Йосиф Сірка для Нового Шляху, Торонто.
Це прислів’я я трохи перекрутив для того, щоб зрозуміти краще деяких горе-політиків в Україні, які ніяк не зійдуть з політичної сцени. Та не тільки політики, але й цілі партії, які за минулого режиму шкодили країні, не понесли відповідальности за свої вчинки. Вони поміняли назви, але ж зміст їхньої діяльності не змінився.
Найкращим прикладом такого перейменування є “Опоблок”, колишня Партія реґіонів. Крутити, вертіти можна на всі боки, але сутність залишається тою самою. Так, регіонали змінили тактику і стратегію, а з нею і цілу лексику. Але п’ятою колоною і рукою Кремля вони таки залишилися, навіть під назвою “опозиція”, яка, перш за все, залишається опозицією до українського та України.
Спочатку людям пропонували “розв'язок усіх проблем” від кума Путіна Медведчука. Мовляв, потрібно поставити на чолі Донбасу та Луганська Ахметова і Бойка, і все буде під контролем! Проблема лише в тому, що і Медведчук, і Опоблок не пояснюють, чиї інтереси у їхніх пропозиціях? Але стане все ясно, якщо керуватися народною мудрістю: “Скажи мені хто твій приятель (у випадку Медведчука – кум), а я скажу хто ти”.
Опоблок пропонує Міжобласне територіяльне об'єднання (МТО), створення “загонів народної міліції”. Терористів-“ополченців” перекваліфікувати – саме те, чого Кремль вимагає. Москва подбала і про політичне рішення – призначення керівних органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури МТО Донбас. Ви помітили звідки вітер віє?!
Іншими словами – Опоблок хоче всіх пошити в дурні і здійснити московський план вигаданих республік, які б керувались вказівками з Кремля, а жили за рахунок українського бюджету. Тільки нахабний ворог може вимагати від України “особливий правовий статус” для окупованої території! І тоді вже українці зможуть сказати: За моє жито, мене й бито!
Українська влада та її очільники мають великі проблеми саме з беззаперечним визнанням себе проукраїнською елітою. Навіть найновіший кандидат від БПП на голову уряду В. Гройсман почав з того, що зразу повідомив не про програму реформ і методи боротьби з корупцією. Він поспішив повідомити, що візьме до уряду словацького “фахівця”, мов би в Україні нема талановитих економістів.
Прізвище пані Яресько, яка визнана фахівцем, не пов'язаним з корумпованими кланами, швидко зникло зі списка кандидатів на посаду голови уряду. Вже через тиждень після розмов про імовірність її обрання головою уряду, представники президента зголосилися зі своїм кандидатом, який далекий від партійної чи оліґархічної незаанґажованості.
Не кращі методи помічаємо і при усуненні Генерального прокурора та затримці з призначенням нового. Голова країни та голови політичних партій далі демонструють, що їм ідеться про розподіл “при кориті”, а не про обрання технічного уряду, який би провів реформи.
На фоні боротьби за міністерські крісла, за посади в парламенті Опоблок пропонує кремлівське бачення вирішення проблеми на сході. Колишні реґіонали вже відверто пішли у наступ проти тих, хто найрішучіше взявся за переслідування корупції. Раптом знов з'являється Ківалов, який мав би відповідати не за одне порушення української законності, і вимагає зняття заступника Генерального прокурора.
Така нахабність одного з представників колишньої корумпованої влади є свідченням того, що регіонали відчули безкарність і пішли у наступ. Ще бракує до повної картини колишнього борця проти української музики на українському радіо та телебаченні, О. Бондаренко. Тоді вже ніхто не здивується, що т.зв. проєвропейські партії, які багато обіцяли виборцям після Революції Гідности, цілковито пішли шляхом партії Януковича.
Спроби залучати чужинців до влади та швидкі зміни до Конституції, щоб надати громадянство чужинцям, є окозамилюванням. Майже по цілому світі вимагають знання державної мови, щоб стати громадянином. Це цивілізаційний закон, який надає людям можливість вивчити мову, а потім прийняти громадянство, щоб бути не тільки рівноправним, але й “рівно-відповідальним”.
Для багатьох залишається загадкою, звідки така практика набирати “ґастарбайтерів”, коли Україна вважається одною з країн, яка має найбільш освічене населення, з фаховими кадрами у всіх галузях високотехнічної індустрії (будівництво ракет, літаків, танків, високоточної зброї), науковими спеціалістами, які працюють в різних країнах світу.
Цікаво, що досі в українських ЗМІ не з'явилася пропозиція обрати колишнього заступника ГП Віталія Каська на посаду Генерального прокурора. Чи не тому, що він не чужинець? А шкода, бо він зі своєю програмою боротьби з корупцією вже давно представився і саме він є свідченням того, що Україна має таланти не тільки у мистецтві, музиці, літературі, спорті, але й у політиці.
Отже, проблема не у бракові фахівців серед українців, а у неохоті скорумпованих партій дати можливість сформувати технічний уряд, який би працював для всіх, а не на оліґархів.
Т.зв. проєвропейські партії, які творили коаліцію після Революції повинні пригадати, на якій хвилі вони потрапили до ВРУ і що обіцяли. В противному разі слід буде звернутись за допомогою до Ізраїлю і “позичити” голову уряду Натанягу, який довів, що навіть в оточенні ворога, у перманентних нападах на країну, можливо стабілізувати економіку, забезпечити ріст добробуту і бути постійно готовим відповісти нападникам.
На жаль, жертви кількох тисяч українських патріотів для “проєвропейців” відходять у забуття, бо посади у владі та можливість збагатіти сильніші від пам'яті про героїв. Волонтери та добровольці залишаються одинокою силою, яка може пригадати усім депутатам, що обіцянки даються для того, щоб їх виконувати, а не для того, щоб стати недоторканим.
Історія знає випадки, коли всесильні царі, диктатори, президенти ставали жертвами вбивств – цар Микола ІІ, Чаушеску, Ґадафі, Гусейн та десятки інших. Недоторканість також не вічна, бо її можна відмінити, як і запровадити. А от відповідальність таки вічна – не сьогодні, то завтра, не ти, то твої нащадки, але хтось таки відповість. І саме про це повинні б знати “недоторкані” депутати ВР України, бо ж і вибори можна провести не тільки передчасно, але й під гаслом: Замість недоторканости – відповідальність!
Проєвропейськість полягає не у декларуванні, а у тому, щоби взяти на себе відповідальність. Саме про це повинні думати ті, які проголошують одне, а роблять інше.
Share on Social Media
