Ліда М. Василин, Ліґа Українок Канада, Відділ Едмонтон.
Відомий український режисер, продюсер, сценарист, Народний артист України, Олесь Янчук, завітав до Едмонтону 26 Жовтня 2018 р. і представив свій найновіший фільм “Таємний Щоденник Симона Петлюри”. Цей вечір, який був спонсорований Едмонтонським відділом УНО, Клюбом Українських Професіоналістів й Підприємців та Ліґою Українців Канада, Відділ Едмонтон, відбувся в Домі Української Молоді.
Голова Едмонтонського УНО Микола Воротиленко представив особливого гостя. Олесь Янчук народився на Київщині. Почав вищу освіту 1976 року в Київському Національному Університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті журналістики й завершив студії на Кінорежисерському факультеті Київського тетрального інституту ім. Карпенка Карого. У 1984-1989 роках був асистентом режисера на Київській кіностудії художніх фільмів ім. Довженка. Від 2014 року є Директором Кіностудії ім. Олександра Довженка.
У 1989 Олесь Янчук дебютував як режесер-постановник короткометражним фільмом В далеку Путь, але він найбільше відомий за свої просвітницько-історичні фільми у художньому виді. Серед його повнометражних фільмових творів є Голод-33 (1991), Атентат – Осіннє вбивство у Мюнхені (1995), Нескорений (2000), Залізна Сотня (2004) та Владика Андрей (2008).
Олесь Янчук дуже цікаво оповів про свою працю і фільми. Це була його друга візита до Едмонтону. Він підкреслив, що порівнюючи до розвагових фільмів, історичні фільми в більшості залишаються цікавими довший час серед публіки, бо мають інформуючий характер. Фільм про Петлюру був задуманий майже випадково, коли Янчук відвідував Париж в справі фільму Владика Андрей. В час екскурсій по Парижу він побував на вулиці Расін, там де Симона Петлюру замордовано. Коли знова відвідав цю вулицю, поцікавився більше, почав читати, побачив, що будинок, де Петлюра перебував, ще існує. Цей момент зробив сильне вражіння на Янчука – читати про щось, це одне, а побачити особисто – викликає зовсім інакше почуття, яке вдар’яє людину емоційно. Від того дня ідея розвивалася і зайняло майже десять років, щоб цей фільмовий проект закінчити. Фільм відбувається в час Петлюри перебування на еміграції в Парижі та захоплює останні роки його життя.
Янчук вияснив, що найскладніший аспект цього фільму був переложити інформації з архівів у художний твір. Він досліджував богато архівних матерялів та старався зібрати якнайбільше інформацій, щоб побувудувати свій твір на фактах і документах. Янчук відвідав Бібліотеку Симона Петлюри в Парижі, де потрапив на вартісні матеряли. Він зауважив, що коли німці увійшли у Париж в час Другої світової війни, то вони закрали документи й вивезли до Берліну, і колекція музею потерпіла. Янчукові пощастило зустрітись в Парижі з істориком Др. Володимиром Косиком, автором книги “Україна і Німеччина у Другій Світовій Війні” та монографії про УНР. Завдяки цим зустрічам Янчук мав ще одно надійне джерело інформацій для свойого фільмового твору.
Дуже цікаво довідатися, що світове українство було необхідне для здійснення цього фільму. Раніше українська держава надавала фонди для українського кіно і тепер дає значно менше. На Таємний Щоденник Симона Петлюри держава призначила тільки 50% потрібних коштів. Український Конґресовий Комітет Америки (УККА) щедро підтримав цей проект разом із другими фундаторами.
Таємний Щоденник Симона Петлюри вийшов в Україні раніше цього року. До цих пір відгук на фільм дуже позитивний. Він показувався в 20-ох театрах в Києві та 150-ох з 400 театрів по цілій Україні. Фільм став популярним в Україні та має резонанс з публікою. Але цей фільм заборонений в Росії. Один із співробітників та співрежисерів цього фільму є мешканець Ню Йорку, Аскольд Лозинський, в якого тепер формується план, як перетворити цей фільм на телевізійний серіал. Є бажання, щоб якнайбільш публіки могло побачити цю історію.
Янчук розказав, як багато редагування потрібно, щоб вийти з остаточним варіантом фільму. Впродовж творення фільму, було 9 різних варіантів. За кожним разом фільм удосконалювався. Перший варіант був на 3,5 години. Останній має дві години і дві хвилини. Відмінно від документальних фільмів, які переказують факти, цифри чи статистику, художні фільми віддзеркалюють суб’єктивне бачення режисера. Мистецтво треба відчути, воно мусить торкнути і зв’язати глядача емоційно, щоб залишитися у пам’яті. Янчук вияснив, що той сам сценарій в руках різних режисерів матиме дуже інакший результат та іншу емоційну температуру.
На думку Янчука, Українська Народна Республіка (УНР) була прекрасна, але коротка держава. Вороги боялися Петлюри і сам Ленін вважав Петлюру загрозою, небезпечною для Росії. Заможні росіяни емігрували в Україну з надією повернутися до свойого дому, а після першої світової війни багато українців повиїзджали з України до країн Західної Европи. Вони мали надію, що їх побут в Европі тимчасовий. В них був плян та надія, що повернуться в Україну. Історична трагедія вбивства Петлюри зачепила не лише одну людину, але знищила надію повороту в свій рідний край. Надія це те, що вмирає останнє; як не має надії, то немає майбутнього. Смерть Симона Петлюри 25 травня 1926 року в Парижі була смертю надії, не тільки надії на поворот додому, але смерть надії, що буде своя, незалежна Українська Держава.
Невідомо, чи Симон Петлюра справді мав щоденник. Але знаємо, що він працював журналістом і в той час дуже багато людей вели денники як спосіб збереження особистої історії та особистих переживань чи вражінь. Зовсім можливо, що і Петлюра записував свої спомини про важні та складні події УНР та першої світової війна на українських землях у щоденнику. Янчук цікаво використовує щоденник як інструмент, яким Петлюра переповідає історію УНР та свою роль. Глядачі бачать події очима одного із найважніших постатей української історії новітньої доби та відчувають його страждання. Актори, які грають у головних ролях, є немов живі портрети тих осіб, яких знаємо з лекцій історії та з фотографій на сторінках преси чи шкільних підручників. Хоч фільм Таємний Щоденник Симона Петлюри є мистецьке представлення режисера, він є побазований на історії, на документах та на свідченнях.
Найбільш захоплююча частина фільму це судова розправа над мордерцем. За допомоги більшовицького шпигунства, пропаганди, брехні та брудної дипломатії з міркою хабарів, розправа над мордерцем перемінюється на розправу над Петлюрою і над його ніби то воєнними й антисемітськими гріхами. Паралелі між часом Петлюри і сьогоднішними подіями в російсько-українській війні є просто яскраві. Засоби московської пропаганди значно більше досконалені сьогодні, але їх намір був і є, щоб поділяти українців та дескредитувати авторитет добрих, ідейних людей. Небезпеки для Україна зовсім такі самі. Не хочеться вірити, що історія повторюється. Напевно випадково, але в анголомовних субтитрах використовується слово “фейк-fake”, коли у фільмі іде мова про більшовицьку пропаганду. Це дуже вражаюче, коли зараз цілий світ говорить про нечесні новини та пропаганду.
Share on Social Media
