Олександер Харченко для Нового Шляху, Торонто.
Неділя 10 січня 2016 року стала історичним днем. Того дня в Іслінґтонській Об’єднаній (United) Церкві, що на вулиці Burnhamthorpe, відбулася велика мистецька подія в житті українців Торонто – Різдвяний Концерт хору “Веснівка”, який цього року відзначає свій п’ятдесятилітній ювілей. Історичним цьогорічний концерт слід вважати тому, що це вже п’ятдесятий різдвяний концерт, починаючи з 1965 року, під мистецьким керівництвом Квітки Зорич-Кондрацької, що, безперечно, є рідкісним явищем у хоровому мистецтві.
Крім хору “Веснівка”, що складався із 50 співачок, участь у концерті взяли: Камерна Оркестра (9 музикантів), Торонтський Український Чоловічий Камерний Хор (17 співаків) і три гості, оперні солістки Наталія Матюшева, Катерина Семчишин та Мирослава Солов’яненко. Долі цих трьох талановитих молодих українських зірок склалися так, що перші дві здобули високу музичну освіту оперних співачок у Північній Америці, а третя – Мирослава Солов’яненко – в Україні. На концерті вони, як оперні зірки, разом зі всіма учасниками, своїми талантами та голосами прославляли новонародженого Спасителя світу.
Серед слухачів, які по вінця заповнили простору церкву, було помітне святкове духовне піднесення. Концерти хору “Веснівка” та згаданих ансамблів і гостей мають терапевтичний, позитивний, навіть лікувальний вплив на слухачів. Перед початком концерту вільних місць у церкві було обмаль. До моєї лавки у п’ятнадцятому ряді добилася немічна жінка в інвалідному візку в супроводі доньки, і, побачивши, що є місце для однієї особи, після перемовин, сіла, а її донька хотіла йти десь інде шукати собі місце. Це відбувалося з мого правого боку. А з лівого боку на лавці сиділа одна жіночка, яка біля себе тримала досить об’ємисту жіночу торбину. Я попросив її покласти торбину на підлогу, що вона і зробила, і таким чином ми примістили на своїй лавці і доньку немічної жінки. Тобто, ми зробили добре діло, хоч і маленьке. А якщо люди роблять добрі діла, то вони теж добре почуваються.
Церква на 25 Burnhamthorpe Road – це дуже імпозантний комплекс у західному Торонто, збудований із природного каменю в декілька поверхів, з просторим спортивним залом, з багатьма входами і виходами та приміщеннями для різного призначення, а сама церква дуже висока – приблизно 40 метрів заввишки, і вікна на висоту стелі. В такому приміщенні найсильніший звук чи голос хору або солістів не відбивається від стін, як горох, а йде вгору, і потім гарно сприймається слухачами. Саме тому ця церква є ідеальною ареною для концертів хору “Веснівка”. Другим відповідним залом є Месі Гол. Має ця церква один недолік – дуже обмежене паркування. На щастя водіїв, поблизу є багато вуличок та інших можливостей, де в неділю можна залишити авто. Моя сусідка з правого боку по лавці сказала, що вона приїхала на концерт із Ошави, а своє авто залишила неподалік від церкви на паркувальній площі біля банку, який в неділю не працює, а тому паркувальна площа була вільною.
Перед початком концерту на сцені вже шикувалися хористки й хористи, музиканти настроювали свої інструменти, а я переглядав чудову програмку концерту. Раптом чую голос із задньої лавки – “чи ти знаєш, ким доводиться Мирослава Солов’яненко знаменитому тенорові Анатолію Солов’яненку, вже покійному, якому я колись влаштовував концерти у Флориді? І не тільки влаштовував концерти, я й співав з ним!” Таке міг сказати тільки Микола Латишко, який сидів із дружиною Оленою на лавці за мною. Тепер він відомий як свідок Голодомору та автор більш ніж десятьох книжок. А в 1950-их роках він співав тенором і часто виступав на ОДУМівських організаційних забавах і не тільки. Після питання він не чекав на мою відповідь, а виклав цілу дисертацію про те, скільки і в яких містах у Флориді він влаштував концерти для незабутнього маестро, і скільки флоридські слухачі платили за виступ. То було чимало років тому, а платили тоді від $800 до $2,000 за вечір. А тим часом перед хорами з’явилася вельмишановна пані Квітка Зорич-Кондрацька, дириґент хору, і я встиг тільки відповісти, що Мирослава доводилася маестро Анатолію Солов’яненку невісткою, тобто він був її свекром, і концерт почався.
Репертуар Різдвяного концерту складався виключно із колядок, але головна різниця між концертами звичайних, здебільшого організаційних колядників, які ходять під час святкового сезону колядувати до рідних і знайомих, і Різдвяним концертом хору “Веснівка” полягає як у виконанні, так і в репертуарі. Тобто, та сама різниця, що й між професіоналами та аматорами у будь-якій іншій галузі. Від першої колядки “Радуйтеся всі люди” в обробці Андрія Гнатишина, відомого українського дириґента і композитора, і до останньої – “Бог Предвічний” в обробці знаменитого дириґента Олександра Кошиця – це твори українських композиторів-класиків.
Очевидно, що різняться й завдання, які ставлять перед собою організаційні колядники і хор “Веснівка”. Перші – наколядувати до організаційної каси, а для “Веснівки” головне завдання полягає в тому, щоб прозвітувати і показати українській громаді свої досягнення. А показати було що – високе, можна сказати найвищого рівня, хорове мистецтво. Фактично, хор “Веснівка” може сміло виступати перед будь-якою слухацькою публікою, як україномовною так і англо-, франко-, німецько-, іспано-, китайсько- чи японсько-мовною. Високе хорове мистецтво, так само як і опера, сприймається однаково всіма слухачами, навіть якщо вони і не розуміють мови виконання твору. Може, хтось і не погодиться із таким твердженням, тоді я запитаю – чи всі слухачі італійських, німецьких, французьких чи інших опер знають ті мови, якими слухають твори виконання? Українська громада Торонто може з гордістю запрошувати на концерти хору “Веснівка” своїх канадських друзів, знайомих і співгромадян. По всьому світі Україну знають лише, як країну Голодомору, Чорнобильської катастрофи, а тепер двох-річної оборонної війни проти російських, а точніше путінських фашистських загарбників українських земель. Якщо пересічний канадський громадянин прослухає концерт хору “Веснівка”, він чи вона належно оцінить рівень української культури і буде вдячним за таку несподіванку, за таке відкриття чогось гарного, приємного, дотепер невіданого.
Якщо ви відкриєте інтернет, і в Ґуґлі наберете латинкою “VESNIVKA”, там знайдете короткий опис про хор “Веснівку” та композиційно-професійні кольорові фото хору. Зазначено, що хор був заснований у 1965 році як дівочий хор учениць середніх шкіл. Протягом півстолітньої діяльності хор виріс у могутній голос у канадському і канадсько-українському хоровому мистецтві та вклав вагомий внесок у Канаді та по всьому світі в українську класичну, сучасну, релігійну і народну хорову музику, і при тому здобув багато міжнародних нагород. Цікаво, що тепер хор “Веснівка” співпрацює з найвизначнішими торонтськими та українськими хорами і не тільки, включно із: Ельмер Айзлер, хором Орфіюс, хором Амадеус, the Victoria Scholars, Торонтським Дитячим Хором, Тріо Ґріфон, Торонтським Хором Бандуристів, Капелею Бандуристів ім. Тараса Шевченка (Детройт), баритоном Павлом Гунькою, Алексою Кохан (Вінніпеґ), Утрехт Візантійським Хором та Київським Камерним Хором. Все це говорить про те, що дириґент Квітка Зорич-Кондрацька і весь хор “Веснівка” показали себе як професіонали, і з ними бажають співпрацювати інші провідні хори, композитори і виконавці.
До успіху концерту багато додали оперні солістки. Залишаю професійним критикам визначити, котра з них була найкращою. На мій погляд, незабутніми прозвучали дві колядки, одна під назвою “Різдвяна Пісня Єднання”, яку виконали обидва хори і три солістки, та друга колядка “Бог Предвічний”, до виконання якої долучилися, стоячи, і всі присутні на концерті. Це було дуже величаве й зворушливе завершення концерту. Всі учасники відчували велич Різдвяного Свята.
Спонсорами концерту були, крім Онтарійської Ради Мистецтва, Торонтської Ради Мистецтва та Шевченківської Фундації, ще 46 комерційних підприємств та відомих у Торонто родин, які були поділені за назвами чотирьох металів: платина, золото, срібло, і бронза, та ще одна категорія, друзів. Така кількість спонсорів яскраво промовляє про те, що вони добре знають, куди вкладають свої кошти. І вони не роблять тут помилку.
Уже ввійшло в традицію після концерту хору “Веснівка” влаштовувати кавово-чайне прийняття. Хоч я не був першим серед тих, котрі прибули до спортивного залу, але вже половина учасників концерту розкошувала великим вибором солодощів і запивали до вибору кавою, чаєм чи молоком. Я звернув увагу на велику кількість кондитерських виробів на столах. Мені сказали, що всі 50 членкинь хору “Веснівка” приносять щось на таке прийняття після концерту. Те “щось” можна назвати “перевантаженням столів”. У тому прийнятті ховається українська щедрість, якою хористки висловлюють свою вдячність слухачам за відвідини концерту.
І хоч головна мета такого прийняття полягає в тому, щоб після концерту поспілкуватися з виконавцями і висловити їм признання за чудові хвилини, дивовижною була зорганізованість як хористок, так і хористів. Всі вони добре справлялися зі своїми добровільними обов’язками. Якби ті обов’язки перекинути на платну обслугу, таке прийняття, напевно, продовжилося б до пізнього вечора.
Всім нам, хто був на концерті, слід висловити низький поклін і щиру подяку Квітці Зорич-Кондрацькій, як дириґенту, за чудовий і надзвичайно зворушливий концерт, так само як і всім співачкам хору “Веснівка”, музикантам Камерної Оркестри, Торонтському Українському Чоловічому Камерному Хору та оперним солісткам – Наталії Матюшевій, Катерині Семчишин та Мирославі Солов’яненко.
Хоч в Україні останнім часом хорове мистецтво поступово розвивається, проте якби такий концерт хору “Веснівка” там відбувся тепер, Шевченківський комітет нагород напевно уділив би звання Шевченківського Лауреата пані Квітці Зорич-Кондрацькій, а хор “Веснівка” отримав би премію Княгині Ольги, або певного ступеня орден Ярослава Мудрого!
Share on Social Media
