Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

До 110-річчя від дня народження визначної письменниці Ірини Вільде (Макогін)

May 16, 2017 | Featured, Arts & Culture

Ярослав Стех для Нового Шляху, Торонто.

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним!
Олександр Олесь

Кожен ювілей, особливо ювілей письменника, допомагає переосмислити не тільки його літературну спадщину, але й епоху, в якій цей письменник жив, та які обставини впливали на його творчість. Можна сказати, що кожний письменник приходить у літературу своїм шляхом, тому його творчу діяльність треба аналізувати індивідуально і брати до уваги умови, у яких йому довелося жити і творити.

Дарина Макогін народилася 5 травня 1907 р. у мальовничих Чернівцях на Буковині. Землю цю оспівували славні на весь світ співаки Володимир Івасюк і Назарій Яремчук. На цій землі Дарина провела свої незабутні дитячі роки. Тут назавжди полюбила рідну природу, мову і звичаї українських буковинців. Батько майбутньої письменниці Дмитро Макогін був учителем і займався письменницькою діяльністю, він походив з Хоросткова (Галичина), мати була німкенею. Брат Орест став учасником УВО, еміґрував до Німеччини, а другий брат Богдан був вояком дивізії “Галичина” і після війни еміґрував у США. Після закінчення початкової школи 1922 р. Дарія продовжила навчання в чернівецькій гімназії. Коли румуни у 1918 р. захопили Чернівці, почалася насильницька румунізація населення. Спочатку дощенту знищено українське шкільництво, а в Чернівецькому університеті заборонили викладати українською мовою. Закрито всі українські товариства і політичні партії, і навіть назви місцевостей перейменовано на румунські. У церквах можна було проповідувати тільки румунською мовою, тобто запроваджено тотальну румунізацію. У цих важких умовах у 1923 р. сім’я Макогонів переїхала до Станіславова (Івано-Франківськ), де батько працював учителем, а Дарина почала писати свої перші твори. Батьки записали її на навчання в гімназію Українського педагогічного товариства (1923-1927), де вона мала змогу познайомитися з творами Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Уляни Кравченко, Івана Франка та, зрозуміло, з поезією Тараса Шевченка. Під таким літературним благородним впливом вона відчула своє справжнє літературне покликання. З цього часу дівчина починає серйозно займатися письменницькою діяльністю. Перше її оповідання “Марічка” було надруковане в тижневику “Український голос” у Перемишлі (1926). Після закінчення гімназії 1928 р Дарина вступила у Львівський університет, де продовжувала займатись письменницькою працею. Вже перші твори юної письменниці захоплювали її ровесників, які в тих описах знаходили свої долі, схожі на долі героїв. За активну діяльність заради українства у 1930 р. її виключили з університету і вона мусила повернутися до Станіславова.

Польща, як і Румунія, у Західній Україні запровадила нечуваний терор у різних сферах. Юзеф Пілсудський проводив пацифікацію, а у вересні-листопаді 1930 р. застосував каральні військово-поліційні загони проти цивільного українського населення. Сотника УГА Юліана Головінського 2 жовтня 1930 р. польська поліція розстріляла, з дня на день посилювалися акти терору проти українців. Дарина зі Станіславова переїхала до Коломиї. Там стала працювати вчителькою і дописувала до українських часописів. Перше її оповідання “Повість життя” (пізніше відоме під назвою “Поема життя”) вийшло друком 1930 р., свої твори Дарина підписувала екзотичним псевдонімом Ірина Вільде. Слово wilde в перекладі з німецької означає “дика”, а в сприйманні авторки самої себе – інша, специфічна на тлі тогочасного розвитку галицької прози. Такою хотілося їй бути, такою вона й була до історичного 1939 р. Невдовзі почала працювати в редакції журналу “Жіноча доля” (1933-1939 рр.), була також редактором щомісячного журналу “Світ молоді”. Ірина Вільде написала сповнену любові й туги мініатюрну повість “Моїй Буковині”. А 1934 р. вона, працюючи у “Пласті” (скаутська організація), познайомилася з Євгеном Полотнюком (1906-1943), майбутнім членом ОУН, де обоє активно діяли (Ірина Вільде – пластунка 12 куреня ім. кн. Романової у Станіславові, “Ойґен” – активний член “Пласту”, 10 курінь УУСП “Чорноморці”) і невдовзі вони одружилися. Її чоловік отримав міжнародний диплом лісного інженера і був направлений на роботу в Самбір, поблизу Дрогобича на Львівщині. Дарина там займалася педагогічною і літературною працею. Ірина Вільде ще 1934 р. написала повість “Вікна наростіж” (вийшла друком 1939 р.). Надрукувала 1935 р. у львівському часописі “Нова хата” повість “Метелики на шпильках” (окремим виданням – 1936 р.), “Химерне серце” (1936). Коли ще навчалася у чернівецькій гімназії, вона почала писати повість “Б’є восьма”, а тепер її закінчила. У 1936 р. отримала другу премію (перша премія не була присуджена). У сім’ї Полотнюків 1936 р. народився син Ярема. А 1939 р. Є. Полотнюк, який працював лісничим на Прикарпатті, попадає у відому польську катівню Березу-Картузьку за підозрою причетності до ОУН. Звідтіль його визволяють уже радянські війська – ось і тому сім’я Полотнюків прихильно поставилася до радянських “визволителів”.

Ірину Вільде 1940 р. прийняли до Спілки письменників СРСР. Вона у цей час написала оповідання “Товаришка Маня”, “До моря”, “Володко”, “Роман жениться”, “Орися”, низку нарисів, статей і кореспонденцій. Сумуючи за Буковиною, Ірина Вільде написала чудову повість “Повнолітні діти”. Це надзвичайно серйозний історичний роман про 20-ті роки на Буковині, у якому чимало цікавих фактів, що перепліталися подіями з життя українців під окупацією Польщі. Письменниця майстерно описала, як українські гімназисти на Буковині вночі вирвали з землі щойно посаджені на честь румунського короля дубки і за цей вчинок їх виключили з гімназії.

ІІ Світова війна застала сім’ю Полотнюків на Яворівщині, де Євген працював за своєю спеціальністю й одночасно займався підпільною діяльністю. Після проголошення правління Ярослава Стецька Полотнюк отримав скерування на посаду лісничого в угіддя митр. Андрея Шептицького в Микуличині Надвірнянського району. Там діяла школа для підготовки командного складу вояків УПА. Ірина Вільде була поруч з чоловіком, знала про його підпільну працю, допомагала йому в міру своїх можливостей. У сім’ї 14 серпня 1942 р. народився син Максим. Від 1943 р. Є. Полотнюк, працюючи в місцевому проводі УПА, навіть заключив на реґіональному рівні тактичний місцевий договір УПА з Ковпаком. Та коли повертався зі свого завдання, схопили його поляки і віддали в руки німецьких нацистів, які у жовтні 1943 р. Є. Полотнюка розстріляли.

Восени 1944 р. Ірина Вільде разом із синами приїжджає до Львова. У житті письменниці 1947 р. став знаменним. Ірину Вільде обирають депутатом Верховної Ради УРСР і нагороджують орденом Трудового Червоного Прапора. У подальшому неодноразово була вона депутатом обласної і міської ради, очолювала львівську письменницьку організацію. Вона, крім того, написала такі твори: “Ті з Ковальської” (1947), “Історія одного життя”, “Наші батьки розійшлись” (1946), “Її портрет” (1948), “Стежками життя”, “Яблуні зацвіли вдруге”, (1949), “Кури”, “Нова Лукавиця”, (1953), “Оповідання” (1954), “На порозі”, (1955), “Ти мене не любиш” (1958), “Винен тільки я” (1959), “Життя тільки починається”, “Троянди і терня” (1961), одноактна п’єса “Сватання” (1950) та ряд інших. Дивовижною, як і кожен справжній великий митець, була ця незвичайна жінка, глибоко розумна і напрочуд проста в поведінці, мала великий талант і водночас відзначалася рідкісною скромністю, вміла творити довершені, мовби карбовані творчі описи, а на зустрічах зі своїми читачами прагнула не виділятися з-поміж них ні бесідою, ні одягом, ані манерою. Її роман “Сестри Річинські” викликав велике зацікавлення. За цей роман 1965 р. Ірина Вільде була нагороджена Шевченківською премією. Українці Ірину Вільде сприймають по-різному, але треба визнати, вона вміла писати, вміла бачити прекрасне в буденних речах і бути вдячною навіть у найскладніші часи. Пише про світло у темряві і розуміє, чому так важливо бути собою і відстоювати своє “я” в житті кожного українця.

Коротко слід згадати подальшу сімейну долю Ірини Вільде, яка пережила численні життєві колізії і випробування, була на обліку підозрілих радянськими органами (хворіла тривалий час на розсіяний склероз. У 1950-ті рр. її старший син Ярема, захопившись східними мовами і східною літературою, прийняв іслам. Молодшого Максима кілька разів арештовував КДБ (під час Перебудови виїхав до США, на початку 1990-х загинув у автокатастрофі).

Ірина Вільде вийшла заміж удруге за високо поставленого радянського чиновника Івана Дроб’язка, але 1960 р. з ним розлучилася. Багато років очолювала вона Львівську спілку письменників України. За її ініціативою запроваджено традицію “Останньої сторінки” – останнього дня кожного року організовано літературні вечори, на яких письменники читали якийсь зі своїх нових творів, яким завершували рік. Ірина Вільде опікувалася старшими літераторами Денисом Лукіяновичем, Михайлом Яцковим, Михайлом Рудницьким, підтримувала зв’язки з молодими письменниками і поетами Дмитром Павличком, Романом Кудликом, Романом Гораком та “шістдесятниками” Іваном Дзюбою, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, але над усе цінувала зв’язки з письменником з Буковини Михайлом Івасюком, батьком відомого композитора і співака Володимира Івасюка, якого закатувало КДБ. Павло Загребельний так сказав про неї: “Велич Ірини Вільде у відстоюванні справедливості і правди була її невід’ємною рисою характеру”. У тих життєвих непростих умовах Ірина давала собі раду. Вона часто подорожувала до таких країн, як США, Канада, Японія, Франція, Австрія, Швеція, Болгарія, Румунія, Польща та Італія.

Варто відмітити, що саме така життєва позиція та літературний талант Ірини Вільде дали підстави ЮНЕСКО зарахувати її до ґрона знаменитих людей ХХ ст. Ірина отримала Всеукраїнську літературну премію, встановлену 2007 р. Львівською організацією НСПУ та народним депутатом Петром Писарчуком. У жовтні 2006 р. також прийнято окрему постанову Верховної Ради України “Про відзначення 100-річчя з дня народження української письменниці Ірини Вільде”. Ось і настав час, коли відкрито можна висловлювати свої погляди на минуле, сучасне та історію, в якій довелося жити Ірині Вільде. Вона померла 30 жовтня 1982 р. у Львові, її скромна могила досі сиротіє без належного пам’ятника на Личаківському цвинтарі (поле 59). Вічна їй пам’ять!

Редакція статті – nasze-slowo.pl

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.