Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

14 червня 1919 року вбили художника Олександра Мурашка

Jun 11, 2019 | Featured, Arts & Culture

Павло Лопата для Нового Шляху-Українських Вістей.

Про обставини вбивства европейської слави художника Олександра Мурашка в українській радянській мистецтвознавчій літературі обходили глибокою мовчанкою, бо його трагічну загибель зробили руки більшовицького війська Михайла Муравйова – відомого терористи українського населення, що масово розстрілював свідомих українців. Спогади приятеля О. Мурашка і майже очевидця його смерті Григорія Лукомського, що появилися в Берліні 1923 року, відкрили нову сторінку в історії життя і творчої діяльності художника. Біля першої години ночі Мурашко повертався з дружиною Маргаритою Августівною з гостини додому, в свій будинок на Лук’янівку. Пропускний квиток був у нього в кишені, який дозволяв йому ходити пізно, нікого не боячись. Але несподівано до подружжя, тримаючись руками разом, підійшло троє військових і заявили про його арешт, додаючи, щоб він передав дружині усі цінні предмети, яких у нього не було. Маргарита попрямувала до їхнього будинку, й оглянувшись, побачила, як чоловік почав тікати. Рішив це зробити тому, коли конвоїри вели Олександра в поле, щоб там змогли його застрелити. Знаючи добре цю околицю з її огорожами, кинувся в щілину під плотом, щоб через неї міг пролізти в садок. Але піджак і з сірим костюмом штивно зачепився до штахітки і він застряг під плотом. Спускався в яму ногами і животом, які були вже в саду, а голова його залишилася на боці дороги. Солдати наздогнали його і одиноким пострілом у потилицю, застрелили його на смерть, потім зникли безслідно.

Нещастя цього надзвичайно талановитого мистця України коштувало його життя. На думку сучасників Олександра Мурашка, причиною його вбивства були “українська завзятість та непіддатливість противникам“. За сталою традицією, тіло художника поховали на території Державного історично-меморіяльного Лук’янівського заповідника. Смерть художника була незамінна втрата для всього українського народу. Десятиліттями могила маляра була занедбаною. У найновіші часи ХХІ століття до неї приходили її упорядковувати та віддавати належну шану маляреві.

Олександр Олександрович Мурашко, народжений 7 вересня 1875 року в Києві, малярські звички здобував у майстерні свого батька, більш відомого як іконописця. Він хотів, щоб згодом, син перебрав його майстерню, спершу в Чернігові, й опісля в Києві. Юнак рішуче супротивлявся батькові, який змусив його залишити рідний дім. Знайомство з Адріяном Праховим, професором Київського університету і керівником робіт по розпису Володимирського собору, врятувало молодого маляра. Адріян Прахов та Михайло Нестеров у зустрічі з батьком Олександра переконали його у великих здібностях сина і всі разом допомогли йому поступити до Вищого художнього училища при Академії мистецтв в Петербурзі 1894 року, а через два роки потрапити до майстерні Іллі Репіна. Під впливом досвідченого майстра талант Мурашка постійно дозрівав. Свідчать про це початкові та ранні портрети – молодого чоловіка (1894), З. Акиніної (1895), М. Петрова (1898), Г. Цисса (кінець 1890-их), О. Несторової (1904), портрет А. А. Крюгер-Прахової з сином (1905) та багато інших, в котрих одухотворив обличчя.

Академічний період Мурашка завершився 1890 року намальованою ним дипломною картиною “Похорон кошового“. Тему цієї роботи міг підказати Репін, бо історична доба України захоплювала його завжди.

Мурашко високо цінував картину “Запорожці пишуть листа турецькому султану“, але він прагнув створити свою картину драматичного змісту. До неї вложив епізод, коли у скорботний час запорожці проваджають в останню дорогу ніччю загиблого в бою кошового отамана Івана Сірка.

За цю картину (полотно, олія) Мурашко отримав звання художника та поїздку за кордон за рахунок Академії. Під час подорожі по містах Німеччини, Італії та Франції, відвідував музеї, зокрема паризький Лувр. Перебуваючи в Італії та у Франції, він створив дві-три десятки відомих олійної техніки полотен, із котрих вирізняються такі: “Італійка з дочкою“ (1901), “Парижанка“, “У кав’ярні“, “Біля кав’ярні“ та “На вулицях Парижа“.

Повернувшись до Петербургу, а потім до рідного Києва, віддався громадській та педагогічній праці в Київській рисувальній школі, пізніше у своїй власній, й одночасно створював свої твори. 1905 рік позначився в О. Мурашка початком нового етапу мистецької творчості. У цьому ж самому році, з-під його пензля появилася жанрова робота, розмірами 109 х 137 сантиметрів під назвою “Зима“. В ній зображено двоє молодих селян, що йдуть засніженим полем: парубок у світлому кожусі і поруч його правиці дівчина у квітчастій хустині та темного кольору шубці. Обоє заповнюють більшу частину полотна, на котрому підкреслено поважність постатей монументального трактування.

Талановитий майстер портрету, виявився великих живописних здібністей, створивши справжні шедеври. У портретах він знайшов свою індивідуальну манеру. Пензлю Мурашка належать такі портрети, як Яна Станіславського (1906), Миколи Мурашка (1907), Л. Ф. Куксіної (1909), дружини М. А. Мурашко на Капрі (1909), В. А. Дитятиної (1910), Жоржа Мурашка (1912), С. Ф. Міхельсон (1917), два автопортрети (1918) та кілька других. До них мистець приділив багато уваги. Колорит і психологія портретованих, відкриває для глядача їхні характерні риси, інтимну ліричність та різні настрої.

Найбільш вдалими творами Олександра Мурашка були: “Карусель“, “Недільний день“, “На терасі“, “Вечірні рефлекси“, “Біля ставка“ та інші, які на міжнародних виставках в Берліні, Мюнхені, Дюссердольфі, Венеції, Римі та інших містах, були удостоєними, придбаними картинними галеріями, закуплені колекціонерами, і на батьківщину майстра вони не повернулися. Ще й такі жанрові картини Мурашка, як “Тихе горе“ (1914) і “Селянська родина“ (1914), зайняли гідне місце в історії українського мистецтва. Остання вище наведена картина зберігається у фондах ДМУОМ у Києві, у котрій постаті батька, матері і їхньої доньки відображають ціле оповідання про важке селянське життя та правдивість їхньої бідності. Кінець 1910-их років відкрив більше можливостей для художника. Ішов йому 44-ий рік життя, і здавалось йому самому, що бачив перед собою успішне майбутнє, більше творчих здобутків, зокрема поза межами України, сповнення своїх завдань, але зовсім несподівано застала його трагедія, перервавши його мрії та місію, які мав на пляні за решти свого життя сповнити. Можна тільки додуматись, скільки ним було б ще зроблено для історії українського образотворчого мистецтва.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.