Світлана Гетьман для Нового Шляху, Торонто.
Є боротьба за долю України
Все інше – то велике мискоборство
(Л.Костенко)
29 листопада у домівці УНО по 145 Еванс Ав., відбувся літературно-музичний вечір на честь 85-ліття неперевершеної майстрині правдивого і гострого слова, і просто сильної, красивої жінки – Ліни Василівни Костенко. Ініціаторами проведення виступили Організація українок Канади Торонто-Захід, Філія УНО Торонто-Захід, вчителі та учні Рідної школи УНО.
Літературно-музичну композицію під назвою “Серцем вистраждане слово” урочисто розпочала Голова ОУК Торонто-Захід Тетяна Прокопів, привітавши численних гостей.
Дізнатися більше про непростий життєвий і творчий шлях поетеси, громадського діяча і правдолюба глядачам допомогли ведучі Богдана Овчиннікова і Тарас Дунець. Усі присутні поринули у вихор подій, життєвих колізій, доль, понівечених і зламаних радянським режимом, проти якого боролася Ліна Костенко. Боролася мужньо, стійко, обрала шлях краще мовчати і не публікувати твори довгих 16 років, аніж писати на догоду та замовлення партії.
Я в людей попрошу тільки віри
В кожне слово, почуте від мене,
В кожен погляд очей моїх сірих,
В кожну ласку рук нестудених.
“Поетеса уже при житті стала легендою. І нам справді випала честь жити в одну епоху з цією легендарною жінкою, адже такі люди, як вона, “держать небо на плечах” – прозвучать слова ведучої вечора. Величезне задоволення читати Ліну Костенко, відкриваючи нові струни і порухи людської душі.
Роль Ліни Костенко прекрасно виконала вчителька Рідної школи УНО Торонто-Захід Наталя Шенишевська:
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі
Духовний досвід батька та матері Ліни, їх стоїцизм, загартований в пеклі випробувань, донька засвоювала і переплавляла в собі змалку. Про красуню-маму, її естетичні смаки розказала глядачам вчителька Рідної школи Світлана Романчук, яка до того ж майстерно підготувала декорації для літературного вечора.
Вплинули на характер і світогляд дівчинки також і родинні легенди. Сценку із далекого дитинства маленької дівчинки виконали учениця Рідної школи УНО Діанка Пакіш і Голова філії УНО Торонто-Захід Тарас Пелех.
“А потім була війна”, – скаже ведучий Тарас Дунець. “Евакуація… Страшні, сумні біженські мандри. Потрясіння, пережите Ліною і поколінням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам'ять, відтворившись у її поетичних творах…”. Учениця 10 кл. Христина Пакіш прочитала “Мій перший вірш написаний в окопі”.
У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. У 16 літ юна поетеса мала перші публікації.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.
Власне, це і є життєве кредо Ліни Василівни. Жодних нарікань, жодних стогонів. Важкі часи шістдесятих років…арешти…суди над друзями-однодумцями… І знову боротьба… 16 років вимушеної ізоляції від читачів…
Не треба думати мізерно.
Безсмертя є ще де-не-де.
Хтось перевіяний, як зерно,
У ґрунт поезії впаде.
Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила.
Коли в людині є народ,
Тоді вона уже людина.
Сімдесяті роки… Поетеса не втрачає віри, анітрохи. У ній живе і клекоче невимовна сила і віра! Невгасима жага бачити свою рідну землю вільною, з її власною мовою, традиціями. Таким був тернистий шлях боротьби мужньої жінки, яка ніколи не забувала про свій народ:
Прости мені, мій змучений народе
Що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
У роки мовчання Ліна Костенко пише чи не найголовніший твір її життя – історичний роман у віршах “Маруся Чурай”. Саме за цей твір поетеса була удостоєна Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка. І знову перед нами головна ідея творчості Ліни Костенко: незнищенність українського народу, глибока віра в його духовну силу і могутність. Лірично відтворили трагічну долю Гриця через його нерозділене кохання бандуристки Рідної школи УНО Марія Судак і Наталя Кафлюк піснею “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”.
Окрасою мистецької програми став уривок з роману “Маруся Чурай”, який надзвичайчно майстерно виконали Ірина Яцків (Маруся) і Тарас Судак (Гриць). Їхня професійна гра була щедро винагороджена довгими і бурхливими оплесками глядачів.
Завітали також на вечір і випускники Рідної школи УНО Торонто-Захід, Ярина Фляк та Юрій Дунець. Пишаємося, що ви не забуваєте нас, і продовжуєте активно брати участь у житті громади. Юра Дунець виразно та експресивно передав такі слова Ліни Костенко:
…А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Колектив Рідної школи УНО і члени ОУК Торонто-Захід, а саме: Наталя Фляк, Світлана Гетьман, Оксана Коломоєць, Наталя Гаєвська, Наталя Савицька, Людмила Погорєлова, Наталя Корпан, Оксана Демчишин, Леся Черниш вповні дали змогу усім присутнім на тому вечорі насолодитися незабутніми поезіями видатної поетеси і особистості, яка зуміла і змогла крізь стільки десятиліть віддано пронести у серці Шевченків дух Правди і Волі:
...Сім'я все ж вольна і нова.
Та тільки мати ледь жива.
Вона була б і вмерла вже не раз,
та все питає, і на смертнім ложі,
а де ж те Слово, що його Тарас
коло людей поставив на сторожі?!
Ліна Костенко зверталась у її творчості до багатьох тем, це і тема кохання, поета і поезії, тема Чорнобиля, призначення людини, тема рідної мови, адже “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”.
Про найулюбленішу пору року поетеси – осінь, та про кохання, як великий дар від Бога пролунали того вечора дві пісні у виконанні Марії Судак: “Осінній день” та “Як тепер тебе забути”. Перед очима багатьох глядачів уявно зринали картини свого далекого першого терпкого кохання…
Ліна Костенко завжди була зі своїм народом. Саме заради народу вона скрізь палко виступала, захищаючи мову, право на його існування, право на своє вільне слово. І боліло їй серце довгі роки за цей знедолений і окрадений народ. Болить її серце і тепер. Теми Євромайдану, Револіції гідності, “неоголошеної війни братерським народом” стають для Ліни Василівни сьогодні провідними. Це знову її ота одвічна боротьба, яка супроводжує поетесу десятиліттями. Передаючи бійцям добровольчого батальйону власні збірки віршів з автографами, поетеса передає нашим захисникам ще й такі рядки:
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.
Валентина Горовенко, колишня голова Відділу ОУК Торонто-Захід і довголітня членка цієї організації, не змогла стримати сліз, читаючи поезію “Болить мені..”. Бо ж гіркими є реалії Сходу України, де гинуть найкращі сини і дочки Батьківщини. Це – не поодинокий біль, це – трагедія нації:
Болить мені …Ти знаєш як болить?
Болить біда, що зараз в Україні.
Ця рана душу втомлену ятрить,
І сліз не можу втримати я нині…
Висока виконавська майстерність тріо бандуристок Ольги Носків, Ярослави Стасів і Марії Судак принесла у цей вечір ще більше відчуття унікальності української народнопісенної культури. Це дійсно Божий дар – так співати і так передавати почуття. Пісні “Мамина коса”, “Чураївна”, “Маки і блавати” у виконанні тріо зачарували глядачів, які не поскупилися на оплески.
Погоджуємося із словами ведучого Тараса Дунця, який закінчив цей чудовий захід словами: “Ми щасливі з того, що талановита поетеса живе в наш час і ми маємо честь жити в одну епоху разом з Генієм. Тож побажаймо Ліні Василівні міцного здоров'я, творчого натхнення і нових мистецьких звершень, а нам, читачам, – не розлучатися з неповторною її поезією, дослухатись до її мудрих і пристрасних рядків”. На завершення всі присутні виконали гімн України.
Від імені організаторів літературно-музичної композиції “Серцем вистраждане слово” ОУК Торонто-Захід, дозвольте висловити подяку всім, хто долучився до цього великого дійства. Ми вдячні усім глядачам, які попри зайнятість знайшли час прийти на цей вечір.
Вельмишановна Ліно Василівно! Маємо велику надію, що після переглянутого Вами відео цієї літературно-мистецької програми, Ви все ж таки завітаєте до української громади у м. Торонто. Ми хочемо тут, у Канаді, проспівати Вам МНОГАЯ ЛІТА!!! І низько вклонитися Вам за творчість і непохитну віру у майбутнє України, за Ваше СЛОВО, яке надихає нашу націю:
І я повстав. Душа спитала – доки?!
Втопили край у підлості і злі.
І я сказав: чужинці, дайте спокій.
Не сійте зради на моїй землі.
Уже і так насіяно. Вродило.
Вже не бере ні плуг, ані коса.
А ми ще є. І то найбільше диво,
що цей народ іще раз воскреса.
Share on Social Media
