загалом, Україна навряд чи піде з Донбасу.
Цей конфлікт відображає кризу міжнародних інституцій, зокрема ОБСЕ, яка тут обрана головним посередником. Росія відіграє у ОБСЕ велику роль і той місяць, який вже триває місія спостереження ОБСЕ, показав неефективність цієї місії. Це свідчить про високі ризики того, що нинішнє перемир'я буде нетривалим. Як висновок, я вважаю, що Україна не буде відмовлятися від окупованих територій, а конфлікт переросте у заморожену стадію. Бойовики продовжуватимуть військові операції за російської підтримки, але сторони будуть уникати значної ескалації війни. Масований військовий наступ на Україну занадто дорого коштував би для Росії і в плані втрат, і в плані економічних та політичних санкцій, і тому є малоімовірним.
Інше питання, що Україна мала би використати цей час повільного конфлікту для реформ економіки, політики та військової сфери. Якщо це відбудеться, то це дасть Україні найбільший шанс для позитивного для себе вирішення ситуації на Донбасі.
У гіршому варіанті, буде продовження наступу російських військ вглиб України і це може, крім іншого, призвести до серйозних економічних проблем в Україні. Але я не гадаю, що Росія з самого початку планувала повномасштабну війну, радше – створення тиску і нестабільності в Україні. Крім міжнародного тиску, велика війна призвела би до падіння рейтингу Путіна у самій Росії через збільшення людських втрат, про це свідчать російські опитування. Я вважаю, що Путін тримає повномасштабну війну в якості одного з останніх аргументів.
НШ: Тобто, Ви не вважаєте, що Путін зараз планує “прорубувати” шлях у Крим чи до Придністров'я?
МБ: Я не вважаю, що це є першочерговим планом. Я думаю, що Путін хоче досягнути певної домовленості з Україною в межах мирного плану про ненапад на Крим, про постачання Криму товарами, водою та електроенергією. Ризик військових дій для забезпечення коридору у Крим залишається, але на мій погляд тут можуть бути військові дії з боку цих самопроголошених “республік”, а російське втручання буде залишатися прихованим, тому все це буде повільніше, ніж у випадку російського наступу. Але більш імовірним є все-таки економічний тиск з боку Росії на Україну для вирішення постачання Криму цієї зими.
Насправді, і про це нещодавно говорив Мустафа Джемілєв (Народний депутат України, один із провідників кримськотатарського національного руху – НШ), Крим і зараз не є повністю закритий з боку України. Його постачання водою та електроенергією триває (хоч і в меншому об'ємі, ніж раніше), російська митна служба нещодавно відмінила заборону на постачання українського продовольства до Криму. Економічна залежність України від Росії зумовлює обережну українську позицію з приводу Криму.
НШ: Що Україна може вимагати за повне відновлення постачання Криму?
МБ: Очевидно, це – домовленість по газу з якимись прийнятними цінами, відмова від подальшої експансії на Донбасі, закриття російського кордону, контроль кордону з боку ОБСЕ.
Серед бойовиків на Донбасі є радикальне крило (представники Стрєлкова, Мозгового, Дугіна), які мають протиріччя з менш радикальною частиною. На неділю, 12 жовтня, у Донецьку призначений мітинг “яструбів” проти “прем'єр-міністра ДНР” Захарченка та Мінських домовленостей, з закликами до відвоювання земель “Новороссії” (цей мітинг, хоч і нечисельний, справді відбувся – НШ).
Але російська влада схиляється до більш поміркованого розвитку конфлікту. Останніми тижнями, і це визнає українська сторона, через кордон продовжує надходити військова техніка і бойовики, але не російські регулярні війська. Росія активно демонструє, що вона уникає прямого втручання на Донбасі. З іншого боку, вона не чинить перешкод для бойовиків у переході кордону. Можливо, Росія робить це для того, аби винищити усіх своїх радикалів-націоналістів, паралельно дестабілізуючи Україну.
НШ: А що буде з нині окупованою територією? Останнім часом є багато повідомлень, що бойовики намагаються там закріпитися, організувати якусь економіку, здійснювати соціальні виплати. Чи ця ситуація законсервується і так воно і буде?
МБ: Буде нестабільність, буде переговорний процес, будуть обмежені військові дії, буде мінливий статус-кво, який кінець кінцем перейде у якусь іншу рівновагу. На перспективу 1-2 років, стратегічно перевага – на боці України, хоча б тому, що більшість жителів окупованих територій не є проросійськими. Отже, стратегічно Росія, створивши цей конфлікт, зробила гірше для себе. Нинішні процеси у російській економіці можуть не дозволити подальшу мілітаризацію Росії і можуть призвести до певного пом'якшення її позиції.
Населення на окупованих територіях великою мірою дезорієнтоване. Воно прагне порядку, але цей порядок не буде забезпечений так званою владою тих “республік”, яка постійно змінюється. Ні до чого доброго та “влада” не призведе, і час все розставить на свої місця.
НШ: Тобто, Ви вважаєте, що наступний рік-два там будуть зберігатися ДНР та ЛНР, і Україна ніяким чином не включить їх до свого складу, або, навпаки, не відмовиться від тих територій. Тобто, буде те саме, що і зараз?
МБ: Населення на тих територіях орієнтується переважно на економічні фактори, а економіка в Україні почне зростати лише десь через півтора роки, і до того не зможе створити привабливий чинник для них. До того там будуть нинішні ДНР та ЛНР, чи якісь інші назви.
Той кордон, який вже зараз будується між Україною та окупованими територіями, буде існувати лише з метою забезпечення безпеки, щоб не допустити проникнення бойовиків на інші території, стримати потенційний наступ.
Як один з найгірших варіантів, ДНР та ЛНР можуть офіційно зникнути, але в межах України на тих територіях може з'явитися якась місцева влада, яка буде більше залежати від Кремля, ніж від Києва. Крім усього іншого, подібна ситуація створювала би нестабільність для України в цілому.
Я гадаю, що цей варіант має імовірність десь 30%. Варіант продовження нинішньої нестабільної ситуації на найближчі пару років має імовірність приблизно 50%, 10% – що Україна зможе повернути собі ті регіони вже зараз, і решта 10% – що ескалація конфлікту піде по гіршому сценарію для України.
Share on Social Media
