Павло Лопата для Нового Шляху, Торонто.
Цього року минає 125 років, відколи у 1891 році славний український художник Ілля Юхимович Репін (1844-1930), закінчив малювати відому картину “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”. Чи не в кожній українській хаті зберігалася репродукція цієї картини. Тож, багатьом з нас випала можливість милуватися цим твором, автором якого є наш видатний і визначний художник з Харківщини. Народився Ілля Репін у містечку Чугуїв, розташованому над р. Дінець, в якому тепер існує дім-музей його імені.
Вперше про лист запорожців, з тексту якого сміялась уся Україна, а то й увесь світ, Репін почув у 1878 році, гостюючи у Сави Мамонтова (1841-1918) – багатого промисловця, на мальовничому маєтку Абрамцево. Тоді у маєтку іноді збирались групи письменників, вчених, музикантів і художників. Репін, взявши в руку олівець і кілька аркушів паперу, зразу нарисував на кожному з них силуети запорізьких козаків. Через три роки, маляр взявся за роботу. На підставі перших ескізів майбутньої картини, він малював все нові й нові постаті козаків. Але цього було для нього замало. Тому у 1880 році Репін, за порадою Миколи Костомарова – знавця історії Козаччини, вибрався на Запоріжжя, щоб там побачити на власні очі місця Січі, зібрати потрібний матеріал, зустріти нащадків українських запорожців і намалювати характерні типи українців для своєї картини. Разом із молодим малярем Валентином Сєровим, Ілля побував у кількох запорізьких селах на острові Хортиця, у декотрих церквах та в селі Качанівка, де особисто познайомився не тільки з колекціонером української старовини Василем Тарновським молодшим, але й з багатою колекцією козацької зброї.
Восени Репін повернувся до Москви і почав малювати картину “Запорожці” більшого формату. На жаль, для першої задуманої її величини йому ще бракувало багато інформації. Знайомство Репіна з істориком запорізьких козаків Дмитром Яворницьким у 1887 році в Петербурзі принесли художнику неабиякі успіхи. Він запросив Дмитра Івановича до себе, щоб великий знавець Запорізької Січі побачив перший ескіз твору “Запорожці”. Після приїзду до майстерні Репіна та огляду картини, що так сподобалася йому, Дмитро Яворницький порадив художнику “писати більшу картину”. Маляр погодився.
Дмитро запропонував Репіну приводити своїх земляків та знайомих для позування під час творіння більшої версії полотна. Бравому козаку з довгими вусами, закладеними за праве вухо, позував художник польського походження Ян Ціонглінський (1858-1913). Він поклав великий кулак на спину козака, що сидить без сорочки біля столу, аби не ховав карти за пазуху під час гри і не шахрував. За Ціонглінським стоїть молодий козак з гарними рисами лиця посміхається по-дворянському. Це внучатий племінник відомого композитора Михайла Глінки. Перед ним стоїть високий і чорнявий козарлюга і з пов’язкою на пораненому в бою чолі. Це знаний в Одесі український художник Микола Дмитрович Кузнецов (1850-1929). Кучера-візника В. В. Тарновського зображено, як рудого козака без кількох зубів у верхній щелепі. Перед ним сидить кошовий отаман Запорізького війська Іван Сірко з широко виваленими очима та з люлькою в роті. Репіну позував російський генерал, командир військ Київського військового округу Михайло Драгомиров. Професора петербурзької консерваторії, народженого в м. Чугуїв, земляка Репіна Олександра Рубця, зображено, як важку кремезну постать козака в червоному жупані і з шаблею збоку. Біля Рубця стоїть худий, високий козак з похмурим лицем, для якого позував Федір Стравинський. Художника Порфирія Мартиновича, народженого на Харківщині, Репін використав для постаті молодого козака з чорним волоссям, підстриженим під макітру. Василь Тарновський – це той козак, на голові якого намальовано високу чорну шапку, подібну на шапку гетьмана Сагайдачного. Самого Яворницького, зображено на картині, як січового писаря, і як центральну постать у композиції, який пише гусячим пером чи не всі дошкульні слова, які йому диктують.
Для кількох варіантів картини “Запорожці” (трьох, або і більше), Репін зробив багато ескізів, які увійшли в окремі альбоми. Один з них зберігається у Дніпропетровському музеї (тепер у Дніпровському), який подарував Репін Яворницькому, а Дмитро передав його туди. Завершений первісний варіант “Запорожців” виставлявся в найкращих художніх салонах та галереях європейських столиць, а також у США. Остаточний ескіз дуже подобався російському імператорові Олексндрові ІІІ. Врешті, цар купив картину, заплативши за неї художникові 35 000 карбованців сріблом. Перш ніж вирішити купити картину, імператор наказав своїм підлеглим при дворі, щоб фахівці перевірили зміст усіх речей картини і її художню вартість. Малярський твір Репіна, крім відомих істориків та мистецтвознавців, ретельно оглянув видатний російський філолог Федір Корш, який подав на ім’я царя довгий власноручний опис-висновок, в якому запевняв його, що козацькі знамена золотих і небесних кольорів, “не мають жодних впливів із-поза меж Южної Русі”.
Ілля Репін малював свою картину досить довго – почав у 1880 році, а завершив у 1891-му. Дивлячись на неї, всі ми звикли насолоджуватися самими козаками, що так регочуться і їхнім мальовничим одягом та обладунками. Але, мабуть, мало хто з нас звернув увагу на декілька речей, таких як списів чи то палиць, які чітко вирізняються позаду групи козаків. Якщо придивитись уважніше, випливає, що це не все списи, а згорнуті двокольорові прапори жовто-блакитних кольорів. До таких кольорів Репін не міг свавільно приступити без жодного історичного підґрунтя. Прапори на картині, тим більше синьо-жовтих красок, відповідали духові та поглядам тої доби, а то й ранішої. Ніякі фахівці-оглядачі картини не виявилися опонентами Репіну. Все на картині, на якій зображено історичний факт із 17 століття, з переконанням самого Репіна і не байдужого до знань про українські козацькі клейноди та їхнє символічне значення, узгоджувалося із певним козацьким періодом існування. Виходить, Репін, малюючи своїх “Запорожців”, користувався авторитетними джерелами і фактами та історично притаманними українцям прапорами.
Ілля Репін намалював понад 180 картин з українською тематикою. Маляр високо цінував Тараса Шевченка і намалював його портрет. Він був у складі журі першого конкурсу на проект пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві. Репін палко любив сонячну Україну, її чарівну мову, танці й пісні. Живучи в Петербурзі, він підтримував постійні зв’язки з діячами української культури і часто побував на вечорах, влаштованими українськими мешканцями в тодішній столиці. Отож, не цураймося свого земляка, бо він сам не цурався свого українського коріння – його висока мистецька спадщина це підтверджує. Свого часу, Феофану Лебединцеві, першому видавцеві і редактору журналу “Київська старовина”, пощастило довести, що прізвище Іллі Репіна (Рєпіна) походить не від російської “рєпи”, а від старовинного українського “репина”, тобто породи дерева – явора. Настав час, щоб його ім’я і прізвище потрапило на сторінки наших енциклопедій, словників, довідників, тощо, не як російське, а насправді, як українське, бо він сповна на це заслуговує.
Share on Social Media
