Українська Вільна Академія Наук у Канаді: продовження ідеї вільної науки.
Ярослав Розумний. Вінніпеґ, УВАН у Канаді. 284 стор.
Це вже минає пята річниця відходу у Вічність Ярослава Розумного, визначного літературознавця, оригінального культурного працівника, знаного поважного педагога, високо-шкільного організатора і, зокрема дружньо-щирого приятеля багатьох осіб, головно тих, що займались розбудовою українознавчих студій поза межами України. Він автор окремих монографій та сотень статтей, включно із серіями Шашкевичіяни та Шевченкіяни. Вищеназвана історія Української Вільної Академії Наук у Канаді (дальше УВАНК) – це одна з багатьох дослідних праць Покійного. Незалежно від того, що він був літературознавцем, ця праця побудована досить трудною історично - біо-бібліографічною методою, опертою на перво-джерельні матеріяли. Головна її риса замітна ще й у тому, що її автор був одним з найактивніших співтворців більшої частини діяльності УВАНК і тим самим співтворцем її історії. Почавши від 1965 року до самої смерти (8 грудня 2013 р.), він займав керівні позиції в тій науковій інституції. Під час відомої її організаційної кризи в першій половині 1970-го року Покійний був тою особою, яка весь час робила заходи у напрямі узлагіднення співвідносин між членами керівних органів Академії. Всі доступні джерела вказують на те, що від другої половини 1980-х років Розумний був фактичним промотором не тільки організаційної, але й науково-дослідної діяльності УВАНК і навіть її пильного слідкування за політично-економічним рухом у молодій українській державі, який кожночасно залишав свої позитивні, чи негативні сліди в тогочасному розвитку освітньої та науково-дослідної праці дотичних інституцій в Україні і поза її межами. Науковий життєпис Розумного і спомини про нього вказують, що належав він до вийнятково працьовитих та шанованих і люблених серед студентства високих шкіл викладачів у Канаді, США, Італії (УКУ), Німеччині (УВУ), Австралії та Україні. Крім викладів української мови, літератури й культури, Покійний очолював або був керівним членом високо-шкільних факультетів та інших інституцій (напр. був Головою Відділу Словянських Студій Манітобського Університету, 1976-89, Деканом Українського Вільного Університету, 1995-96, Канадським представником Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», 1991-2013, Членом Наукової Ради і Програмової Комісії щорічних міжнародних конференцій в Іллінойському Університеті в Урбані-Шампейні, 1990-2009). Разом з тим,
Розумний залишив замітну кількість дослідних праць, які становлять оригінальний вклад в царину українознавства, зокрема літературної критики. Ненадійний відхід Покійного у Вічність застав його в розгарі роботи над дослідами початих проєктів і тому осталась низка закінчених, але не виданих і не закінчених праць, які чекають на редакцію і видання.
До них належить названа історія УВАНК, яка появилась заходом Ореста Цапа, Президента УВАНК, вже після його смерти. Книга вміщає десять розділів і «Покажчик вибраних імен». Являється вона першою суцільною працею, яка представляє історичний розвиток одної з головних наукових інституцій української діяспори після 2-ї Світової війни. Оригінальність її змісту замітна також у тому, що крім історичного опису, який опертий на многих друкованих і рукописних джерелах, автор включає досить детальні життєписи президентів Академії, членів її керівних органів та членів, які померли перед 1913-м роком. Біографічні дані тих осіб включають опис їхнього вкладу в діяльність УВАНК і також аннотований список їхніх видань.
У першому розділі книги автор подає стислий огляд історії Української Академії Наук (дальше УАН) від її засновання в Києві (14 листопада, 1918 р.) під час самостійності України в часі уряду гетьмана Павла Скоропадського, до 1941 р. У першому десятилітті період діяльності УАН позначився повною організацією та розквітом плянової науково-дослідної праці всіх трьох її відділів та десяток секцій, інститутів, товариств і комісій різних ділянок наук. Одначе з початком 1928 року навістила хвиля арештів багатьох визначних членів Академії та опісля фізичноної ліквідації науково-культурних працівників України комуністичним режимом і в 1930-х роках підкорено УАН Комуністичній партії УРСР, точніше – КП СРСР. Розумний детально подає, що як продовження традиції наукових дослідів УАН серед українських вчених, які опинились у країнах Західньої Европи, зокрема у Західній Німеччині, група українських вчених, здебільша бувших членів УАН заснувала Українську Вільну Академію Наук (дальше УВАН). Це сталось 15 листопада 1945 р. в українському переселенському таборі Сомме Касерне в місті Авґсбурзі, у 27-річницю створення її попередниці в Києві. І хоч ця подія сталась у переходовому непевному часі на чужині, новостворена інституція зуміла поробити далекосяглі початки нормальних науково-дослідних дослідів та видань (монографій і періодиків).
Тож на пізніших сталих поселеннях не було зайвих труднощів нормально продовжувати почату в переселенських умовинах працю. У тому часі, як вказує Розумний, почались заходи поєднання УВАН з нововідновленим Науковим Товариством ім. Шевченка, які не увінчались сподіваним успіхом. Проте період від кінця 1945-го до 1949 р. позначився плідною організаційною та науковою діяльністю Академії, незважаючи на нестерпні скитальські умовини життя і праці її членів, бож на руїнах чужого міста, у страху перед примусовою репатріяцією та серед непевності про майбутнє фізичного існування горстка українських вчених (не більше двадцяти) створила найвищу українську наукову інституцію поза межами батьківщини. «В 1946 р. УВАН нараховувала 92 члени, в 1947 – 149, а в 1948 р. (напередодні масового переїзду в заокеанські країни) – 224 члени. Тоді в УВАН діяло 14 секцій, які відбули 400 сесій та конференцій, видано понад 60 наукових праць» і два періодики та започатковано два серійні видання «Літопис УВАН» і “Slavistica”. З причини браку друкарського обладнання, придатного до друку паперу, більшість тих видань була друкована примітивним шапірографним-циклостилевим способом на лихому папері.
Дальші розділи книги присвячені хронологічному описові розвитку діяльності УВАН в Канаді з осідком Головної її Президії та опісля Управи всієї Академії в місті Вінніпезі, бо перший Президент УВАН, Дмитро Дорошенко, його Перший заступник, Леонід Білецький і Генеральний секретар, Ярослав Рудницький імігрували при кінці 1940-их років до столиці Манітоби. Таким чином Президія Академії діяла в тому місті і звідтіля керувала діяльністю її відділів в Европі, США і Канаді до 1954 року, тобто до часу, коли її осідок перенесено до Нью Йорку, де скупчилось найбільше членів УВАН – емігрантів з Европи і перевезено звідтіля її головний архів і бібліотеку. Автор книги вважає, що 1954 рік був початком самостійної діяльності УВАНК, бо в силу державних законів тих країн, відділи УВАН, в яких вони діяли, оформились у самостійні інституції і в тому характері вели свою науково-дослідну працю.
Оформившись організаційно, УВАНК, яка начислювала 1954 р. 34 члени, зосередджувалась на дослідній діяльності і пошуках фондів для існування і праці. Щоб ці заходи увінчались бажаним успіхом, члени Академії посилили свою активну участь в культурних імпрезах головних крайових організацій української діяспори в Канаді (напр. Конґресу Українців Канади і згодом Світового Конґресу Вільних Українців). Ярослав Рудницький як Президент УВАНК і професор Манітобського Університету шукав і знаходив зв`язки з науковими інституціями Канади й інших країн, беручи участь у їхніх конференціях і даруючи при тому видання Академії їхнім бібліотекам.
Осередньою частиною книги можна вважати розділи, в яких детально представлено аннотований перелік наукових доповідей і конференцій УВАНК та її виданнь. Одною з найбільш важливих ділянок праці Академії була організація публічних наукових і науково-популярних доповідей в її осідку – Вінніпезі. Користаючи з вигідного збігу обставин, що від початків існування УВАНК члени її керівних органів були професорами Манітобського Університету, була тісна співпраця між тими науково-дослідними інституціями. Ця співпраця була замітна головно в організуванні виступів запрошених науковців, які звичайно читали доповіді у системі названої високої школи (часто в англійській, або французькій мові) і окремо для членів Академії та і ширших кіл інтелігенції. Автор книги подає аннотований спис імен біля 50-ти науковців (здебільша професорів високих шкіл) з Канади і понад 40 вчених і культурних діячів з США, України, інших европейських країн та Австралії, які прочитали сотні доповідей на форумі УВАНК і багато з них в університеті.
У розділі «Конференції і наукові конґреси» Розумний поділяє ці наукові імпрези Академії на три катеґорії: (1) Місцеві конференції, (2) Загальноканадські конференції, і (3) Міжнародні конференції і конґреси. В огляді першої катеґорії автор характеризує ті конференції та симпозіуми, які відбувались в місті її осідку і їхніми доповідачами були українські науковці з Канади й США. Ці наукові наради часто закінчувались бенкетами, чи врученням нагород заслуженим членам, або навіть мистецькою програмою. Їхні теми були звичайно відміченням замітних річниць, ювілейних дат і т.п.
У другій катеґорії конференцій автор обговорює теми українознавчих сесій, що їх організувала УВАНК в рамцях щорічних загальноканадських конференцій, які відбувались у приміщеннях канадських університетів і в організації яких українські вчені брали активну участь, або їх очолювали. Доповідачами українознавчих сесій були звичайно запрошені вчені – спеціялісти української проблематики з різних країн, яких імена та теми їхніх доповодей включені в цьому огляді.
Міжнародних конференцій і конґресів УВАНК сама не організувала. Проте, за твердженням Розумного, вже 1952 року представник УВАН і пізніший Президент УВАНК доповідав про наукові досліди з ділянки українського мовознавства. Почавши від тої дати до пізніх 1980-х років майже кожного року, або й частіше на тих міжнародних конференціях і конґресах, які відбувались в різних містах Европи та Америки, керівні члени Академії і згодом також інші дійсні її члени представляли у своїх доповідях розвиток українських питань у царині гуманістичних наук. Таким чином вчені української діяспори, зокрема члени УВАНК були єдиними, які представляли і рятували українські наукові здобутки у міжнародному науковому світі . На це склались дві причини: (1) на міжнародних наукових зібраннях представників УРСР не було і Україна з її науковим процесом була їм невідома і (2) Досліди над важливими предметами гуманістичних наук в Радянській Україні були зліквідовані і перенесені до наукових інституцій Росії і таким чином в Україні не було знавців тих же дисциплін, щоб представляти їх на міжнародному форумі, а якщо і були одиниці, вони не могли займатись їхнім дослідом, бо він був заборонений режимом. Щойно при кінці 1980-х років, під час т. зв. «перебудови» в СРСР, на досвітках оголошення самостійності української держави почались більш успішні представлення українських наукових досліджень і їхніх здобутків на міжнародних форумах.
Розумний підкреслює, що «видавнича діялльність канадського осередку УВАН у Вінніпезі була найважливішою її функцією й візиткою в науковий світ та найтривалішим вкладом у розвиток дисціплін, якими вона займається… Ці дослідження продовжують ті процеси, які в підсовєтській дійсності в Україні були брутально перервані». До видань УВАНК належать монографії зокрема серії шевченкознавства, включно з 4-томовою працею Л. Білецького Кобзар Тараса Шевченка та біля півсотні видань окремих авторів, включно з 8-ми томовою збіркою праць М. Марунчака з історії українців у Канаді. Доповіді запрошених доповідачів окремих їхніх виступів та більшості конференцій (в українській та англійській мовах), видані у 15-х збірниках і деяких випусках монографічного характеру предметних серій. До цих серійних видань УВАНК автор зачисляє: Slavistica (яку почала УВАН 1948 р.), Onomastica, Ukrainica Canadiana, Ukrainica Occidentalia i Заходознавство, Заходознавство, Література і Українські вчені. Академія інформувала українську діяспору про свою діяльність перодичними виданнями Бюлетень і Бюлетень її Гуманістичного Відділу.
У розділі «Позадослідницька діяльність» Розумний подає історію Воєнно-Історичного Музею і Архіву ім. ген. М. Садовського, який заснувало Українське Воєнно-Історичне Товариство в місті Каліші (Польща) в таборі інтернованих вояків УНР 1925 р. Цей музей-архів вдалось перевезти після 2-ї Світової війни до українських переселенських таборів у Західній Німеччині і звідтіля до Канади. Після смерти ген. Садовського 1967 р. передано цю колекцію до Академії з умовою, що її керівництво передасть її історичному чи військовому музеєві в Києві – «столиці Вільної, Самостійної, Незалежної Української Держави, маючи запевнення, що вона там зберігатиметься у відповідних умовах». 1991 р. почалось листування між керівними органами УВАНК та історичними і воєнними музеями вільної України у справах передання Воєнно-Історичного Музею і архіву ім. ген. Садовського в Україну. Одначе, беручи до уваги непевну ситуацію під час різних періодів самостійності української держави зокрема в час її оборонної війни з Росією, самий процес заплянованого передання припинено до неозначеного часу.
Крім наукових і культурних зайнять керівні органи Академії під фактичним керівництвом автора її історії не тільки пильно слідкували, але активно реагували на замітні позитивні і негативні прояви в освітній та науково-дослідній політиці молодої української держави. У книзі подано взірці їхніх відкритих листів та заяв протесту, пересланих до дотичних міністерств і інших відомств в Україні та до чинників федерального уряду Канади. Між ними лист признання до Сергія Квіта, Президента Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», до John-а Baird-а, Міністра закордонних справ Канади у справі захисту прав людини в Україні, до Дмитра Табачника, Міністра освіти й науки в Україні, протест проти його злочинної політики, і Заклик до захисту освітян в Україні (подаємо лиш декілька назв для інформації). Всі ці письма, підписані Президентом Академії, Орестом Цапом і Ярославом Розумним, її Віце-президентом.
Названими життєписами президентів, членів керівних органів і померлих членів УВАНК та списком 18-ти імен почесних її членів, іменованих в різний час, закінчує Ярослав Розумний Історію Канадської УВАН – книгу, яка фактино носить енциклопедичний характер.
Share on Social Media
