Нові мінські угоди, підписані минулого четверга, стали яскравою демонстрацією того, що відбувається вже майже 12 місяців – Україна, стікаючи кров'ю, намагається відбитися від агресора і в той же час вона змушена грати в дивну гру, нав'язану їй Заходом, де замість того, щоб назвати війну війною, а агресора агресором, і терміново застосувати весь арсенал заходів (нехай економічних), треба тягнути час і доводити очевидні речі.
Сам факт того, що перемовини у Мінську тривали 17 годин, свідчить про те, що очільники Франції та Німеччини не поставили питання руба перед Путіним. Інтернетом гуляють анекдоти про те, як Путін водить за носа західних лідерів у стилі “Треба вивести танки, але це не мої танки, тому ви їх і виводьте”. Чомусь керівники НАТО вже півроку наводять світлини та детальну інформацію про перетин кордону російськими військами та їхні бойові дії проти України. А Міністр іноземних справ Франції Фабіус, вже після зустрічі у Мінську, каже “Ми сказали Путіну: “Звичайно, ми знаємо, що ви не керуєте сепаратистами, але ви маєте на них вплив.”
З такою постановкою питання, це чудо, що Путін погодився на те, на що він погодився. З такою позицією європейських країн на перемовинах стає зрозумілим, яким чином Путін зміг добитися відтермінування припинення вогню майже на 3 доби від моменту підписання угоди. Невже західні лідери не розуміли, що цим відтермінуванням вони фактично дали терористам ліцензію на вбивство українців, яка дійсна протягом трьох діб? Цікаво, про що подумали Меркель та Оланд, коли взнали, що терористи, ніби знущаючись, на наступний день після Мінська-2 здійснили килимові обстріли цивільних кварталів Артемівська, Гірняка та Щастя, в результаті яких загинуло 14 мирних жителів, у тому числі діти. Навряд чи лідери Німеччини та Франції дали би кому-небудь відстрочку у припиненні вогню, якби знали, що той може розбомбити Мюнхен або Марсель.
Вже близько місяця Україна чекає, що Росію від'єднають від глобальної системи банківських платежів SWIFT. Говорилося про те, що Рада ЄС прийме це рішення 12 лютого. Можливо, ця погроза привела Путіна до Мінська. Але ця погроза і досі не виконана. Можливо її приведуть у виконання після вівторка, 17 лютого, якщо “сепаратисти” зірвуть відведення зброї згідно угоди?
Але для чого чекати на 17 лютого? Що було незрозуміло у Мінську 12-го лютого (і набагато раніше), у чому треба було переконатися лідерам Західної Європи? Чи переконали їх тепер оскаженілі атаки терористів на Дебальцеве та Маріуполь, здійснені вже після підписання мінських угод, в результаті яких загинуло вже більше 10 українських військових? Чи тягнули б так довго з економічними санкціями європейці, якби на лінії вогню були європейські вояки?
Зараз говорять, що українські воїни у Дебальцевому ціною власних життів влаштовують пастку Путіну, в якій той остаточно доведе, що є агресором. Якби Західна Європа та весь цивілізований світ вже майже рік не гралися у піжмурки з власною совістю, українці вже давно би перестали гинути на цій “необ'явленій” війні.
Share on Social Media
