Микола Галів для НШ-УВ.
П’ятдесят років журнала ‘Патріярхат' це особливo радісна подія для української діяспори, бо це ж її власний здобуток. Журнал є унікальний у житті української діяспори, він нотував і далі ретельно нотує епізоди і факти дії мирянського руху Української Католицької Церкви. ‘Патріярхат' народжувався,виростав і творчо діяв довгі роки в США на громадській базі. Вдержувався завдяки його читачам, які ставали постійними передплатниками і щедрими жерводавцями. Це було виявом того, що зміст журнала, статті і матеріяли на релігійно-церковні теми відповідали потребам читача. Журнал оплачував набір матеріялів, друк, пошту і деякі необхідні потреби. Автори статей були безплатні, за малими вийнятками, замовлені статі були бідно платними.
І як не радіти, з приводу того, що журнал Патріярхат продовжив своє життя в Україні, у древньому княжому городі Лева! Це унікальне явище. Ми продовжуємо далі стукати до дверей Апостольської столиці про визнання існуючого Патріярхату, бо, як писав у свойому “Завіщанні“ Паріярх Йосиф: “Моліться, як дотепер, за Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси. Безіменного і ще невідомого. Прийде час, коли Всемогутній Господь пошле його нашій Церкві і обявить його ім’я. Але наш патріярхат ми вже маємо!“
Журнал народився у 1967 р., унаслідок особливих подій, які у той час розвивались на релігійно-церковному форумі, після появи глави Української Католицької Церкву, Ісповідника Віри, Києво Галицького Миттрополита Блаженнішого Йосифа (Кобирнецького-Сліпого), у центрі Католицької Церкви – Римі.
Другий Вселенський Собор Ватиканський, що відбувся за волею Папи Івана ХХІІІ, став великою й унікальною вселенського засягу подією, який визначив майбутнє Христової Церкви. Католицька і Православна Церкви, які прожили довгі віки у клятві, не визнаючи одна одну, тепер зняли клятви і стали Христовими Церквами – Сестрами. Папа Римський Павло VІ і Вселенський Патріярх Атенаґорас обійнялись поцілунком миру. Собор відкрив широко двері і впустив свіжого повітря – творчого духа і любові у лябіринти Ватикану.
На Собор, крім інших Церков була запрошена Православна Церква як спостерігач. На нарадах православних церков на Родосі було поставлене питання – брати чи не брати участь у Вселенському Соборі Ватиканському. Вселенський Патріярх Атенаґорас був схильний брати участь, але Російська Православна Церква поставилась рішучо проти. Рішено не брати участі. В той же час на відкриті того ж Собору з'явились два церковні достойники РПЦ. Можна собі уявити почуття Вселенського Патріярха Атенаґораса!
Собор перейшов у богослужіннях на живі мови. Відкрив й усучаснив нову, майбутню сторінку Христової Католицької Церкви. Цей же Собор ствердив й наголосив, що миряни у Христовій Церкві мають не тільки обов’язки, себто молитись, слухати і давати пожертви, але й права. У цьому ключі Собор, під час першої сесії, у 1962 р. ствердив, що Католицькі Церкви східного обряду утішаються патріяршою формою правління і поручив, щоб у майбутньому Апостольська Столиця утворила нові патріярхати, там де для цього зайде потреба. УКЦ є одною з найбльш чисельнних Церкв східного обряду, яка не втішається патріяршою гідністю. Правдою є, що на прохання Блаженнішого Йосифа Апостольська Столиця не нагородила, але привернула УКЦеркві історичну гідність Верховного Архиєпископства. Кожний владика, що буде на престолі Києво – Галицької Митрополії, йому автоматично прислуговує гідність Верховного Архиєпископства. Згідно канонічного права, верховний архиєпископ має всі права, які посідає патріярх, за виїмком титулу – патріярха. Патріярхати установлюють Вселенські Собори або Папа Римський.
На другій сесії Вселенського Собору Ватиканського ІІ у 1963 р. Блаженніший Йосиф у свойому історичному виступі, між іншим, сказав, – “говорю в імені тих, що вже не можуть промовляти, – про гори трупів і ріки крові”. Водночас висунув актуальну ідею патріярхату. Появу і виступ Блаженнішого Йосифа дві з половиною тисячі соборових отців прийняли спонтанними оплесками. Це була кинена грудка “снігу“ у питанні патріярхату, яка почала нестримно котитись з найвищого шпилю гори, не без перешкод, у широкі надри мирян.
На жаль, не всі владики піддержали ідею Баженнішого Йосифа, як законного, дійсного глави УКЦеркви, бо це не вписувалось у пляни Східної Конґреґації. Серед тих, що зразу піддержали були Владики: Іван Прашко – Австралія, Ісидор Борецький і Саварин Ніль ЧСВВ – Канада.
Iдея патріярхату УКЦ стала прелюдієм до постання організованого мирянського руху, який оформився під назвою Українське Патріярхальне Товариство і Товариство Священиків Св. Андрея, які стали найбльішою підпорою ідей Блаженнішого Йосифа. Основниками мирянського руху були проф. Микола Чубатий і ред. Василь Качмар. До них долучились провідні громадські діячі: д-р Роман Осінчук, інж. Володимир Богачевський, д-р Володимир Пушкар, проф Богдан Лончина, д-р М. Барусевич, Оксана Бережницька, д-р Стефанія Бережницька, мґр Михайло Бойко, д-р Зиновій Ґіль, ред. Роман Данилевич, Роман Криштальський, інж. Володимир Куземський Ярослав Пастушенко, інж. Степан Процик, мґр. Ярослав Щербанюк, о. диякон Юрій Малаховськи, інж. Сидір Тим’як і багато інших. За їх починами формувався зорганізований мирянський рух, який активно діяв під назвою Українське патріярхальне Товариство в США. Поруч слід згадати, що ідею патріярхату УКЦ піддержали два провідні римо-католики о. Джон Малоні, чину Єзуітів, і проф. Тома Бирд своїми статями, публічними виступами і поїздками до Риму. Ідея патріярхату швидко поширилась на цілу західну гемісферу у всіх місцях українського поселення. На цій основі постало Українське Патріярхальне Світове Об’єднання (УПСО), яке очолив проф. Петро Зелений з Бельгії.
Водночас слід згадати, що у той час у Ватикані віяли різні вітри. Відома ватиканська “остполітік“ на жаль, не чула голосу зойку мовчазної УКЦеркви. Ідея Блаженнішого Йосифа про піднесення УКЦ до гідності патріярхату була анатемою. У той час саме слово “патріярхат“ у ватиканських кулюарах було цензурним. Східна Конґреґація на чолі з префектом кард. Бріні, якої завданням було допомагати Католицьким Церквам східного обряду, дораджував УКЦеркві у діяспорі розплинутись у морі Римо Калицької Церкви латинського обряду. Ватиканські чинники номінували на опустілі міця нових єпископів без відома законного глави УКЦ Блаженнішого Йосифа. На ці і подібні акти Ватикану рішучо реагував організований мирянський рух,
Першим виявом діяльності Товариства була проведена збірка підписів серед мирян під листом – проханням до Папи Павла VІ у справі патріяхату УКЦ. На листа – прохання до папи зареаґував філядельфійський Митрополит Амврозій (Сенишин), мовляв, церковна влада не давала дозволу. Ніхто навіть не міг подумати, що для написання листа до папи потрібний дозвіл.
Черговою акцєю мирянького руху була масова маніфестація під храмом Непорочного Зачаття у Філядельфії з приводу святкування 10-ліття Філядельфійської Митрополії УКЦ, на яку Митрополит Амвроій запросив префекта Східної Конґреґації кард. Бріні, поминувши главу УКЦ Блаженнішого Йосифа. З приводу цьогоу Управа товариства заповіла демонстрацію, яка відбулась у неділю, у першій половині грудня 1969 р. при дощево-сніговій погоді під катедрою Непорочного Зачаття, при вулиці Френклін у Філядельфії. Несподівано, на демонстрацію прибуло багато мирян, священиків з різних місць: Нью-Йорку, Нюарку, Балтімора, Вашінґтона, штату Конектікат, Нюгевену, Гардфорду, включно з далекого Чікаґо. Це була потужна піддержка і вияв пошани Блаженнішого Йосифа.
І знову сталась ще одна несподівана подія. Митрополит Амврозій свідомо і пляново діяв проти Блаженнішого Йосифа як глави УКЦ. Владика Амврозій, з домовленням зі Східною Конґреґацією, подав кандидатів на єпископів, спершу о. Івана Стаха, а кілька днів пізніше о. Василя Лостена без відома Глави УКЦ Блаженнішого Йосифа. Йшлося не про кандидатів, але проти способу дії, ігнорування глави УКЦ. Управа робила різні заходи, щоби оминути демострації, але не знайшлося доброї волі. І знову ж під катедрою відбулись драматичні події. До акцій долучились, без відома й порозуміння з управою Патріярхального Товариства, Комітет Студентів “Ад гок“, який напередодні ноччю забльомбував замки і підробив картки вступу до храму. Це була велика несподіванка для господарів. Миряни масово прибули з різних штатів й міст під катедру, щоб виявити свій видимий протест. Після висвячування українських єпископів відбувались у Римі.
Share on Social Media
