Павло Лопата для НШ, Торонто.
Смерть будь-якої людини сповнює нас смутком, наповнює невеселим настроєм і викликає в нас журбу. І я відчув той сум, коли прочитав коротку вістку про те, що 9 грудня 2014 року в Чікаґо, США, відійшов у вічність відомий український художник Анатолій Коломиєць (“Свобода“, ч. 3, 16 січня 2014 р.). Тим більше стало мені смутно, що запізнався з його творами під час відкриття персональної виставки, влаштованої в галерії Канадсько-Української Мистецької Фундації (КУМФ) в Торонто 1979 року. Через неповних два роки, 2 квітня 1981 року, відбулася наступна виставка мистця в галерії КУМФ, що тоді находилася на вул. Блюр-Захід, ч. 2395. Саме тоді мені довелось особисто запізнатися з надзвичайно приємною у розмові людиною шляхетної поведінки, чиї образотворчі праці мені запам’яталися на довгі роки, а їх на виставці було тоді рівно 50 – 25 виконаних олією і 25 аквареллю.
Минуло десять років і я, разом з майстринею гобеленів Марією Зозулею, поїхали з Торонто із своїми творами до Чікаґо, щоб там дебютувати вперше в залі “Самопомочі” перед добірною українською громадскістю цього американського міста. І хто говорив на відкритті цієї виставки про наші праці, 29 листопада 1991 року? На мою несподіванку – той самий Анатолій Коломиєць, який знайомив присутніх з творчістю мистців з Канади. Приємно було почути його слова не тільки як майстра, але і як гарного фахівця в ділянці образотворчого мистецтва.
“Пишіть, дорогий Павле. Читаю ваші статті, що іноді появляються на шпальтах наших газет. Найбільше мене захопила ваша стаття, що була поміщена під назвою “Мистецтво, яке нас хвилює” на одній із сторінок щоденної газети “Свобода”, яка щойно появилася чи не кілька днів тому” – сказав мені у приватній розмові Анатоль Коломиєць. Наша розмова могла продовжуватися, бо зрештою, було вартісно почути кілька ним висловлених думок стосовно згаданої вище моєї статті, підписаної криптонімом П. Л.
Під час нашого спілкуваня, пригадую, підійшла до нас пані “Міка” – Марія Гарасовська-Дачишин, також широко відома художниця посеред української діаспорної спільноти, якої хату і майстерню, за домовленням, мені пощастило відвідати. Під кінець програми відкриття згадуваної виставки настав час подати один одному руки на знак нашої розлуки. Це був останній момент нашої зустрічі, що так затямилася на довгі роки.
Бачитися з ним особисто більше не довелося, але зустрічався з репродукціями його робіт, поміщуваних на сторінках української преси. Ними я завше захоплювався. В них я бачив мистця із сміливим розмахом пензля, сильного колоритом, для яких використовував традиційний стиль в мистецтві, займаючись і модерністичним одночасно.
Він був художником-мислителем, в картинах якого можна було збагнути щось містичного, надприродного, а то й ідеалістичного. З-під його пензля немов народжувалися картини, створювані по-новому, здебільше формою, в які вкладав мазки невеликими фрагментами.
Вони ж бо, ці окремі частини, давали мистецькому творові одну цілість і зв’язазність. Робив це Анатоль-Анатолій з його творчою інтуїцією, за його власними, тільки йому самому притаманними канонами й усталеними для себе нормами.
Таких правил він досягав не з самого початку в своїй мистецькій творчості. Вони прийшли з часом, коли з його засвоєних раніше навичок, один за одним з “ізмів” щезали, а залишалися лиш ті, так помітні впливи в мистецтві, що були характерними синтетичному а то й аналітичному кубізму.
У техніках акварелі й олії, А. Коломиєць звертався до старовинного сюжету, тобто скитських мотивів, бо такі назви його картин, як “Скитський воїн”, “Скитська різьба”, “Думки про скитів” та інші, свідчать якраз про ті древні теми, яким художник надавав поетичної своєрідності. Чіткість в кольорах і композиціях та лініях – найпомітніші прикмети у творах Коломийця. Вони роблять його картини оригінальними.
Любив маестро надавати своїм роботам геометризацію, так би мовити, матаматичну спланованість у площинах, які уважно виповнював наложеними на полотнах фарбами. Його колорит дорогоцінний, розмаїтий, вишуканий, в якому відчуваються кольори рідної полтавської землі.
Тому закарбовуються в пам’яті глядачів його сіро-темні відтінки-середні, між білими і чорними-попелясті. Фарби накладав досить густими, тяжкими, але не пастозними. Палітра і гама в його найкращих творах-тепла. Осягав їх уважно змішуючи кілька фарб разом. Мистець хотів ними щось розповісти, донести до глядача щось дуже важливе.
До тематичної групи творів Коломийця належать портрети-людські постатті різних типів. Це не портрети його сучасників, чи поретрети осіб з його оточення. Вони в нього зароджувалися не так конкретними, а радше абстрагованими, уявними, не реалістичними. Увагу глядачів привертали його твори з темою материнства, з якою часто зустрічаємося і в багатьох інших мистців. На свої полотна Коломиєць прагнув передати почуття жінки-матері до дитини в різних обставинах, перважно в щасті, радості, потіхи і любові.
З-під руки досвідченого майстра утворювалися роботи під назвами: “Монах“, “Втомлений“, “Селянка“, “Циганка“, “Пасічник“, “Княжна“, “Бандурист“, “Наречена“, “Сестри“, “Перебендя“, “Дисидент“, “Чумак“ та інші картини з українськими мотивами.
Анатоль Коломиєць народився в Україні 1927 року. Страшний голод 1932-1933 років не оминув його край, як також і його самого. Голодне дитинство і розповіді батьків про ті жорстокі часи, глибоко закарбувались у чорних кольорах майбутнього художника.
Він став майстром европейської школи малярства. Свої мистецькі студії здобув в Інституті св. Луки, а 1952-1953 роках-в Королівській академії в Льєжі (Бельгія). Після їхнього завершення родина Коломийців переїхала до Америки, де напостійно поселилася в Чікаґо. Тут він влаштував понад 40 своїх індивідуальних виставок. Свої твори виставляв в Дітройті, Клівленді, Вашінґтоні, Філядельфії, Нью-Йорку, Лос Анджелесі, Денвері та в Торонто у травні-червні 1979 року і знов у травні 1981 року. “Приємною несподіванкою – писала у своєму лаконічному некролозі Марія Климчак – була звістка про присвоєння А. Коломийцеві звання Заслуженого художника України. Це сталося у 2007-му році…“.
На кінець не зайво додати, що 1991 року, відбулася перша виставка творів майстра Анатолія Коломийця в Києві під назвою “Слідами скитів по Україні“, й опісля в інших містах. Його твори зберігаються в музеях Америки й України, а більша їхня частина, находиться у приватних збірках шанувальників великого мистця, пам’ять про якого повинна залишитися на довгі роки.
Share on Social Media
