Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

Презентації книги отця Богдана Праха в Канаді

Jun 2, 2015 | Newpathway, Featured, Religion

Українська Католицька Освітня Фундація.

Двотомник “Духовенство Перемиської Єпархії та Апостольської Адміністрації Лемківщини” презентував громаді в Монреалі, Торонті та Едмонтоні ректор Українського Католицького Університету отець Богдан Прах. Ця монументальна праця є близькою для багатьох українців в Канаді, адже чимало з них походять саме з цих регіонів.

На презентації наприкінці квітня чисельно прийшли члени української громади, які поставили о. Прахові питання про його дослідження, про своїх родичів, про села, з яких вони походять. Усі примірники книги скоро розпродалися.

Наводимо інтерв’ю з отцем Богданом Прахом, підготовлене Українським Католицьким Університетом.

УКУ: Отче, розкажіть, будь ласка, про Перемиську єпархію, історію її створення і яку соціальну і культурну роль вона відігравала в довоєнній УГКЦ.

о.БП: Перемиська єпархія належить до найстарших єпархій нашої Церкви. Історики твердять, що саме на цій території ще до хрещення Русі-України існували центри релігійного душпастирства східнього обряду; також існувала центральна влада управління, саме у Перемишлі. Це все довга історія, де крізь віки духовенство і вірні примножували для Перемиської єпархії матеріальну і духовну культуру. Цей постійний, динамічний ланцюг росту Церкви було перервано саме в 1944-47 роках. В містах, містечках, селах домінували особливої архітектури муровані і дерев'яні храми, прекрасно розписані і наповнені багатовіковою ікнографічною, друкованою і літургійною спадщиною. При кожній парафії були архіви, бібліотеки.

Для забезпечення своїх священиків, церковних інституцій і душпастирських програм протягом століть Церква нагромадила десятки тисяч гектарів землі і лісів, сотні споруд. Церква в цілому і духовенство було у проводі не тільки духовного, але й культурного, національного а навіть і економічного розвитку громад. Як найбільша українська і найбільш авторитетна інституція в Галичині, Перемиська Єпархія об'єднувала своїх вірних і за етнічними, культурними і географічними ознаками (Бойки, Лемки, Надсянці тощо) і за суспільними (селяни, міщани). Лемківщина, наприклад, через своє географічне положення (найдальше на захід розташований етнічний український півострів) відрізнялася своїми особливими культурними традиціями, і в міжвоєнному періоді стала об”єктом особливої уваги польського уряду.

Саме Польська Держава, використовуючи спровоковану конфесійну напрупруженість, намагалася допровадити до національної і релігійної асиміляції Лемків. Домовившись із Римо-католицькою Црквою, всупереч протестам Греко-католицьких ієрархів, у 1934 році виділено з юрисдикції Перемиського єпископа 9 деканатів і створено Апостольську Адміністрацію Лемківщини. Це був один із багатьох кричущих актів нахабності і несправедливості Польської держави до українського населення у міжвоєнному періоді (утворення тзв. Неоунії, реформа шкільництва, земельна реформа, утворення тзв. Сокальського кордону, репресії тощо). За цей час велася постійна боротьба як Церкви, так і українців як народу за своє виживання.

Перемишль був не тільки церковним, але й культурним фортпостом західньої частини Галичини починаючи ще від найдавніших, княжих часів. Саме тут створилася дуже сильна українська інтелігенція, яка давала поштовх до творення нових культурних і національних ідей. Згадаймо хоча б творця мелодії гімну “Ще не вмерла України” о. Михайла Вербицького, перемиського священика, який все своє життя прожив і творив на Перемищині. До відомих центрів Перемиської Землі і Лемківщини належали: Криниця, Лежайськ, Самбір, Сянік, Ярослав та інші, де прроцвітало релігійне, культурне, громадське і політичне життя, де творили поети, письменники, композитори, де видвалися часописи. За цією творчістю стоять конкретні особитості. На жаль, воєнні і повоєнні лихоліття призвели і до людських трагедій і до знищення церковних та громадських структур на більшій території Перемиської Єпархії.

УКУ: Ваша книга розкриває долі понад 900 священиків. Ви вкористали понад сто тисяч документів, зібрали більше дванадцяти тисяч унікальних фотографій. Скажіть, будь ласка, коли Ви почали працювати над цією книжкою і встигли опрацювати такий величезний масив інформації?

о.БП: Моє дослідження почалося ще у 1986 році, коли я розпочав працю над своєю докторською дисертацією з темою “Апостольська Адміністрація Лемківщини”. Тоді я почав працювати у архівах і побачив, що є дуже багато матеріалу про історію нашої Церкви, особливо про Перемиську єпархію. Натомість, коли я вже був на завершенні докторської дисертації, я усвідомив, що вона не може бути повною, тому, що я не знав і не було опрацьовано те, що далі сталося з нашим духовенством, коли прийшов час воєнних лихоліть.

Процес пошуку за долею кожного з них був надзвичайно довгим і важким. Фактично для кожного священика треба було робити окреме слідство: що з ним сталося, чи він виїхав на Захід, якщо так, куди саме, а може був переселений на територію радянської України. Ці пошуки тривали 20 років. Однозначно, що достовірно всю інформацію про кожного священика знайти неможливо, бо це фактично безкінечна робота. У процесі пошуку вдалося віднайти багато родин священиків, особливо тих, які виїхали, або були депортовані до тодішньої радянської України. Натомість дуже мало вдалося знати родинних зв’язків тих, хто виїхав на Захід. Зараз, коли так багато подорожую, маю нову нагоду зустрічатися з родинами тих священиків, які або самі виїхали, або ж вже їхні діти з різних причин опинилися в тих країнах. Тому думаю, що цілком реально, що книгу буде доповнено і перевидано.

УКУ: Цінність книги є також і в тому, що окрім описаних долей священиків, є також історії семінаристів, дружин, а навіть і сімей священиків.

о.БП: На початку треба сказати, що моїм завданням було дослідити долю кожного священика, щоби зрозуміти, скільки з них померло в часі війни природньою смертю, скільки загинуло під час першої радянської окупації, скільки під час німецької окупації, під час польсько-українського протистояння, і також, хто був переселений, хто підписав православ’я, хто не підписав і т.д. Цей шлях стосувався кожної особи. Коли я вже побачив цілу картину, то для мене було важливо зрозуміти контекст рішень цих священиків і якраз тут в пригоді ставали їхні родини. На загал, коли був репресований священик, то була репресована й ціла його родина. Духовенство, їхні сім’ї – це справді інтелігенція тих часів. Вони взяли на себе повну відповідальність і за культурно-громадське життя, і за збереження національного духу, і за духовне життя свого народу.

УКУ: Не є секретом, що уряд Другої Речі Посполитої також переслідував духовенство Української Греко-Католицької Церкви. Але саме зустріч із радянською репресивною машиною у сорокових і і пізніших роках називають “великою цивілізаційною зустріччю”. Яка мета стояла: просто фізично знищити духовенство чи схилити його на перехід до Московського Православія?

о.БП: Першорядною метою, на мою думку, було моральне знищення, зламати моральний хребет духовенства нашої церкви в той час, коли після війни були заарештовані єпископи, тобто духовенство фактично не мало проводу і кожен залишився на одинці з великою системою. І кожен тоді сам мусів приймати рішення, чи підписувати перехід, чи втікати за кордон, чи залишатися вірним своєї Церкви, розуміючи, яка може чекати доля. Для мене було надзвичайно важливо показати героїзм кожного з тих, хто опинився в камерах, хто самостійно, сам на сам зі своєю совістю приймав рішення. Їхня стійкість, їхні вислови записували слідчі і зараз ми маємо нагоду про цей героїзм дізнатися. Якби вони не записали, то ми б зараз тільки здогадувалися, які процеси відбувалися, якою відвагою вони відзначалися.

На жаль, залишилося дуже мало щоденників і спогадів з того часу, тому велика вдячність владиці Борису Ґудзяку, що у свій час почав безпрецедентну акцію записування свідчень репресованих членів церкви. Я рівнож заохочую писати спогади, щоб пережите не зникало разом з відходом героїв у вічність.

УКУ: Яка частина духовенства емігрувала?

о.БП: Невелика частина духовенства Перемиської єпархії. Це десь було не більше 10% всього духовенства, коли загально всіх було десь близько вісімсот священиків в Перемиській єпархії. Ті священики не виїжджали тому, що вони хотіли втікати. Вони виїжджали тимчасово, надіючись, що коли фронт перейде, то вони повернуться на свої парафії. Але кордони дуже швидко закривалися і вони вже не мали змоги повернутися назад.

УКУ: Історія Перемиської єпархії і історія Лемківщини – це така дуже сумна історія, тому що, як ви пишете, в один момент зник світ, який там пробув майже тисячу років. Що зараз залишилося з цієї історії?

о.БП: Прикрим є те, що там нема сіл, містечок з українським життям. Нема українців, парафій, громадського життя. Якби там були люди, вони би досить швидко відродили, те, що було знищено війною. На жаль, сьогодні на території Перемищини і Лемківщини живе приблизно ледве півтора тисячі людей і вони не є в силі зберегти те, що ще залишилося. А залишилися ще святині – церкви, які є часто німими свідками нашої історії, збереглися цвинтарі, однак переважно дуже запущені, понищені, понівечені.

Ті церкви, яких вже немає, були в великій мірі знищені вже після війни, людською рукою. Зараз, часто це стаєтся і через те, що церкви не мають господарів, попадають в руїну. А нерухоме майно, як парафіальні архіви, бібліотеки, архіви і майно культурних і громадських установ тощо, знищені безповоротньо.

Українська Католицька Освітня Фундація разом з Українським Католицьким Університетом дякують за підтримку презентацій книги отця Праха Caravan Croup, Future Bakery та Едмонтонські єпархії. Також надзвичайно вдячні співорганізаторам: в Монреалі – Науковому товариству ім. Т. Шевченка та Монреальському колу приятелів УКУ; в Торонтi – Інституту Св. Володимира, Українсько-Канадському Дослідчо-Документаційному Центру, Об’єднанню Лемків Канади, Об’єднанню Українців Закерзоння; а в Едмонтоні – Інституту Св. Івана, Едмонтонському колу приятелів УКУ, КІУСові та Братству українців католиків.

Tих, хто бажав би ще замовити примірники двотомника (кошт по $50 кан.), просимо звернутися до б’юра УКОФ.

Українська Католицька Освітнья Фундація (УКОФ) підтримує різні проєкти при УКУ. За дальшою інформацією, прошу звертатися до УКОФ у Канаді: 416-239-2495; [email protected]; www.ucef.org. УКОФ є реєстрована канадська харитативна організація (ч. 82224 5098 RR0001).

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.