Select Page

Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers 2
Freedom Heart Ukraine
Job Seekers - Achev - Connecting Skilled Newcomers with Employers

60-річчя парафії Святого Димитрія Великомученика

Jun 11, 2019 | Newpathway, Featured

Новий Шлях – Українські Вісті.

Цього року українська католицька парафія Святого Димитрія Великомученика, що у Етобіко, Онтаріо, святкує своє 60-ліття. Урочистості почались на різдвяних святках, 2-го червня відбувся святковий пікнік, а завершаться святкування у жовтні.

За роки свого існування парафія стала одним із центрів українського релігійного і громадського життя Канади. Крім церкви, тут діє цілоденна католицька школа св. Димитрія, у приміщенні якої також працює танцювальний ансамбль Явір; Українсько-канадський дім опіки (Ukrainian Canadian Care Centre) і Резиденція св. Димитрія (St. Demetrius Apartments). Видання Новий Шлях – Українські Вісті поговорило з отцем-настоятелем парафії Іваном Татарином про історію, сьогодення і майбутнє парафії.

Закладення церкви св. Димитрія Великомученика у 1963 р.

Отче, розкажіть будь ласка про історію парафії.

Парафія зачалася у вересні 1959 р., перша Служба Божа була у шкільній аудиторії у Lambton Kingsway School. Владика Філевич, яикй був парохом при Катедрі св. Йосафата, хотів зачати ту парафію, бо було багато молодих людей, які перебралися поза місто, а Етобіко було тоді за містом, тут були самі фарми. Спочатку був малий гурток людей, я ходив з хати до хати, шукав людей українського походження. Три роки правили у школі, а потім Владика Філевич купив цю землю і ми її сплатили. Я був висвячений на священика у Nova Scotia, нікого тут не знав. Але люди почали допомагати, щоби сплачувати наш перший будинок, де була наша церква і заля, і який стояв на місці теперішньої Резиденції св. Димитрія. Будівництво церкви закінчилось у 1970 році. Вітражі виконання Ярослави Сурмач, які ви бачите у церкві, у каплиці Резиденції і у Домі опіки, поволи були зроблені через 30 років і були закінчені лише недавно. Потім збудували першу, дерев’яну школу, у 1973 році. Резиденція була збудована у 1982 р., а нинішня школа – у 1984 році. Піклувальний дім почали будувати у 1990 р., він почав працювати у 1996 р.

Церква Священномученика Димитрія виглядає сучасно. Чому був обраний саме цей стиль і хто був її архітектором?

Наші парафіяни були всі молоді, більшість була зі Саскачевану і Манітоби. Вони хотіли щось модерне, бо там будували церкви всюди з банями. І я шукав архітектора, що знав про наш обряд, але міг би зробити проєкт на модерний стиль. І знайшов одного чоловіка, на ім’я John Farugia, він не був українець, але дуже полюбив наш обряд. Через роки ми щось змінили (залю, баню), добудували дзвіницю, але проєкт був його.

Візит Кардинала Йосифа Сліпого до парафії у 1976 р.

У громаді кажуть, що Вам вдалось втілити комплексний підхід і збудувати великий український осередок завдяки Вашій бізнес-освіті. Це правда?

Я не маю ніякої бізнес-освіти [сміється]. В університеті у Nova Scotia я вчився на соціального працівника. Але на останньому році прийшла мені думка бути священиком. Тоді мене Владика вислав до Вашинґтону, до Catholic University of America, де я вчився з Блаженнішим Любомиром Гузаром. Мені добре було там, я багато навчився. Владика мене висвятив у Sydney, Nova Scotia, там є стара парафія, у 2012 році святкували 100-ліття церкви, а парафія навіть ще старша. Тоді мене Владика викликав до Торонта, бо потребували священика – було дуже багато молодих, які приїхали по війні, багато дітей було і Владика Філевич хотів чимскоріше будувати школу. Як я приїхав, мав дуже багато роботи, зокрема опікуватись ріжними орґанізаціями при Катедрі. У перший рік було 112 дітей до Першого Урочистого Причастя, підлітків молодших було 55, а старших 126, ними треба було опікуватися. І в той самий час я мусив орґанізувати парафію. Я часами спав може 5 годин на вечір. Коли я зорґанізував парафію, ми мали ріжні сходини по домах парафіян. Я пам’ятаю, сходини Ліґи жінок були у хаті, то жінки були у всіх кімнатах, треба було голосно говорити, щоби всі чули. Я зразу зачав Рідну школу, школу народних танців і орґанізації для дітей. Перші їхні проби були в хаті наших парафіян. У 1960-х роках було дуже тяжко, бо ми були на новому стилі і вживали анґлійську мову. Тому що діти не розуміли по-українському, бо багато було мішаних супруж. Я зачав правити у 1963 році в анґлійській мові і так притягав їх. Патріоти дуже на нас накидалися, вони робили всіма силами, щоби знищити парафію. Напримір, я зорґанізував рідну школу і знайшов дівчата, які скінчили українознавство, вони згодилися вчити. Прийшли ті патріоти до їхніх родичів, на них накинулися, і ті мусили відректися. Але я знайшов людей, які мені помогли вчити релігію, вчили народні танці. У 1970-х роках вже було легше. Тоді почали переноситися сюди старші люди і ми зорґанізували для них Світлицю, потім зробили Резиденцію Св. Димитрія для сеньйорів. Держава в тих часах сплачувала відсоток понад 2% для таких домів. Тепер цього нема, неможливо нічого такого будувати. Я багато випитував про це у протестантів, які будували такі доми, і вони мені багато помогли. Один католицький священик сказав, не зачинайте будувати, багато клопоту. Я сказав, я не боюся клопоту. Було тяжко, у парафії був великий мортґедж, а у наших сімей були свої мортґеджі. Ми провадили бінґо, різні забави, щоби зібрати гроші і так дали ся ради. На школу св. Димитрія Шкільна рада дала частину грошей і частину дали ми. То добре виходить, бо ми можемо вживати школи по 6-й годині. Напримір, наша школа народних танців Явір має свої проби там, своє б’юро.

Візит Патріарха Любомира Гузара до парафії у 1998 р.

Як змінилась кількість людей у парафії за ці роки?

Як ми будували перший будинок, було 84 родини, як будували церкву, вже 282. Тут почали переселятися люди з різних районів, зараз у цій околиці друга мова є українська мова. Більшість нинішніх членів інших церков у Торонті є з цих околиць, то є їхні парафії, вони там привикли. Тепер найбільша частина наших парафіян, якщо не є, то буде, то є 4-та хвиля. З ними дуже легко працювати. З ними нема проблєми щодо мов, вони не мають нічого проти того, що правиться по-анґлійськи, вони дуже вірні. Тільки що вони ще не привикли до нашого суспільного церковного життя. Але декотрі з них зачали брати участь у наших церковних орґанізаціях. Є деякі, що говорять по-російськи. Богу дякувати, що о. Іван Паліса говорить по-російськи також, він їх притягає, вони тут чуються вдома, ніхто їх не виганяє.

Нинішній вигляд церкви св. Димитрія Великомученика (church-of-saint-demetrius-the-great-martyr.business.site)

Які у Вас плани на майбутнє?

Богу дякувати, маємо добрих священиків. О. Богдан Свистун дуже гарно працює зі школою, з дітьми; о. Іван Паліса дуже добре працює з 4-ю хвилею, майже усіх знає, добре дітей знає; о. Петро Шумельда провадить усі біблійні студії, лєкції перед хрестинами і вінчанням, то є велика поміч. Як будем мати таких добрих священиків, церква буде в добрім стані. Нам треба більшої школи, але провінція зараз навряд чи дасть гроші. Ми нещодавно цілком переробили бібліотеку, за свої гроші, завдяки добрих людей. Люди добрі, тільки з ними треба вміти працювати. Дуже важне, щоби все про гроші не говорити. Є який проєкт, треба сказати, скільки він коштує, чи ми можемо його зробити, мати точний звіт кожного цента. Тоді люди знають, що гроші не пропадають і то все йде на добрі справи. Ми також помагаємо поза парафією – тут в Торонті, наприклад для Women’s Circle, які мають притулки. Колись купували риж на запит одного священика з Індії для його парафіян, які були дуже бідні, не мали, що їсти. Дуже багато помочі пішло до Бразилії, на стипендії студентам там, на сиротинець, посилали дуже багато одежі. В тих часах то було дуже потрібно, наші люди там дуже бідували. Я там 2 рази був і бачив, як там діти ходили босі до церкви. Коли Україна стала вільною, зачали там помагати, різним церквам, зараз українському війську. Наші люди ніколи не боялися помагати і через то, я думаю, Бог нас поблагословив. Навіть з піклувальним домом, ми були в дуже глибокому довгу і я думав, що ми з того не вийдемо. Вийшли. Я колись ходив на курси, як збирати гроші, до пресбитеріянів. Вони там казали, ніколи не збирайте тільки для себе, але в той самий час помагайте другим. І ми так все робили.

Візит Патріарха Святослава Шевчука до парафії у 2014 р.

Share on Social Media

Announcement
Pace Law Firm
2/10 Years of War
Borsch

Events will be approved within 2 business days after submission. Please contact us if you have any questions.

Manage Subsctiption

Check your subscription status, expiry dates, billing and shipping address, and more in your subscription account.