Ярослав Стех для Нового Шляху, Торонто.
Продовження з попереднього числа
У цьому році появилася книга “Два Царства”, мені важко однозначно висловити думку про неї. Тут повинні сказати своє авторитетне слово спеціалісти. Книги “Два Царства”, нібито видана за рукописом владики Григорія Хомишина, єпископа Станіславівського УГКЦ, упорядниками якої є о. Ігор Пелехатий і Осадчий.
Сама ідея виникнення книги породжує багато запитань. Матеріял до книги дивним-дивом з’явився раптом у 2016 році, чому її не оприлюднили раніше, коли йшов процес беатифікації владики Григорія Хомишина? Чому там згадується владика Софрон Дмитерко, який нібито цей рукопис приховував? Надзвичайно дивує, що польська сторона оказалася така “щедра” і за свої гроші видала книжку, а у Львові на початку вересня ц.р. під патронатом архієпископа Римо-католицької церкви в Україні Мечислава Мокшицького відбулась її презентація. Власне, митрополит Мечислав Мокшицький кілька років тому домігся призупинення процесу беатифікації Андрея Шептицького, але справу невдовзі було поновлено. Цю книжку з Любліна (Польщі) привезли до книгарні в Україні для продажу, бо розрахована вона передусім вчинити в Україні своєрідний заколот серед вірних.
Зміст книги є знаряддям протиставити двох греко-католицьких духовних осіб – Андрея Шептицького і Григорія Хомишина. Виходить на яв засада “діли і володарюй”, мабуть таку мету собі закладали ініціятори видання книжки. Справді дивує, чому ж поляки так прихильно поставилися до знахідки і відомо, які їх інтенції. Кажуть, мертві сорому не знають, так само як не знають ворожнечі і не чують того, що в їх імені живі говорять. Пора дати їм спочити після довгих років поневірянь і шаленого ворожого тиску. Станьмо врешті народом і сповнімо християнський обов’язок перед мертвими, перед живими та ненародженими. Маніпулюючи довкола постаті Андрея Шептицького, це на мою думку не перша і не остання буде реакція окремих груп. Можна всього сподіватися при сучасній владі у Польщі в її антиукраїнському наставлені, як помічаємо у багатьох її діях. Видана книга “Два Царства” п’ятьсотсторінкова на мою думку має на меті дискридитувати митрополита Андрея Шептицького, а тим самим завадити у процесі беатифікації, який близький до завершення удар, найправдоподібно уроєними непорозуміннями.
Прочитавши в часописі “Галичина” за 11 листопада 2016 року Відкритого листа, спрямованого Блаженнішому Святославу Шевчуку, Верховному Архієпископу УГКЦ, Преосв. Мечиславу Мокшицькому та іншим – о. Ігора Пелехатого. Мені особисто видається, що о. Ігор Пелехатий впав підступною жертвою продуманої заздалегідь провокації для дестабілізації ситуації в Україні. Звичайно окремим полякам йдеться щоб Кир. Митрополита Андрея Шептицького подавати в кушлявому виді, а тим самим не допустити до справедливого і заслуженого завершення беатифікаційного процесу. Напевно книга “Два царства” не є написана з любови до нашої церкви і народу.
При тому варто згадати, що від моменту, коли польський сенат, а за ним Сейм ПНР, використовуючи волинський конфлікт, назвав його односторонно ґеноцидом поляків, саме після того помітно зросла ворожа реакція окремих поляків до українців. Цією постановою реакційні сили Польщі отримали зелене світло до антиукраїнських відкритих ворожих акцій. Протягом місяця на українських етнічних землях, які знайшлися в межах Польщі, знищено усі, комлектно усі надгробні пам’ятники і могили воїнів УПА. Для загострення цієї акції за апробатою Уряду Польщі, польський кінорежисер Войцех Смажовський зфабрикував фільм “Волинь”, який долив бензини до вогню проти українців. В результаті того, 26 червня 2016 р. польські т. зв “народовці” напали на молитовну процесію в місті Перемишль, потурбували її мирних учасників і вигукували антиукраїнськи гасла “бандерівці геть з Польщі”. Ніхто з нападників владними структурами Польщі не був публічно оскаржений і засуджений. Що більше, при великому натовпі людей під час походу відзначення 98 –річчя відновлення польської державности у Варшаві, публічно було спалено прапор України. Поляки у своїй безкарності систиматично розвивають свою гістерію на тлі волинської трагедії, не тільки в засобах масового переказу, але видають сотні книг і продукують зневажливі кінофільми, які очорнюють національну гідність українців, сіючи взаємну ненавість. В цій акції не займає християнської позиції і римо-католицьке духовенство. Не буду перечислювати усіх негідних прикладів, але складається враження, що у окремих поляків всередині їх почуттів знаходяться якісь ґенетичні агресивні демони, які в різних моментах вириваються назовні. Вистарчить ще пригадати, що у Перемишлі 10 грудня 2016 р.після богослужби в римо-католицькому костелі оформилася колюмна “Маршу орлят перемишльських і львівських”, під патронатом мера міста (Р.Хоми), яка перейшла вулицями міста і особливо біля Українського Народного Дому, призупинилася своєю ходою і учасники вугукували тим разом “Смерть українцям”.
Як бачимо, агресивність у Польщі зростає і набирає нечуваних розмірів. Скотт на підставі своїх дослідів твердив “Якщо нападник одержує передбачений результат, тоді він обмірковує слідуючу агресію і вдається до неї черговий раз. Знаємо і те, якщо дитина, яка кричить і не отримує належної реакції від своїх батьків за доконаний вчинок, вона обов’язково буде вдаватися до повторного подібного заходу, це право діє… Остатньо помічаємо у поляків підступні різні методи і реакцію, яка провадить до небезпечних наслідків.
З цього виходить, що поляки вважають провокації і відкриту агресію за своєрідну зброю, яка може в наслідках виявитися в тому і для них страшнішою, ніж всякі дотихчасові провоковані конфлікти в нашій взаємній історії. Здоровомислячі люди закликають, пора схаменутися, а можливо і пригадати собі пословицю “згода будує, незгода руйнує”. Пригадаймо, що тільки у вересні 1939 р. в польській армії воювало около 200 тис. українців, разом з поляками гинули вони на фронті, а також і в Катиню. Антиукраїнські упередження, традиційна хвороблива мегаломанія з політичних міркувань деяких поляків може оказатися трагічною. Навіть в родинному спільному житті під час інтриг народжується постійна пожежа.
Є дуже стара казочка про хлопчика, який кричав: “Вовк!!”. Через деякий час його авторитет був підірваний і тоді, коли це мало значення, ніхто його вже не слухав. Така ж історія багатьох сучасних агресивних провокаторів може надовго окалічити наші взаємини. Мирна співпраця між державами і їхніми народами, яка ґрунтується на спільній довірі і спільних цінностях, провадить до братолюбія, почуття миролюбства, толерантності, добра, поваги до основних життєвих цінностей обох сторін народів. Сучасні взаємини породжують недовіру і в цій недовірі багато читачів сприймає спонсорство книги “Два Царства” нещирим. На завершення можна тільки податти слова з церковної пісні: “Боже, послухай благання, Нищить недоля наш край. В єдності сила народу – Боже, нам єдність подай!”
Share on Social Media
