Більш повна історія Миколи Латишка – письменника і поета

історія Миколи Латишка

Новий Шлях.

У позаминулому випуску Нового Шляху, у розгорнутій та глибокій статті Михайла Траф’яка “Українська література в Канаді на сучасному етапі. Проза, поезія, англомовна творчість: поезія четвертого періоду”, був згаданий український канадський письменник, поет, громадський і культурний діяч, Микола Латишко. У статті було сказано, що пан Латишко є автором п’яти книг поезії і прози. Минулого тижня до редакції Нового Шляху прийшов сам Микола Латишко, щоби повідомити, що його письменницький доробок є ще більшим – 7 книжок, а крім того, що він є членом Національної спілки письменників України, і багато разів виступав в Києві як письменник i поет. Перший раз це відбулося в присутності багатотисячної публіки на Михайлівській площі, біля пам’ятника Голодомору, коли він декламував свій вірш “Голод”. Виступав також Микола Латишко перед майбутніми офіцерами Збройних Сил України у Ліцеї ім. Богуна і в інших місцях.

Остання книжка Миколи Латишка, повість “Та тому що…”, як написано у її передмові, є відповіддю на сакраментальне питання “Чому?”, що є також назвою його роману, виданого 2012 року. У романі “Чому?” йдеться про пережите людиною, яка опинилася в жорстоких жорнах історії, про ставлення до рідної української землі і щемний біль за її страждання.

Повість “Та тому що…” розповідає історію сім’ї Латишків, з поневіряннями Україною і за її межами у часи Другої світової війни. Ця повість видана минулого року, а цього року автор сподівається закінчити її другий том, який описуватиме життя Миколи Латишка в Канаді.

Почав писати книжки Микола Латишко ще у 1940-х роках, у гімназії, яку закінчив у таборі переміщених осіб у Міттенвальді (Німеччина). Продовжував він писати і ставши вчителем фізики та математики у Канаді, куди приїхав у червні 1949 року. “Але я ніколи не спішив друкувати мої твори”, каже пан Латишко, і продовжує, “Аж пізніше, як Україна стала незалежною, я побачив, які там проблеми з українськими видавництвами – вони банкрутують, читачі не купують українські книжки, російські видавництва завалюють український ринок. Я вирішив, що буду писати і допомагати українським видавництвам і читачам в Україні. В Україні є досить гарна мережа розповсюдження книжок – для видавництв досить дешево надсилати книжки до бібліотек, шкіл, різних організацій. Я видаю свої книжки за мої кошти і прихід, який видавництва мають, лишаю їм. Чому? Я не потребую того маленького приходу, а для них це є дуже важливо”.

Зараз пан Латишко друкується у видавництві Ярославів Вал, “вони швидко працюють”, каже він, “але ми багато дискутуємо з редакторами за мову. Бо в деяких книжках я намагаюся вживати ту мову, якою я говорю, – мову Херсонщини 20-30 років. Я хотів, наприклад, в останній книжці написати так, щоб читач відчув, яка була та мова на Херсонщині, які були умови і почуття того локального народу, які тепер цілком змінились”.

А ще пан Латишко – читач Нового Шляху з 1949 року. У той час він працював на молочній фермі поблизу Оттави, за контрактом, який підписав, щоби приїхати до Канади. Як допитливий юнак, Микола Латишко часто їздив велосипедом за 15 км. до Оттави, де і побачив Новий Шлях вперше. “І всі ці роки я продовжую читати вашу газету, вона завжди була дуже цікава”.