Едмонтон вшанував Шевченка концертом “Тарас Шевченко – і слово і музика”

Шевченко
Співають учні рідної школи при парафії св. Юрія Переможця. Марко Левицький

Галина Котович для Нового Шляху, Едмонтон.

Традиційний річний Шевченківський концерт в Едмонтоні відбувся 12 березня 2017 року в приміщенні Дому української молоді. Під патронатом едмонтонського відділу Конґресу Українців Канади, Українське Музичне Товариство Альберти вже 23-ий рік займається організацією концерту. Оскільки УМТА цього року відзначає 45-ліття свого існування, програма підкреслювала музику, у якій відображена безмежна любов Шевченка до народної пісні, його глибоке знання європейської класичної музики й величавий вплив “Кобзаря” на професійний розвиток української музики. Ведуча була Лариса Бумбак, а текст ведучої приготувала Галина Котович.

Концерт почався “Заповітом” (обр. Л. Ященка), хор Верховина при Спілці української молоді (СУМ) Едмонтон, дириґент: Орест Солтикевич, і вступним словом Лілії Сухої, представниці едмонтонського відділу Конґресу. Тоді хор заспівав ще дві пісні: “Сонце заходить, гори чорніють” (муз. Д. Роздольського) і “Ой маю, маю я оченята” (муз. Д. Бойченка).

Шевченко мав гарний голос і зворушував слухачів своїм співом. Найбільше до вподоби йому були побутові, історичні й жартівливі пісні. Маркіян Ґовда (фортепіяновий супровід: Роман Солтикевич) прекрасно відспівав три народні пісні: “Зіронька” (улюблена пісня Шевченка); “Ой Морозе, Морозенку” і “Під гаєм зелененьким”.

Рідна Школа при парафії св. Юрія Переможця, директор: Оля Миц, фортпіяновий супровід: Лілея Волянська, дириґент: Анна Крупа, представила музично-літературну композицію “Зацвіла в долині”. Пізніше Соломія Миц рецитувала поему “Думка”.

Інструментальні твори виконав концертовий ансамбль “Чайка”, дириґент Людвик Мар’янич: “У туркені по тім боці (з поеми ‘Гамалія’)” (муз. М. Лисенка), “По діброві вітер віє (‘Тополя’)” (обр. В. Уманця), “Тече вода з-під явора” (муз. О. Гайворонського). Усе оркестрування Л. Мар’янича.

Про Шевченка як знавця європейської класичної музики, здобутої головно у Петербурзі читала ведуча. На тлі “Лакрімоса” із “Реквіємом” Моцарта присутні довідались, між іншим, що музичні вподобання Шевченка знаємо з його листів, щоденників і повістей, написаних на засланні у Новопетровському укріпленні. А сполуку віолончелі з фортепіяном Шевченко вважав “божественною гармонією”.

Дівочий ансамбль “Рута” при Організації Українок Канади ім. Ольги Басараб, музичний керівник: Дмитро Руснак, художний керівник: Алла Семенко, заспівав “Нащо мені чорні брови” (муз. народна) і “Із-за гори кам’яної (із запису Шевченка)” (муз. М. Леонтовича). Ще за життя Шевченка у народі почали створювати мелодії на його слова, бо для селян ці вірші були близькі, зрозумілі і такі, що гарно лягають на музику. Напримір, мелодія до вірша “Нащо мені чорні брови” створена у селі Мерефі на Харківщині, але композитор нам незнаний. Усі ці мелодії з Шевченковими текстами співали не тільки в цих селах, де їх записано, але й в зовсім протилежних кінцях краю.

Вдруге виступив ансамбль “Чайка”: “Бандуристе, орле сизий” (обр. Я. Орлова/С. Ковальчина), на бандурі: Чарлі Сакума, “Тралала, тралала, на базарі була (‘Назар Стодоля’)” (муз. В. Заремби) і “Якби мені черевики” (обр. Є. Козака/З. Марковича).

Писав Шевченко, що раз здобув в Петербурзі волю, він неначе переродився, ожила в нього пам’ять про рідний край, мова й пісня України. Українські народні пісні залишили свій слід на поетичній мові поета, і на змісті і формі його віршів. Піснею заспокоював свою душу від дитинства до кінця життя.

Слідкувала коротка згадка про Миколу Лисенка, бо він був в українській музиці тим, чим Шевченко був у слові і поезії. Цього року відзначуємо 175 років з дати його народження. “Пісню без слів мі мінор, тв.10, No. 1” (муз. М. Лисенка) з почуттям заграла піяністка Марічка Овчаренко.

На кінець програми хор Дніпро, дириґент: Ірина Шмігельська, при фортепіяні: Давид Фрейзер, виконав: “Доле моя, доле (з поеми ‘Хустина’)”, солістки Оля Федеркевич, Ірина Тарнавська, “Сонце заходить” (муз. В. Іконника) і “А мій батько орандар” (муз. Ю. Мейтуса).

Значення Тараса Шевченка для розвитку української музики немає порівнянь з культурами інших народів. Майже вся поезія Шевченка стала якщо не піснею, то джерелом для створення усіх жанрів музичної творчості. Думки і пророцтва Шевченка також дали українській музиці той потрібний розвій піднятися до професійного рівня, а музична “Шевченкіана”, яку почав Микола Лисенко, триває до сьогоднішнього дня.

Подяки виконавцям і публіці склала Люба Бойко-Белл, голова Українського Музичного Товариства Альберти. Спільний спів “Ще не вмерла України” закінчив концерт.