Павло Лопата для Нового Шляху, Торонто.
Мистецтво – це постійне шукання людини, вічна боротьба її за освоєння зображальних засобів, це одвічна жадоба митця представляти глядачеві свої оригінальні твори і ділитися з ним своїми думками. Вміння шукати і знаходити – це не тільки завдання кожного художника чи художниці, але й обов’язок їхньої образотворчої діяльності. А прагнення кожної творчої особистості до новаторського переосмислення навколишньої дійсності – це запорука того, що митець знає, для чого був покликаний і яка його місія. До плеяди таких митців, які досить чітко проявилися своєю творчою індивідуальністю, належала св. п. Софія Лада, яка упокоїлася пізньої пополудневої години в неділю, 14 лютого 2016 року, саме у надвечір’я Празника Господнього Стрітення.
Софія Лада народилася 17 жовтня 1941 року в Кракові, де через воєнну хуртовину опинилася її мати Марія Лада, з дому Ганушевська, разом із сином Борисом, народженим 1939 року (помер 1953 р.). Батько Софії, Маркіян Лада, у вирі Другої світової війни пропав безвісти в Україні. Незабаром із Кракова Марії Ладі довелось із двома малими дітьми податися на Захід через табори переміщених осіб у місті Реґенсбурґ, Німеччина, після яких, 1949 року, всі троє приїхали до Америки. Тут Марія, поселившись у Філадельфії, у середині 50-их роках вийшла заміж, отримавши прізвище по чоловікові – Угорчак. Хист до малювання в молодої Софії виявився в ранніх роках. Мистецьке навчання почалося в неї у 1954 року у так званій Українській Мистецькій Студії у Філадельфії, зорганізованій проф. Петром Мегиком, потім у Мистецькому коледжі Мура та в Пенсільванській Академії Мистецтва.
Ще студенткою академії почала співпрацювати з місячним журналом “Наше Життя” – органом Союзу Українок Америки (СУА), що виходив тоді у Філадельфії. На його сторінках члени редакційної колегії вважали корисно поміщувати графічні роботи молодої Софії 1961 року, що торкалися зразків українського моделювання різноманітного одягу для дівчат і жінок: вечірніх та карнавальних сукенок, блузок, капелюшків, тощо. Того ж 1961 року в журналі почався опис гуцульського строю, до тексту якого С. Лада робила рисунки запасок, спідниць, постолів та жіночих зачісок прикрашених вовняними волічками.
Невеликі за змістом оповідання Олени Кисілевської “Христос Воскрес”, Софії Парфанович “З дороги”, Ніни Наркевич “Снігова хатка” та “Богданкове полювання”, Галини Синенької “На вовчій тропі”, Ольги Соневицької “Дві рятівниці” та різні віршовані твори, що появлялися друком у згаданому журналі, були збагачені одною або й більше ілюстраціями, виконані художницею тушшю і пером в наступних роках. Після закінчення мистецької науки в академії, Софія Лада почала досить інтенсивно займатися мистецтвом: виготовляла проекти прикладного мистецтва, проектувала навчальні посібники та іграшки для українських дітей для фірми “Освіта” і малювала картини.
Своїми творами брала участь у численних виставках жіночої творчості (наприклад, у шостій з черги, Український дім, Нью-Йорк, 18 листопада – 2 грудня 1962 року), щорічних Об’єднання Українських Мистців Америки (ОМУА, 4 – 25 грудня 1966 року), щорічних філадельфійського Відділу ОМУА, (21 січня – 12 лютого 1967 року), входила до всяких мистецьких комісій, працювала в музеях, де була дорадником при оформлюванні різноманітних виставок, переважно в оформленні свого чоловіка Марка Зубара (1925-1990) – відомого митця, вітражиста, архітектора, члена ОМУА у Філадельфії, у виставках влаштованих СФУЖО, організованих ОМУА у власній галереї в Нью-Йорку (шість майстринь, включно з Софією Ладою, 27, 28 і 29 лютого 1976 року).
Перша індивідуальна виставка С. Лади відбулася в днях від 13 до 22 жовтня 1972 року в приміщенні фотографічної студії братів Безушків у Філадельфії. На виставці було показано 63 картин, виконаних, здебільше, акриловими фарбами, тематично споріднені із школою Віденського фантастичного реалізму та сюрреалізму. Картини художниці, створені у пізніх шістдесятих роках, відрізнялися гаммою теплих кольорів від тих, що вона їх намалювала останні два роки перед цією виставкою, наповнених синіми і пурпуровими кольорами. Галерея “Фокус”, заснована д-ром Іриною Мороз у Торонто, організувала виставку праць С. Лади в часі від 20-го жовтня до 8 грудня 1974 року, на якій було експоновано 50 картин (28 акрилової і 22 олійної техніки).
У другій половині 70-х років, С. Лада працювала асистентом у майстерні славного іконописця Святослава Гординського в США (1976-1977). Кількома роботами прикладного мистецтва брала участь у виставці сім майстринь, що відбулася в галереї Канадсько-Українській Мистецькій Фундації (КУМФ) у Торонто 1977 року. Імміграція до Канади 1981 року для С. Лади швидко завершилася через спонсорство Осередком Української Культури у Вінніпезі. Спочатку працювала куратором галереї при Осередку Української Культури, згодом переїхала до Торонто. У Світовій виставці українських митців, влаштованій у галереї КУМФ 1982 року, Софію Ладу репрезентувала картина “Оберація“. Від 30 листопада до 31 грудня 1986 року в тій же самій галереї КУМФ, успішно пройшла “Виставка тридцяти“, учасницею якої була і С. Лада. Серію вісім картин майстрині, що творили “Мандрівку сонця“, було експоновано під час “Виставки українського мистецтва для відзначення сторіччя від дня народження Олександра Архипенка“ в приміщенні галереї КУМФ у серпні-вересні 1987 року. Цей твір до сьогодні висить у центрі Св Володимира в Оаквілі, Онтаріо.
До числа творів Софії Лади слід зарахувати такі картини: “Перший усміх ранку”, “Тіні ночі”, “Весна”, “Соняшний квіт”, “Хронос”, “Пісня лісу”, “Блискучий шепіт”, “Елегія”, “Богиня Лада”, “Збочення”, “Кінець мандрівки”, “Пробудження”, “Райдужне шепотіння І”, “Райдужне шпотіння ІІ”, “Казка про Мару”, “Розбиті мрії”, “Останні й сон зими”.
Для читачів газети “Новий Шлях“ варто додати інформацію про виставку художниці в Торонто 2007 року під назвою “Знайдені нитки”, у котрій С. Лада показувала вишивані текстильні твори, зокрема “Рушник“ (82 х 183 см) виконаний два роки раніше спільно з тоді 96 річною матір’ю-Марією Угорчак, який використано для її похорону.
Софія Лада – талановита художниця з цілком сформованим творчим обличчям, своїм власним баченням світу, тільки їй притаманним, якої різні твори мистецтва виставлялися в різних містах Америки і Канади, можна було одразу пізнавати на будь-якій виставці. Вони приваблювали до себе уважне і спостережливе око багатьох глядачів, які знаходили в них символічне зображення об’єктів, що робили її дуже оригінальною майстринею. Її стиль – суто особистий, а майстерно виконані картини – це сукупність казок, легенд, снів, фантазій, бачень, уявлень, міфів і мрій. Вона малювала, перш усього те, що бачила очима своєї душі. Творила картини своєрідні, самобутні, навіяні почуттями, емоціями, викликані певними душевними переживаннями в своїм житті та інтуїтивним характером. З нагоди 90-ліття заснування Союзу Українок Америки в Українському Музеї (222 East 6th St., New York), 18 жовтня 2015 року урочисто відкрито виставку “Українська діаспора. Художниці, 1908-2015“. Виставка включала понад 100 робіт 43-ох майстринь-художниць, а в список усіх було включено ім’я і прізвище Софії Лади, яка, до речі, померла в той сам день, коли завершилася виставка. Триптих – “Бажання” – виконаний акриловою фарбою, гідно репрезентував майстриню Софію Ладу.
Св. п. Софія Лада лишила в глибокому смутку одинокого сина Мира, народженого 2 лютого 1968 року, невістку Леду та дуже улюблену дев’ятирічну внучку Аурору.
Нехай цей спогад про неї залишиться у нашій пам’яті на довгі роки. Вічна їй пам’ять!
Щоб зреалізувати ретроспективну виставку, створено збіркову акцію youcaring.com/sophialada. Більше інформацій про життя і творчість св. п. С. Лади дивіться на веб-сайті sophialada.com.
Share on Social Media
