Буде біда – буде й біді або нема зле, щоб на добре не вийшло

    Студенти програми з української мови при Університеті Торонто

    З Днем української мови та писемності!

    Мар’яна Бурак для Нового Шляху – Українських Вістей.

    У часи безпрецедентних викликів люди часто почуваються розгубленими чи пригніченими. Їм здається, що вони втрачають контроль над власним життям, втрачають можливість планувати і мріяти. Нинішні зміни, пов’язані з карантином, вплинули на всі сфери нашого життя (починаючи від роботи, освіти, науки і закінчуючи звичайним дозвіллям), а відтак спричинили серед людей хвилю невпевненості в завтрашньому дні, розпачу, що більше не буде так, як було, туги за минулим. Втім, наріканням горю не зарадиш. Радикальні часи вимагають від нас радикальних кроків. А ці кроки, погодьтеся, можуть слугувати спусковим гачком для змін, які вже назріли, але нам постійно бракувало часу, наснаги, відваги чи охоти (тут перелік причин може бути різним), щоб їх запровадити.

    Саме така ситуація викликів та змін склалася й у сфері освіти. Дистанційне, гібридне чи змішане навчання впродовж останніх років знаходило все більше й більше підтримки серед освітян та здобувачів освіти. Втім, ніхто не наважувався навіть припустити, що онлайнова освіта може стати реальною, ба навіть досить ефективною. До того ж, так швидко.

    Звісно, немає одного ідеального освітнього формату, універсального для будь-якого навчального курсу чи програми. Порівняльний аналіз стаціонарної “авдиторної” освіти з її онлайновим варіантом обов’язково видасть нам нагора цілий перелік переваг і недоліків як однієї, так й іншої, однак, маємо усвідомити і прийняти той факт, що реалії життя змусили нас опинитися в епіцентрі великого освітнього експерименту. А результати цього експерименту залежать від того, чи ми візьмемо контроль над його перебігом у свої руки, докладемо максимум зусиль, працюватимемо з ентузіазмом і винахідливістю, а відтак досягнемо успіху, витворивши нову ефективну і комфортну для всіх учасників процесу модель освіти (нехай навіть тимчасову), чи опустимо руки, будемо нарікати, знеохотимося самі та знеохотимо інших, і, як наслідок, провалимо експеримент, розвалимо те, що хоч якось функціонує, і не витворимо нічого нового.

    Визнаймо той факт, що зміни стануться незалежно від нас, але саме нам вирішувати, де ми будемо в цей час: стане нам снаги й відваги застрибнути в поїзд змін і вже на борту організувати свою подорож так, щоб і нам було комфортно й іншим пасажирам недокучливо, чи ми все ж залишимося на узбіччі, помахаємо мандрівникам рукою і доживатимемо свого віку зі здогадками, що було б, якби ми таки сіли на той поїзд.

    Через пандемію до змін формату навчання довелося вдатися освітнім програмам усіх рівнів: від садочків і початкових шкіл до університетських курсів. Звісно ж, і програма з української мови при Університеті Торонто в ситуації “пан або пропав” змушена була реагувати, підлаштовуватися, переформатовуватися відповідно до вимог часу. Ризик був величезний, адже будь-який мовний курс особливо чутливий до зменшення взаємодії між його учасниками: мова – це ж передусім живе спілкування. Не вдасться навчити мови, розвиваючи лише пасивні (рецептивні) види мовленнєвої діяльності чи перетворивши курс на самостійне дистанційне навчання. Тож зрозуміло, що на початку курсу перед нами постало питання, як компенсувати студентам відсутність авдиторного живого спілкування, позаавдиторних неформальних зустрічей, культурних проєктів, якими вони могли насолоджуватися і з яких могли скористати минулого року. Життя кинуло нам виклик, і ми його прийняли. Так почався пошук нових форматів і можливостей.

    Несподівано ідеї, породжені нинішніми обставинами, вивели наших студентів значно далі за стіни університету, ніж ми планували. Відбулася не лише зміна навчального середовища з реальної університетської авдиторії на віртуальну онлайн-кімнату та електронну навчальну платформу, а й розширилося коло учасників процесу, урізноманітнився формат дистанційного спілкування. У пошуках додаткових можливостей для студентів повправлятися у мові ми вдалися до міжрівневої співпраці: коли студенти початкового рівня взаємодіють зі студентами середнього рівня, студенти вищого рівня курують проєкти, які об’єднують усіх слухачів мовних курсів. Це дає змогу учасникам не лише попрактикувати свою розмовну українську, але й творити спільноту тих, хто вивчає цю мову, заохочувати інших власним прикладом, допомагати одне одному.

    Нові умови підштовхнули нас і до цікавих міжнародних проєктів. Сміливим кроком став вихід студентів-початківців української програми Торонтського університету не тільки за межі своєї групи, але й за межі університету і країни. Через місяць після свого знайомства з українською мовою студенти отримали завдання поспілкуватися і записати відеоінтерв’ю зі студентами Осінньої програми Школи української мови та культури УКУ (Львів), яка зараз також відбувається онлайн. Учасниками цієї програми є люди з різних країн, з різним статусом, різними цілями та різним попереднім досвідом. Тут і дипломати, і науковці, і студенти університетських програм, і представники діаспори, і просто закохані в Україну та українців люди. Очевидно, що студентам Торонтського університету було цікаво поговорити мовою, яку вони щойно почали вивчати, з людьми з іншого середовища, з іншими начальними цілями, які, перебуваючи в інших куточках світу, переживають ті самі виклики, пов’язані як з мовним матеріалом, так і з форматом навчання. А спілкування іноземною мовою з людьми, які володіють мовою на тому самому рівні, додало студентам неабиякої впевненості, допомогло подолати перший і найбільший мовний бар’єр.

    Маємо надію, що на цьому співпраця між університетами не закінчиться. Відтепер Школа української мови та культури УКУ проводитиме безкоштовні Душевні розмови (SOUL Talks) онлайн для всіх охочих поспілкуватися українською мовою кожної останньої суботи місяця. І я вірю, що учасниками цих зустрічей будуть також і студенти Університету Торонто. А в лютому, коли у Львові почнеться зимово-весняна сесія з новими студентами, у нас знову з’явиться добра нагода зробити спільний проєкт, щоб ще раз випробувати свої сили і відчути свій поступ в опануванні української.

    Програма української мови Торонтського університету не зупиняється лише на роботі зі студентами. Ми сміливо дивимося вперед, готуємо низку подій для ширшої авдиторії, до яких плануємо залучити різних цікавих людей. Адже серед позитивів останніх змін у світі – всеохопна віртуальна мобільність, яка певною мірою вирішує проблеми часу та відстані.

    Хоч, зі зрозумілих причин, довелося відмовитися від минулорічної ідеї організації навчальної подорожі школярів Торонто до Львова, та ми не здаємося: маємо намір і надалі знайомити юних поціновувачів української мови і культури з Україною. Зокрема, з нагоди Дня української мови та писемності та шкільного Свята книжки Торонтський університет пропонує суботнім українським школам міста взяти участь у події, організованої Домом Франка у Львові. Так школярі матимуть змогу віртуально побувати у Львові в музеї Каменяра, а також дізнатися багато цікавого з життя цього велета української літератури.

    Зараз також виношуємо зі студентами університету Торонто ідеї соціальних проєктів, спрямованих на допомогу українській громаді, які хочемо втілити наступного семестру. Маємо надію, що все задумане нам вдасться, адже головне – не боятися пробувати.

    Живемо в непростий, але цікавий час – час викликів і час змін. Якщо не можемо уникнути небажаних труднощів, то сприймімо їх як шанс для росту і вдосконалення, час для творчості і сміливих, неординарних рішень. Вірю, що разом, на позитиві все зможемо!

    Як і більшість з нас, маю надію, що ми всі повернемося колись до нашого звичного докарантинного, реального (а не віртуального) життя, втім, переконана, що повернемося ми до нього вже іншими, збагаченими новим досвідом, сильнішими, гнучкішими, мудрішими.

    Тож не сумуймо, бо, як казала моя бабуся, нема зле, щоб на добре не вийшло.

    Шануймося і будьмо здорові!