До 400–Річчя Заснування Ордену Василіян Йосафатом Кунцевичем

Йосафат
Проповідь Йосафата Кунцевича в Білорусі

Ярослав Стех для Нового Шляху, Торонто.

Реформація поруч з гуманізмом прийшла в Україну в ХVI–XVII ст. із Заходу. В 1517 р. Мартин Лютер у Німечині започаткував певні релігійні реформи, впроваджуючи німецьку мову до літературно–релігійного життя. Він перекладав на німецьку мову релігійні твори, складав на ній релігійні пісні і намагався народню мову ввести в щоденне життя. За ним також пішли інші, усуваючи латинську мертву мову і запроваджуючи живі мови своїх народів.

Тим рухом захопилися поляки, литовці та українці, які тоді в обороні православної віри боролися за свою національну тотожність. Константин Острозький в Острозі заснував першу вищу школу, в якій серед інших мов зажадав вчити церковно–словянську та старо–українську мови. В Острозі була видана Острозька Біблія. А відтак почали народжуватися школи у Львові, Києві і в інших містах України.

Особливо освіту підойняв в Україні Петро Могила, який в 1633 р. став київським митрополитом. В коротці засновано Могилянську колегію, що в 1707 р. стала академією і переродилася на могутний навчальний заклад. Велику роль в житті України відограла Пересопницька Євангелія, в якій все таки домінувала церковнослов’янська мова, яку можна було розуміти при допомозі граматики, що її видав знаний церковний діяч Мелентій Смотрицький.

У відношенні до наших сусідів православна церква в тому часі все таки почала занепадати. Верхи православні почали деякі переходити на протестантизм, або католицизм, рівень духовенства був низький і деякі єпископи рішили приступити до унії з Римом. В результаті прийняття у 1596 р. Берестейської Унії серед народу повстав двоподіл. По стороні унії стали; митр. Михайло Рогоза, Петро Скарга, Іпатій Потій, а по стороні православія Метелій Смотрицький (пізніше перейшов на унію), Іван Вишенський та Юрій Рогатинець, що написав твір “Пересторога” (1605), та ін. Серед полемічних творів найбільш популярним став “Тренос” (1610) М. Смотрицького. У “Троносі” автор у сильних словах описав плач православної церкви, який зворушував вірних. Подібно у сильних словах писав в обороні православія талановитий письменник Іван Вишенський, який картав тих, які перейшли на унію.Проживаючи далеко від рідної землі на Атонській горі. Зрештою, тема Люблінської унії викликає палкі дискусії.

В нашій темі ми хочемо зосередити головну увагу на Йосафатові Кунцевичу (початково – Кунцич чи Кунчиць), народженому 1580 р. у Володимирі-Волинському, в шляхетсько–релігійній родині. Батько майбутнього Владики Гаврило був, за одними свідченнями, небагатим купцем та міським лавником, за іншими – простим шевцем; його матір звали Мариною. Син був охрещений як Іван. З дитинства Іван відрізнявся від своїх однолітків потягом до релігійних зацікавлень та перебував в екзальтованому настрою.

Після закінчення церковної школи при катедрі Володимира, Іван від того часу своє щоденне життя тісно пов’язав з релігійним життям. Ще підлітком невдовзі після Берестейської унії 1596 р. переїхав він з батьками до Вільна, де працював в купця Яцентія Поповича.

Тут познайомився з Петром Аркадіушем (†1633, теолог митрополита Іпатія Потія), та із єзуїтами – професорами Віленської академії Валентим Ґрозою–Ковальським (Фабрицій) та Яном Ґружевським. При їхній допомозі він ще докладніше зглибив свої знання з релігії. На цей час він добре вже знав польську і вивчив латинську мови, а в 1604 р. вступив у василіянський монастир при церкві св. Трійці (за ін. даними, св. Софії) у Вільнюсі (Литва).

Пострижений у чернецтво (Братство святого Василія Великого) з ім’ям Йосафат. Як клірик спочатку вивчав елементи богослов’я під керівництвом Петра Суром’ятника – ректора монастирської школи, після 1607 року, під керівництвом Йосифа Велямина Рутського та єзуїтів з Віленської академії. У цьому періоді він починає писати свої перші твори. У своїх творах, а фактично в коротких полемічних трактатах, Йосафат намагається доказувати про необхідність відновлення єдності Західної і Східної Церкви під керівництвом Папи римського.

У 1609 року він був висвячений у священики католицьким єпископом і отримав номінацію на очільника новіціяту. 1614–го Йосафат став архімандритом Віленського монастиря святої Трійці. Того ж року митрополит Йосип Рутський узяв Кунцевича зі собою в Київ для допомоги в навернені православних киян до унії. Однак, в Печерському монастирі панувала неприхильна атмосфера ченців щодо переходу в уніатство. Тоді Йосафат став наполягати і переконувати на перевагах про унію. На цю тему він став виголошувати безкомпромісні промови, які сильно обурювали противників Берестейської Унії. Був навіть випадок, що противники цього напрямку стягнули його з амвона та сильно потурбували – але цей інцедент в коротці замовк, а Йосафат Кунцевич консеквентно і послідовно провадив усвідомлюючу працю.

Продовження у наступному числі