Йосиф Сірка для Нового Шляху, Торонто.
Рідко буває, коли людина може відзначати два ювілеї за “одним махом”. Так склалося з відомим читачам “Нового шляху” науковцем, який не тільки відзначає свої 80-ті роковини, але й 60-ті з початку своєї публіцистичної діяльності. Такою особою є проф. Микола Мушинка, доктор філологічних наук, іноземний член НАН України, довгорічний голова Асоціації україністів та НТШ у Словаччині, автор понад 85 книжок та брошур, понад 360 наукових розвідок, 1585 популярних статей, понад 525 рецензій, що є свідченням того, що він є найпродуктивнішим україністом не тільки Словаччини.
Микола Мушинка відомий як фольклорист, літературознавець, історик, мистецтвознавець, культуролог – це наукові ділянки, де він залишив помітний слід. Він є членом низки наукових організацій, рад, редколегій часописів і збірників, почесним професором та доктором кількох університетів.
Друзі та знайомі вважають Миколу не тільки науковцем, шанувальником, поціновувачем мистецтва, меценатом, але й ходячою енциклопедією. Його пристрасть до науки, до досліджень, до контакту з людьми зробила його науковцем, якого знає Україна, українська діаспора на всіх континентах.
Народився Микола у лемківському селі Курові на Пряшівщині (Східна Словаччина) 20 лютого 1936 року. Він був третьою і середньою дитиною Івана та Зузани Мушинків, з-поміж п’ятьох дітей. Дитинство Миколи Мушинки нічим не відрізнялося від його ровесників – школа, допомога на господарстві, догляд за коровами на пасовиську.
Після закінчення Української oдинадцятирічної середньої школи в Пряшеві 1954 р. він поступив до Інституту російської мови й літератури в Празі. Тут були й лекції української мови та літератури. Саме тут познайомився з проф. Іваном Панькевичем, який зчинив на нього неабиякий вплив. Після закінчення студій 1958 р. відбув військову службу та коротко працював вчителем у школі. В 1960 р. став науковим асистентом Університету ім. П. Й. Шафарика у Пряшеві, а з 1963 р. вступив до аспірантури на Кафедрі фольклору та етноґрафії Празького університету до проф. К. Дворжака.
Оскільки в Чехословаччині в той час дослідженням українського фольклору ніхто не займався, то М. Мушинку з університету направили на трирічне стажування до Києва (1964-1966). Наукова програма аспіранта передбачала і фольклористичне дослідження серед післявоєнних переселенців із Пряшівщини в Рівенській та Волинській областях. Саме це дозволило Миколі їздити до краян за матеріалом для наукової праці, на що потрібно було завжди мати дозвіл від міліції.
Подорожі до людей, що позалишали свої лемківські домівки на сході Словаччини і опинились у радянську “раю”, де не могли отримати навіть паспорт, відкривали очі на радянську дійсність. На цей час припадають активні контакти Миколи з українським дисидентським рухом. Він встановлює контакти з І. Дзюбою, І. Світличним, Д. Павличком, Л. Танюком, Н. Підпалою, Е. Білаш, І. Драчем, В. Чорноволом, З. Антонюком, Б. Антоненком-Давидовичем, братами Горинями та низкою інших, які стали його щирими друзями.
Ці роки були найбільш плідними щодо стосунків з тогочасною українською інтеліґенцією взагалі та з дисидентами зокрема. Він стає, мовби, “листоношею-зв’язковим” між дисидентами та українською діаспорою на Заході, куди він передавав самвидавні матеріяли. Навіть канадський колишній комуніст І. Коляска через Мушинку передавав деякі свої матеріали з України на Захід, оскільки КГБ канадському комуністові не довіряло, за ним слідкували дуже пильно. За свої зв’язки з дисидентським рухом в Україні Микола Мушинка поплатився пізніше своєю кар’єрою.
Після окупації Чехо-Словаччини у серпні 1968 р. прокремлівське крило Компартії Чехо-Словаччини стало переслідувати не тільки тих, хто не схвалював окупацію, але й тих, хто вірив у “соціалізм з людським обличчам”. Той, хто ніколи не зазнав московського “звільнення” від “ворогів народу”, від “західної буржуазної ідеолоґії”, від “буржуазного націоналізму”, “бандерівського фашизму” і т.ін., той ніколи не зрозуміє, що в Чехо-Словаччині 1968 р. відбулася брутальна аґресія.
За допомоги радянських “фахівців” в Чехо-Словаччині почали переслідувати не тільки тих, хто мріяв про “демократичний соціалізм”, але й тих, хто собі уявляв, що комуністи можуть толерувати іншу думку, що комуністи і свобода можуть співіснувати.
1972 року кандидат наук, д-р філософії, Микола Мушинка, автор численних наукових праць стає жертвою комуністичного режиму. Він втратив працю в Університеті Шафарика на Філософському факультеті у Пряшеві, стає безробітним, а згодом, щоб прогодувати родину, стає колгоспним пастухом, пізніше – кочегаром. З впевненістю можна твердити, що він був 18 років найосвіченішим (з науковими титулами) пастухом рогатої худоби та кочегаром не тільки в Європі! Детальне становище науковця того часу описане у спогадах М. Мушинки “Колеса крутяться” (Книга 1 – Спогади, Фундація “Карпати”, Пряшів 1998 р. стор. 23-189).
Навіть у колгоспі та пізніше в котельні кочегаром він не переставав займатися наукою. Він далі досліджував, записував обряди, народні пісні, побут і т. ін., писав наукові розвідки, з яких деколи прийшлося щось продати без права авторства, щоб покращити фінанси, оскільки дружина з двома дітьми жила у Пряшеві, а він у селі, віддаленому від родини на 70 км.
Share on Social Media
