Микола Сварник для Нового Шляху – Українських Вістей.
Деякі «діаспорні» вирази мають значення, який важко пояснити українцям з України. До таких належить ємке і лаконічне поняття «баняк». Присутність цього слова в назві вистави театру «Заграва» вже ніби гарантувало, що публіка почує і побачить феєрверк типового канадсько-українського гумору. Але крім гумору, виставам українського драматичного театру «Заграва», який ось уже 65 років тішить глядачів, притаманні і глибина, і майстерність, і естетичний смак.
Трішки про останню виставу – комедію Бориса Будного «Зелений баняк», поставлену у грудні на сцені Пластового Центру Гуцуляків керівником театру Йосипом Терлецьким. Сюжет тримається на традиційній лінії конфлікту між старшими чоловіком і жінкою з обміном ущипливими репліками, вдаваними та справжніми звинуваченнями. В них легко впізнається типова українсько-канадська родина. На цей конфлікт накладаються зовнішні обставини – проблеми довкілля, взаємини з владою та навіть гуманітарні катастрофи глобалізованого світу. Головний герой Петро Дідурик (у виконанні Стефана Ґеника-Березовського), спонуканий дружиною Олею (її грає Олександра Микитенко), вступає у війну за визволення Зеленого Баняка (контейнера харчових відходів) з бюрократичних лап міської влади і ціною великих зусиль перемагає. Але, як типовому чоловіку, спочатку йому важко відірватись від своїх рутинних пенсіонерських занять. Тому Оля змушена вдатись до всього спектру стимулів – прохань, нагадувань, критичних оцінок, врешті сліз і погроз розриву – все задля того, щоб звернути увагу чоловіка на проблему зеленого баняка.
На цю невелику сімейну бурю відгукуються доньки родини Дідуриків – Алиса (Оля Щурик-Ліщина) і Мелиса (Гануся Копистянська). Алиса намагається, щоправда, не дуже вдало, втрутитись і пригасити конфлікт, а Мелиса з’являється після того, як її «вигнали з ООН», де вона помагала дітям-жертвам світових конфліктів. Таким чином, метафора конфліктів і дітей ніби повертається бумерангом у просту канадсько-українську сім’ю. Далі йде сцена ділення між жінками родини Дідуриків їхніми жіночими секретами, з якої ми дізнаємось дещо про найперші моменти зародження самої сім’ї і навіть чуємо дві ліричні пісні. Слідом з’являється голова родини з переможно визволеним баняком і все завершується миром.
Можна відзначити дуже гарну, гармонійну і переконливу гру досвідчених акторів, задіяних у багатьох останніх виставах, – Стефана Ґеника-Березовського та Олександри Микитенко. Дует Олі і Петра у їхньому виконанні звучить так, ніби ми чуємо реальний діалог типової «діаспорної» пари з усіма нюансами, інтонаціями і алюзіями. Цьому сприяє афористичний і жваво прописаний діалог. «Домашній фільозоф» Петро, нібито сучасний, озброєний комп’ютером та інтернетом, і в той же час по-селянськи скептичний до наукових прогнозів і критичний до влади, відстоює своє «право на спокій». Йому протистоїть практична, реалістична господиня Оля – у якої все «під контролем» і яка може кваліфіковано дати купу порад і доручень, а в той же час не позбавлена емоційних реакцій, які в певні моменти переростають у гру та маніпуляцію. Словесний аналіз вистави звучить сухо, але гра акторів справді переконлива, цікава і будить відгук глядачів.
Остання прем’єра поставлена в році, який є ювілейним для театру. Український драматичний театр «Заграва» утворений у 1953 році і є унікальним для західної діаспори. Колектив неодноразово відзначений на Онтарійському театральному фестивалі першими місцями в номінаціях «Best Canadian Play», «Best Cosumes», «Best Stage Design» та за гру окремих акторів.
У 1990 році театр був на гастролях в Україні, де протягом 12 днів дав рекордну 21 виставу! Також «Заграва» виступала й у містах Канади і США – Оттаві, Монреалі, Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаґо, Кливленді.
Жанрово театр «Заграва» тяжіє до традиційної комедії з політичними мотивами і елементами типово канадсько-українського гумору, але в репертуарі були і твори європейської класики – «Тітка Чарлей», «Жанна Д’арк», «Примари», «Одруження», «Слуга двом панам», української класики – «Адвокат Мартіян» Лесі Українки, «Мотря» Богдана Лепкого, «Мина Мазайло» Миколи Куліша , «Суєта» Івана Карпенка-Карого, «Касандра» Лесі Українки, «Украдене щастя» Івана Франка. Є сучасні п’єси народно-патріотичної тематики «Мораль пані Дульської», «Кур’єр УПА», «Проліски», «Ксантипа», «Завтра знову зійде сонце», «Король стрільців», «Нескорені». Театр не цурається і коротких скетчів, вертепів, літературно-художніх постановок та музично-драматичних концертів – словом, відгукується на потреби громади. Цікаво, що в репертуарі є і п’єси, написані спеціально для театру «Заграва» – «Євшан-зілля», «Віва Бойко», «Танок волі», «Духи добра» і остання – «Зелений баняк».
Від 1988 року керівником театру вірно й незмінно (працює – не те слово!) – служить і гарує – Заслужений працівник культури України Йосип Терлецький. Він і режисер, і працівник сцени, і організатор, і комірник, і натхненник. Його стараннями до театрального процесу залучені і пройшли надзвичайну творчу лабораторію театру десятки молодих (і молодих духом) самодіяльних акторів, деякі з них на центральних ролях.
2 грудня по завершенні вистави відбулась коротка церемонія поздоровлень з нагоди 65-річчя, де виступили Генеральний консул України в Торонто Андрій Веселовський та Голова КУК-Торонто Тарас Багрій, а Світлана Новак-Гірник зачитала поздоровлення, надіслані з України. П. Веселовський вручив акторам театру посвідчення Національної спілки театральних діячів України.
Театр «Заграва» існує на волонтерських засадах, і це не просто. Організації з’являються, працюють і в якийсь момент зникають чи перетворюються, залежно від запиту громади. Але поки українська громада здатна підтримувати свою унікальну культуру живою, доти буде запит і на театр. Кажучи жартом, хоча часом той «баняк» і виглядає вже трохи зелений, та він ще не раз «зашкварить» нам щось надзвичайно веселе, свіже і смачненьке та потішить глядачів своїм ентузіазмом, гумором та артистичним смаком.
Стефан Ґеник-Березовський (Петро) та Олександра Микитенко (Оля) у виставі “Зелений Баняк”. Микола Сварник
