Новий Шлях.
В межах заходів “Weekend for Ukraine II”, які пройшли 19-20 листопада, Торонто відвідав один з найбільш відомих українців, які коли-небудь перебували у політичному ув’язненні в Росії, Геннадій Афанасьєв. Новий Шлях зустрівся з Геннадієм, аби передати читачам розповідь про героїчні і трагічні події спротиву російській агресії у “з перших рук”.
Зараз Геннадій Афанасьєв виглядає краще, ніж під час і зразу після свого ув’язнення в Росії, яке тривало більше ніж 2 роки і закінчилося у червні 2016-го. Проте в його погляді і голосі помітні зосередженість і твердість, непритаманні більшості молодих 26-річних хлопців, особливо у Канаді. Говорить про свої нелюдські випробування Геннадій майже буденно, але його оповідання аж ніяк не можна назвати буденним, і ми наводимо його тут з невеликими скороченнями:
“Я жив художнім життям, був фотографом. Я закінчив факультет права Симферопольского університету, але через те, що в Україні була величезна корупція, не пішов працювати юристом, бо не вірив в те, що буду захищати права людини. Коли почався Майдан, я його не приймав, тому що жив в Криму, а там була суцільна російська пропаганда. Дивився по телебаченню, як на Майдані “бандерівці б’ють міліцію”, і вирішив сам поїхати туди. Приїхав і побачив на власні очі зовсім іншу картину. Це було 16 лютого, вже було вбито двоє протестувальників. Я побачив той Беркут з пляшками Молотова, зі зброєю, і в мене відбувся катарсис.
Повернувся до Криму і в цей час почались розстріли на Майдані. Мені було дуже важко, що я сиджу вдома і нічого не роблю, і я пішов на декілька проукраїнських акцій 23-26 лютого в Симферополі. На акції 26 лютого була величезна провокація, прийшло 2000 кубанських козаків і беркутівців. Ми тоді вигнали росіян, причому ніхто не постраждав. Але ми не знали, що наступного дня почнеться окупація. Я зрозумів, що, будучи невійськовим, я не зможу змагатися з окупантами, але я можу допомагати нашим військовим. Організував молодь – ми проводили медичні курси, допомагали журналістам, яких тоді приїхало багато, допомагали нашим військовим їжею, харчуванням, одягом. Ми збирали по 10 тисяч українців в проросійському Криму без допомоги політиків, в оточенні російських військових з автоматами. Ми відчули, що таке бути українцями, що таке український прапор і що таке Батьківщина.
Але 9 травня на параді Перемоги на мене напали працівники ФСБ, повалили на землю, надягли на голову мішок, били, кинули в машину і повезли. В машині мене посадили між двома хлопцями. Я намагався тримати живіт напруженим, але вони вичікували, коли я буду дихати, і били мене по животі. Задавали питання про військові частини, про якісь міни, про Олега Сенцова. Я взагалі не розумів, про що вони питають, тому що я не військовий і в мене нема доступу до цієї інформації. І Сенцова я не знав. Вони казали, що везуть мене до лісу і там закопають. Я їм вірив, тому що до цього вже катували і вбили кількох про-українських активістів, першим був Рішат Аметов.
Але мене привезли додому, зробили обшук. Вдома знайшли два іграшкових пістолети, які пішли доказами по справі. Знайшли якісь ліки, захист на коліна для катання на роликах – теж “докази тероризму”. І після цього повезли до ФСБ, це колишній будинок СБУ в Симферополі. В мене не було адвокатів, вони мене погрожували, допитували і дуже скоро зрозуміли, що я нічого не знаю і не можу сказати. Але ж вони прийшли до Криму, щоб “захистити росіян від бандерівців”, а бандерівців там не знайшли. То ж треба їх створити. В мене був чуб козацький, мене роздягали догола, тягали за того чуба, я був в камері без води, без туалетного паперу, без їжі, спати мені теж було заборонено. Кожні 15 хвилин вони приходили, питали “за що сидиш, за що заарештували, хто ти такий”, постійний психологічний пресинг. Перші 5 діб мене просто били (вдягали боксерські рукавиці, щоб не було синців), вдягали пластиковий пакет на голову, я втрачав свідомість, вони приводили мене до тями і повторювали. І так цілими днями.
На п’яту добу вони побачачили, що я мовчу, привели до мене іншу людину по моїй справі. Він теж був побитий, у синцях, і він починає казати, що я терорист, що він терорист, що ми хотіли підірвати “Вічний Вогонь”. Я зразу їм сказав, що я нічого не підпишу, – в мене не було ні вибухівки, ні зброї, коли мене затримали. Після цього мене знов взяли на допит – вдягнули на голову протигаз і затискали хобот. Я задихався, а коли я починав сповзати по кріслу, вони відкривали клапан, але пускали туди якийсь газ, я починав блювати і захлинатися. Так катували цілий день до виснаження. Під вечір того дня я вже був повністю знесилений і підписав папери, тому що якби я помер від тортурів, то вже нічого не міг би зробити.
Але вночі вони прийшли і кажуть, “слухай, ну не можуть бути тільки ти, 23-річний, і якийсь чоловік 36-річний. Ви ніяк не зв’язуєтесь. Ви не служили в армії, і що ви могли зробити з вибухівкою? Вам треба дати покази на Сенцова і Кольченка, тому що у вас повинна бути якась організація, щоб ви це влаштовували”. Я добре розумів, що ці хлопці мені невідомі, що це не правильно давати покази проти них, і тим паче у в’язниці з мене будуть за це знущатися. Я мовчав, декілька днів вони мене катували протигазом, скільки міг, я терпів, але вони терпіти вже не хотіли, зняли мені штані, намотали на статеві органи вологе ганчір’я і дроти, і били струмом, і отак цілий день. Під вечір мені вже було байдуже, на кого давати покази – на Порошенка чи Авакова. Я підписав, але на цьому теж не закінчилося, тому що вони хотіли, аби я пішов на угоду зі слідством і ніби сам став слідчим. Все це робилося тому, що взагалі не було жодних доказів, ні на мене, ні на хлопців, лише отакі визнання провини. Вони повалили мене на підлогу, взяли паяльник в руки і почали збочено погрожувати, і погрожували також мамою. От таким чином вони отримували так звані докази.
Після цього вони перевезли мене у московську в’язницю Лефортове. Півтори роки я там пробув без побачень, без дзвінків, без листів, у кам’яному мішку. Агенти ФСБ зі мною там сиділи, вони мене вербували, казали, “Давай, скажи, що ти виправився, побачив, що Росія гарна, Путін тебе через 2 роки випустить, ми тобі дамо роботу, будеш працювати в National Geographics, фотографувати, все що нам потрібно, по всьому світу, головне дай покази”. Так я просидів півтора роки і вони мене відвезли в Ростов. Мені півтора роки було дуже важко, я не міг на себе в дзеркало дивитись, тому що я став зрадником, принаймні для себе. Я просто не уявляв, як з цим жити далі.
І на суді я відмовився від того, що підписав. Після того вони мене били, але з’явилися правозахисники, зафіксували травму, це було перший раз за весь час і почало доводити абсурдність справи. Вони мене швиденько етапували до Республіки Комі, біля Воркути. Етап їхав потягом, він стояв на спеці 45 градусів, в кожному купе було по 15 чоловіків і ми там смажилися, пожежні машини поливали вагон водою, щоб ми там не вмерли. І так ми каталися 2 місяці. На зоні я був в бараку суворого утримання для особливо небезпечних. Я схуд на 25 кг, мені там не дозволяли навіть молитися, світили ліхтариком в очі, коли я молився. У мене пішло запалення по шкірі, мене не лікували, і я просто брав залізо, гострив його і шматував собі шкіру, щоб відрізати це запалення. Але я увесь той час писав по кілька скарг на день до українського посольства, до правозазисників. Це їм додавало клопотів, тому що це виходило в медіа, і мене вивезли до іншої колонії, де я три з половиною місяці був в одиночній камері з льодом на стінах.
Вони постійно казали, що я громадянин Росії, навіть коли мене звільняли, вони дали мені посвідчення, що я громадянин Росії, але віддали два українських паспорти. Все це робилося, щоби не пустити до мене консулів України. Але в них нічого не вийшло, тому що після суду мені взагалі все було байдуже. Я був готовий до смерти. І через мій стан, я був дуже худий, вони вирішили мене звільнити. Як і Івана Солошенка, бо він в ув’язненні отримав рак, в нього був серцевий напад і от-от мав бути ще один, і вони боялися, що після цього вони того всього не розгребуть. Отже, 14 червня 2016 року ми повернулися додому”.
Продовження розмови з Геннадієм Афанасьєвим – у наступному числі Нового Шляху
Share on Social Media
