Чи вільна торгівля та політика МВФ допомагають Україні?

L-R: Erik Reinert and Basil Kalymon

Новий Шлях – Українські Вісті.

Глобалізація, відкритість національних економік та світова торгівля без кордонів ще донедавна здавались безальтернативними концепціями. Але вихід Британії з ЄС (Brexit), обрання Дональда Трампа Президентом США і голосування за антиглобалістські партії по всій Європі поставили під сумнів концепцію глобалізму. Які ж реальні результати глобалістської економічної політики, і чому відбувся цей поворот від глобалізму?

Ерік Рейнерт, норвезький економіст, старший науковий співробітник Норвезького інституту стратегічних досліджень, заявляє, що замість того, щоб підняти менш розвинуті економіки на більш високі рівні, глобалістична економічна та торговельна політика зберегла дворівневу систему, де багаті та бідні країни постійно знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Він стверджує, що політика західних країн та таких глобальних організацій, як Міжнародний Валютний Фонд та Світовий Банк, – всупереч їхній риториці, – призвела до деіндустріалізації у країнах третього світу. Це нагадує план Моргентау, згідно якого задумувалась деіндустріалізація Німеччини після ІІ світової війни, стверджує Рейнерт. У 1947 році Сполучені Штати зрозуміли, що План Моргентау був можливим тільки за умови, що велика частина населення Німеччини виїде з країни: сільськогосподарська країна не може прогодувати стількох людей, скільки може прогодувати країна, де працюють і сільське господарство, і промисловість. Колишній президент США Герберт Гувер написав з Німеччини у своєму листі Президенту Трумену: “Існує ілюзія, що нова Німеччина … може бути зведена до “пасторальної держави”. Це не може бути зроблено, якщо ми не знищимо або не виселимо 25 млн. німців”. Протягом трьох місяців план Моргентау був згорнутий, і був розроблений план ре-індустріалізації Німеччини, відомий як План Маршала. Україна сьогодні також стикається з деіндустріалізацією та втратою багатства та населення, і це треба зупинити, каже Рейнерт.

Наше перше запитання до Еріка Рейнерта стосувалось випадків Китаю та Індії, які, як багато хто вважає, протягом останніх десятилітть підняли економіку завдяки світовій торгівлі та інвестиціям.

НШ-УВ: Виглядає так, що країни, які проводять економічні реформи, спроможні значно покращити рівень життя. Отже, чи справді приналежність до третього світу – це постійний діагноз? Чи є в цьому відношенні якась надія для таких країн, як Україна?

Ерік Рейнерт: Індія та Китай свідомо захищали свою національну промисловість за допомогою митних тарифів з кінця 1940-х років. Як і США наприкінці 19 століття, ці країни зняли тарифи лише тоді, коли їхня промисловість вийшла на конкурентний міжнародний рівень. В даний час Україна де-індустріалізується. Китай та Індія втілили у себе плани Маршала, а в Україні був втілений план Моргентау. Симетрична торгівля – торгівля між країнами, які знаходяться на однаковому рівні розвитку – завжди корисна. Але асиметрична вільна торгівля між багатими та бідними країнами не принесе користі бідним. Китай це зрозумів і грає у ту ж гру, в яку колись грав Захід. Усі країни, які вийшли з бідності, починаючи з Англії 400 років тому, розвивали свою обробну промисловість. У 20-му столітті як капіталістичні, так і комуністичні країни робили те ж саме – вони розвивали обробну промисловість, хоча системи були дуже різними. Навіть відносно неефективний виробничий сектор може дати країні вищий рівень життя, ніж відсутність виробництва. За тої дурної комуністичної системи в Україні був вищий рівень життя, ніж зараз, тому що зараз вона втрачає свою обробну промисловість.

НШ-УВ: Хто винен у цьому, сама Україна чи Захід?

Ерік Рейнерт: Я думаю, що тут треба звинувачувати ідеологію, яка насаджувалась в таких країнах, як Україна. Частково треба звинувачувати політику ЄС – ЄС має вільну торгівлю з Україною, але квоти дуже низькі. Українські парламентарі казали мені, що річні квоти ЄС вичерпуються в січні або лютому. Я розумію прагнення України бути ближчою до ЄС, але я думаю, що європейці експлуатують ситуацію і змушують Україну підписувати те, що Україна, ймовірно, не повинна підписувати. Подивіться на Білорусь. Це жахлива диктаторська система, але там рівень заробітної плати вдвічі вищий, ніж в Україні. Незважаючи на те, що Білорусь – це невеликий ринок, їм вдалося зберегти свою обробну промисловість, і тут в них можна чогось повчитись. Україна – це великий ринок, і я думаю, що вона повинна спробувати захистити деякі свої галузі, як США, які захищають свої літакобудування та автопромисловість. Вільна торгівля не завжди працює, про що говорить моя книга “Як багаті країни забагатіли… і чому бідні країни лишаються бідними”, яка зараз перекладена українською мовою. Я думаю, ми зараз відходимо від тріумфалізму, який почався з падінням Берлінського муру, що “магія ринку” все вирішить – не все так просто.

НШ-УВ: Чого Україна потребує зараз з точки зору економічної політики?

Ерік Рейнерт: Для України потрібен план Маршала, який дозволить Україні відновити виробничий сектор. Україні потрібен такий же швидкий поворот від плану Моргентау до плану Маршала, як це сталося в Німеччині, тому що Україна потрібна як буфер між Сходом і Заходом. Я не розумію, чому Захід дуже погано поводиться з таким важливим стратегічним союзником, як Україна. Захід зрозумів це з Південною Кореєю, яка була буферною зоною проти комунізму. Вони дозволили корейській промисловості отримати дешевий капітал, широкий захист від вільної торгівлі протягом тривалого часу і тд. ЄС, як правило, переносить всю вину на корупцію, і вони ховаються за це як за виправдання. Перш за все, я думаю, що те, що відбувається в Україні, – це більше, ніж корупція, це виглядає як пряма крадіжка з державної скарбниці. В Німеччині також існує корупція, але країна залишається багатою. Якщо ви позбавитесь корупції, то це саме по собі не зробить вас багатшими. Я, звичайно, не захищаю корупцію, але Захід використовує це як виправдання, щоб майже нічого не давати Україні. Практично ніхто не читав більш ніж 1000-сторінкову українську угоду з ЄС. Цей договір містить надто багато українських поступок ЄС.

НШ-УВ: Але європейські представники кажуть, що ніякий план Маршала в Україні не спрацює, поки та не позбудеться корупції та надмірного регулювання.

Ерік Рейнерт: Основна проблема полягає у відсутності ринку, відсутності купівельної спроможності. Це порочне коло повинно бути розірване, і воно може бути розірване чимсь на зразок Плану Маршала. А такий план означає припинення вільної торгівлі на якийсь час. У моїй країні – Норвегії – імпорт одягу був заборонений до 1956 року, 11 років після Другої світової війни. Імпорт автомобілів був заборонений до 1960 року.

НШ-УВ: На Вашу думку, що МВФ робив не так в Україні весь час з початку програм фінансування країни в 90-х роках?

Ерік Рейнерт: Вони казали, “не турбуйтеся про торговельний дефіцит – ми дамо вам гроші”. І вони позичають вам гроші, і ви потрапляєте в боргову пастку. Важливим фактором приходу нацистів до влади в Німеччині в 1930-х роках були величезні борги – німці казали, “ми – боргові раби”. Те, що Німеччина та ЄС зараз роблять у периферійних країнах, це саме те, на що німці скаржились у 1930-х роках. Цей борг стане непідйомним, і ці країни опиняться у ситуації Греції, де банківські відсотки з’їдають велику частку ВВП. Для України ідеально шукати торговельних партнерів серед країн зі схожим рівнем економічного розвитку.

НШ-УВ: Чому, на Вашу думку, МВФ продовжує цю політику “не турбуйтеся про ваш торговельний дефіцит, ми дамо вам гроші”? Чи є тут якийсь поганий намір?

Ерік Рейнерт: Це пов’язано з тим, що МВФ займається позичанням грошей. Я не думаю, що є якась змова конкретно проти України.

НШ-УВ: Після того, як західна та, зокрема, північноамериканська промисловість переїхала в Азію, рівень життя тут різко впав. Чому рівень життя падає, коли фінансовий сектор бурхливо розвивається, а фінанси є однією з найбільш прибуткових галузей?

Ерік Рейнерт: У цьому сенсі Україна, США та Канада знаходяться в аналогічній позиції. Однією з причин є деіндустріалізація, а також вбивство профспілок, які раніше підтримували ріст заробітної плати. Це створило нове порочне коло зменшення попиту та зменшення заробітної плати. Я не розумію, чому капіталізм хотів би зменшити купівельну спроможність своїх клієнтів. Частково це пов’язано з тим, що фінансовий сектор обіймає чільне місце.

НШ-УВ: Ви послідовник Кейнса?

Ерік Рейнерт: Я кейнсіанець з точки зору економічних заходів, які рекомендував Кейнс. Але я послідовник Шумпетера в сенсі того, що було причиною кризи – бульбашка на фондовому ринку, яка лускає і створює фінансову кризу. У нас був великий ІТ-бум у 1990-х роках, який луснув у 2001 році і призвів до дерегуляції, що, у свою чергу, призвело до фінансової кризи, яка почалась у 2007 році. У 1999 році президент Клінтон підписав Gramm-Leach-Bliley Act, який дав комерційним банкам можливість брати участь у спекулятивних фінансових операціях. Це було початком спекуляцій, які призвели до кризи. Проблеми починаються, коли політики починають ставитись до фінансової галузі так само, як і будь-якої індустрії. Ми не повинні були надавати надто багато можливостей фінансовій галузі, а саме це і сталося.

НШ-УВ: Багато людей в Північній Америці скаржаться, що профспілки насправді – частина проблеми, тому що багато працівників залишаються поза профспілками, але водночас вони змушені платити за цінами на товари і послуги, які завищені завдяки профспілкам.

Ерік Рейнерт: Профспілки важливі, тому що, підвищуючи зарплати, вони змушують підприємства інвестувати в технології. Я думаю, що всі працівники в окремій країні повинні бути членами профспілок. У Норвегії на будівельних майданчиках, що не перевищують 6 поверхів, більше не встановлюють ліфти. Вони отримують дешевих робітників з Польщі, які самі носять будівельні матеріали нагору. І коли я їздив цього року до Західної України, я почув, що багато українців їздять до Польщі на роботи в будівництві, замінюючи поляків, які їдуть до Норвегії. А у Молдові я чув, що працівники з Молдови їдуть до України, щоб замінити робітників, які їдуть до Польщі. Це – перегони донизу в плані заробітної плати. Після Другої світової війни було навпаки – заробітна плата зростала повсюдно, що створило велике багатство. Нинішні перегони донизу дуже небезпечні.


Василь Калимон, викладач фінансів в Ivey Business School (Лондон, Онтаріо), таким чином прокоментував політику вільної торгівлі та політику МВФ в цілому та стосовно України:

Я не дуже вірю в протекціонізм як шлях до процвітання. Якби це було так, Радянський Союз повинен був стати найбагатшою країною у світі. Україна вже і так “індустріалізована”, однак її промисловість дуже неефективна через протекціонізм, який домінував в минулому, та корупцію. Цілком очевидно, що ті країни, які провели глибокі реформи та практикують вільну торгівлю у відповідності до рекомендацій МВФ, досягли успіху. Тут можна назвати приклади країн Центральної та Східної Європи, які приєдналися до вільного ринку ЄС.

Що стосується України, пропозиція з боку ЄС – найкраща, а про “справедливість” завжди можна сперечатись. В України нема значного торговельного дефіциту, а той, який є, звичайно, не можна назвати наслідком виконання рекомендацій МВФ. Фактично головним джерелом торговельного дефіциту в минулому були низькі ціни на газ, від яких Україну змусив відмовитися саме МВФ. Українські борги обумовлені дефіцитом бюджету та неправильним використанням залучених коштів.

Я хотів би зазначити, що МВФ не є основним кредитором України, і велика частина боргу була накопичена в епоху Януковича через запозичення на відкритому ринку.

Що стосується “Плану Маршала”, без реформи він просто збагатить олігархів. Жоден такий план не може бути застосований без реформ – звичайні люди не отримають від нього користі.

SHARE