Олександра Лебедь.
У єдності – сила, а в єднанні – запорука розвитку. Як би далеко від своєї домівки чи землі пращурів не перебував українець, він відчуває й усвідомлює нездоланний зв’язок зі своєю нацією. Цей потужний зв’язок та дивовижний талант гуртуватися дали видатний результат: українська діаспора визнана однією з найефективніших у світі, вона стала найнадійнішим партнером Незалежної України.
На початку 30-тих років ХХ століття активні та небайдужі представники української діаспори в Канаді створили Українське Об’єднання Канади (УНО), яке вже протягом 85 років стоїть на службі української спільноти. Діячі УНО не оминули своєю увагою і питання виховання молодого покоління українців в Канаді – у 1934 р. було створена організація Молодь Українського Національного Об`єднання Канади – МУНО. Основними його принципами є: виховання канадського українця, який шанує, плекає та пам’ятає свою українську історію, традиції та звичаї, мову і культуру, а також є гідним громадянином канадського суспільства. На основі філій УНО відкривались школи та курси українознавства, так звані “Рідні Школи”.
Згодом, ідеологічне виховання українців діаспори стало одним із основних завдань і Світового Конґресу Вільних Українців. Був складений кодекс правил і звичаїв українців на основі сформованих й випробуваних часом ідеалів, підкріплених численними дослідженнями і науковими працями провідних освітян. Постала також потреба сформулювати стратегічну візію того, як має розвиватися світове українство. Одною із перших мотивацій для саморганізації у діаспорі була допомога в становленні державності України. Світове українство почало приділяти все більше уваги гармонійному партнерству з суспільствами країн перебування.
Відповіді на ці питання дали засновники Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради (СКВОР) ще в 1967 році. Вони визначили виховний ідеал, мету, яка має ставитись у процесі виховання українців у діаспорі. В основі цього ідеалу лежить дефініція: українець в діаспорі – це повноцінний громадянин своєї країни, пов’язаний з українським народом вузлами мови і культури, особистість якого визначається християнсько-етичними вартостями і творчою дією для України. Згодом “творчу дію для України” доповнили поняттям творчої дії для української спільноти в країнах проживання. Виховний ідеал підкреслює свідомість, а не випадковість, дій у всіх галузях життя українця закордоном.
Пластовий ІІІ Конґрес доопрацював кредо діаспорного українця наступною дефініцією: діаспорним українцем є кожен, хто через спадщину чи через вольовий момент вважає себе приналежним до українства. Це стало квінтесенцією виховної мети діаспорного українства.
У підсумку, метою національних і родинних виховних традицій, обґрунтованих у працях М. Стельмаховича, Ю. Липи, В. Пригорницького, Є. Сявавко, М. Ткача, О. Семеног, В. Супруненка, визначене формування всебічно та гармонійно розвиненої, повноцінної особистості з активною громадянською позицією, яка була б водночас національно свідомою, зацікавленою у збереженні української мови, традицій, звичаїв рідного народу та орієнтованою на плідну співпрацю з представниками інших етнічних груп, яка би поважала їхні культурні цінності та надбання.
У центрі уваги СКВОР перебуває шкільництво, а стрижнем українського шкільництва є курс Українознавства. Він став одним з дієвих засобів плекання української ідентичності серед молоді діаспори. Важлива роль в ідеологічному вихованні приділяється саме українській школі й українському вчителю, які допомагають закласти світоглядні позиції нових поколінь. Вчитель повинен мати сучасну прогресивну освіту, а також добре знати обидві культури – культуру країни проживання й українську, щоби бути спроможним фахово їх порівняти і довести вихованцям, що українська культура жодним чином не поступається культурі і духовному спадку будь-якої іншої нації. На вільному виборі, на порівнянні і на засадах гідної конкуренції сучасна освітня система дає молодому поколінню широкий вибір інструментів для особистісного зростання.
Серед форм і засобів, які активно використовуються громадськими та молодіжними організаціями українців закордоння для досягнення цілей і завдань національного виховання, – українознавчі курси, недільні школи, бібліотеки, вишкільні, виховно-відпочинкові, денні та старшо-юнацькі табори, гутірки на історичну та національну тематику, концерти, вистави та імпрези з участю дитячих і молодіжних гуртків та ансамблів, мистецькі гуртки, клуби.
Сучасне шкільництво в еміграції характеризується такими тенденціями, як значна гуманізація освіти, посилення національно-виховної спрямованості мережі освітньо-виховних закладів; впровадження різних організаційних форм навчально-виховної діяльності та активізація виховної діяльності громадських і молодіжних організацій. Подальший розвиток системи україномовної освіти є гарантом для українців закордоння у збереженні їх етнокультурної скарбниці.
Share on Social Media
