Під час благодійного заходу Rock, Reforms, and Relief: A Weekend for Ukraine, який відбувся у Торонті у квітна, Новий Шлях поговорив зі знаменитим українським рок-музикою Сергієм “Фомою” Фоменком про долю української культури та мови. У розмові брав участь відомий канадсько-український культуролог Марко-Роберт Стех:
НШ: Питання про проблеми української поп-музики в Україні стоїть вже років 20. Під приводом того, що вона начебто не відповідає формату, є “неформатом”, їй важко потрапити на радіо і телебачення. У цьому щось змінилося після Майдану?
СФ: Не сильно. На загал телеканали і ФМ-радіостанції є у приватній власності. Їх власники встановлюють свої правила і формат, навіть не програмні директори. Ці власники як не підтримували українське, так і не підтримують його зараз, багато з них ненавидять Україну.
Ми зараз з друзями і депутатами Верховної Ради розмовляємо про те, щоби створити законопроект про обов’язкове квотування української музики на рівні 50% у прайм-тайм. Це був би ідеальний варіант, бо це була би конкуренція. Ми не хочемо 70% чи 90%, лише 50%.
НШ: Чи в европейських країнах квоти на місцеву музику більше 50%?
СФ: У Франції 70%.
М-Р.С: У Польщі до 50%. Крім того, там є вимога, щоби 30% з тих 50% була нова музика. Тобто не старі шляґери, а саме нова музика, яка дає заробляти сучасним митцям. А 10% має бути академічна музика.
СФ: Це дуже розумна модель. Можна брати за основу моделі з інших країн, які вже працюють, при певному пристосуванні до української ситуації. Крім того, такі самі квоти мають бути у сфері друкованих медіа, щонайменше 50% тиражу – українською мовою. Це дасть роботу перекладачам і авторам, які пишуть українською.
Це буде ідентифікувати країну для іноземців. Зараз іноземні гості в Україні не розуміють, куди вони приїхали, все російською мовою і до цього часу. Це – абсурд.
М-Р.С: Чи є початки розуміння цього серед політиків, наскільки важлива культура, навіть у примітивно-політичному сенсі?
СФ: У примітивно-політичному сенсі може щось вони і розуміють. Але це – наша, митців, задача – поставити їх перед цим фактом. Цю роботу ще треба проводити. Я весь час про це говорю своїм друзям-депутатам. Треба ще створити такі ініціативи серед музикантів і тих, хто створює контент, наприклад для телебачення.
НШ: У чому причина, що це антиукраїнство залишається після Революції і під час війни з Росією? Раніше говорили, що це був російський вплив, а що зараз?
СФ: Цим напрямком просто ніхто не займається. Культурою до цього часу в Україні займаються за залишковим принципом. Серед людей культури погляди на це змінилися, але поки що ці настрої не реалізувалися.
НШ: А як справи з народним попитом на українську культуру, зокрема музику? Широкі верстви нашого народу виховані на російській блатній музиці.
СФ: Вони не виховані на ній, у них не було іншого вибору. Вони споживали той продукт, який їм давали. Попит на українську музику є, я впевнений в цьому. Україномовні гурти мають величезну популярність в Україні, на концертах люди співають їх пісні.
НШ: То коли широка публіка в Україні, наприклад у рейсових автобусах десь у Кіровоградській області, почне “крутити” українську музику, а не російську?
СФ: Якщо буде нормальна політика на рівні держави, ця ситуація докорінно зміниться за 2-3 роки. Максимум за 5 років. Після того люди будуть дивуватися, чому вони раніше не слухали українську музику, вони відчуюють її своєю. І це буде результатом не жорсткого пресинґу, а нормальної конкуренції.
Люди будуть вибирати своє на рівні інстинкту. Це – не якийсь необґгрунтований оптимізм, це – логіка. Я не оптиміст і не песиміст, я практик, я бачу, як це відбувається. Тут нема нічого екстраординарного. Наприклад, коли люди приходять до крамниці, вони вибирають українські продукти. Тож все буде добре.
Share on Social Media