Йосиф Сірка для Нового Шляху, Торонто.

Цього року Канада святкує своє 150-річчя, а канадська Полтава відзначає 70-у річницю одного з перших українських фестивалів. 70-у річницю заснування української оселі Полтава, що віддалена трохи понад 40 км від столиці канадської провінції Онтаріо Торонто, забули згадати ще минулого року. 60-ліття було також відзначено щойно через рік (2007 р.) спільним обідом та концертом – українськими піснями та згадкою про засновників клубу. Залишається загадкою, чи це нова мода відзначення круглих ювілеїв, чи це проблеми з числами?

Poltava Country Club змінився не тільки за 71 рік, але й зазнав змін за останні 10 років. Під час святкування 60-річча Полтава нараховувала якихось 30 постійних мешканців, а решта власників котеджів приїздила сюди переважно під час літа, щоб насолоджуватись природою, річкою, літнім басейном. Після 71 року Полтава-Клуб перетворився із місця літнього відпочинку на село з дітьми, пенсіонерами та молодими мешканцями, які щодня їздять на працю.

Зі змінами в селі змінилися і проблеми. Правда, дороги, хоч досягли неабиякої “цивілізації”, ще залишаються досить актуальною проблемою, бо їх потрібно утримувати, доглядати за ними. Зросли і податки, а найбільше зросли ціни на дозвіл побудувати будинок. Щоправда, ціни на ділянки та хати тут зросли, мовби, брали приклад із зростання цін на нерухомість у Торонті.

Іншими словами – трансформація Полтава-Клубу на село – змінила не тільки зовнішній вигляд, але й спосіб життя. Зараз вже більша частина власників ділянок або тут живе постійно, або будує хату, щоб перебратися сюди жити на постійно, а це вже дуже велика зміна з тим часом, коли сюди приїжджали люди, щоб провести літо (осінь) у природі. Все це не могло не вплинути не тільки на зовнішній вигляд Полтави, але й на поведінку власників ділянок (вірніше – членів Клубу), які перестали звертати увагу на наміри засновників Полтава-Клубу.

Все почалося тут з весни 1946 р., коли з ініціативи Президента Української бізнесової асоціації Лева Коваля, на просторі 107 акрів (42,8 га), поблизу місцевості Терра Котта, була започаткована ідея організувати для літнього відпочинку дітей української громади Торонта тзв. Poltava Country Club (сільський клуб, чи клуб у природі). Торонто в той час знаходилось на віддалі 2-3 годин їзди автом, а іншого доїзду не було і тоді, нема і сьогодні.

На 1946 р. припадає і побудова павільйону “Полтава”, тобто – домівки, яка протягом довгих років була центром cходин, концертів та забав членів клубу та їхніх родин. З наступного року почали будувати літні котеджі, літній басейн, тенісний корт, а 1 вересня 1947 р. тут відбувся перший Фестиваль, в якому взяла участь численна українська громада Торонта. Тут виступали на той час відомі українські співаки Торонта, танцюристи та мистці. Все це відбувалося вже на другий рік після закінчення Другої світової війни, коли ще й не було нової хвилі українських еміґрантів. Якою ж патріотичною була тодішня українська діаспора, коли в її рядах не було ще таких мільйонерів, як Яцик, Мельник, Гуцуляк, Темертей та ін.

В Україні ще тривав голод, в Польщі комуністичний режим проводив етнічну чистку, примусово вивозячи українців з їхніх історичних земель. Саме того року українська діаспора цілий світ інформувала про Акцію Вісла, рани якої досі не загоїлися, і, певно, ніколи не загояться. Тому важливо знати, що перший післявоєнний фестиваль української діаспори відбувся на оселі Полтава 70 років тому. Сьогодні українські фестивалі в Канаді вже стали невід’ємною частиною мультикультурної Канади, наприклад, Фестиваль на Блур-Вест в Торонто, участь в якому бере більш ніж 600 тисяч людей.

Довший час із 105 ділянок були придбані лише кілька десяток, але після прибуття нової хвилі вдалося розпродати майже всі.Щоб підтримати ідею Полтава-Клубу, то заможніші українські вихідці купували ділянки на членів родини – Пашинські, Барабаші, Мудики, Хичії, Макухи, родина Передеріїв, Лавришини, Бобечки, Свергуни та ін. Вулиці були названі в патріотичному дусі, що нагадувало єдність українських земель: Київська, Львівська, Одеська, Запорізька, Батуринська, Зборівська (що було свідченням того, що українські діячі Торонта того часу знали історію України, бо одну вулицю назвали в честь перемоги війська Б.Хмельницького над поляками 1649 р. – відома Зборівська битва). З часом літера “б” “вибіліла” (зникла), а з англійського написання Zboriv залишилася назва Zoriv, що спонукало декого з молодшого покоління (дітей засновників) припускати, що йшлося про романтичну назву – Зорі, бо й “v” (а першу назву ніхто не пригадував) з часом загубилося. На сьогодні цю вулицю назвали Лемківська, оскільки Полтава поповнилася членами лемківських вихідців з Польщі, а назва Зорі “не вписувалася” до решти назв.

Сумно згадувати, що ідея засновників оселі Полтава була цілковито іншою, ніж вона виглядає сьогодні. Це ми бачимо не тільки в тому, що тут забули про початкову ідею засновників, але й у тому, що нові члени Клубу не зуміли дотримуватися Статуту, який і досі дійсний, бо іншого нема. Засновники Клубу сьогодні виглядають романтиками, яких навіть власні діти не зрозуміли.

Слід відзначити, що оті українські патріоти оселі Полтава були чудовими “учнями”.

Вони не тільки зуміли вивчити перфектно англійську, чи стати інженерами, лікарями, вчителями, підприємцями, одним словом – професіоналами, повноцінними громадянами Канади, але й керувалися життєвими прислів’ями англійської, які аплікували на своє українське середовище. Вони зрозуміли звідки пішло англомовне прислів’я: Birds of a feather flock together (укр. відповідник: Рибак рибака пізнає здалека, або: Свій до свого по своє). А про те, що оті “птахи” із Англії, Шотландії, Ірляндії “зграями” поселялися та трималися свого і є свідченням того, що вони зберегли не тільки мову на інших континентах – Американському, в Азії, Африці, Австралії, але й своїми законами змусили пристосовуватися інших “птахів”, які не такими великими “зграями” прилітали на ті ж самі континенти.

Мудрість та спостережливість отих піонерів-засновників Полтави не оцінена достатньо новими членами Клубу, які не керувалися Статутом, який передбачав, як уникнути розвалу зі середини. У розділі Article number 3 – Membership, 3.2 сказано дуже ясно: The following criteria shall apply and set forth who may become a future member of Club: (i) The Club shall endeavoure to build up its membership primarily from Ukranian businessmen, professionals, tradesmen and persons of Ukrainian background and heritage (підкр. йс). Українською – Клуб повинен намагатися розбудовувати своє членство вихідцями з України, чи українського походження, а не тих, кому сподобалася оселя біля річки Credit River. Саме ця частина Статуту є свідченням того, що приватний Клуб був названий українським клубом, а не якимось іншим, що досі поважають чужинці.

Канада – чи не одинока країна у світі, де живуть не тільки найрізноманітніші національності, але й релігії та раси у повній свободі і згоді. Ця свобода базується на поважанні і визнанні права бути іншим – по кольору, по релігії, по рідній мові. Взаємоповага є найбільшим досягненням канадської мультикультурности, яка стала чинником високого канадського патріотизму з правом бути гордим за своє національне, релігійне, расове походження. На жаль, зміна ґенерацій у Полтава-Клубі виявилася не досить готовою до обстоювання початкової ідеї її засновників.

Слід зазначити, що саме респект поміж національними громадами є запорукою гармонійного співіснування. Тому по всій Канаді існують організації, товариства, клуби, де виховують дітей в любові не тільки до сучасної Канади, але й до пізнання минулого своїх предків – іншими словами, в Канаді загальновизнана істина, що будувати майбутнє стає перспективнішим і доцільнішим через поглиблення знань минулого.

70-річчя Фестивалю Poltava Contry Club ( з 1-ого вересня 1947 р.) могло відбутися цілковито по-іншому, коли б покоління, які перевзяли управління Клубом після його засновників, керувалися хоч головними ідеями поперелників. Вчинок засновників гідний наслідування, бо вони думали про те, щоб вихідці з України (чи їхні діти) могли у літній час відпочивати на березі річки, вздовж заповідника, що належить до Ніяґарського гірського масиву (Niagara Escarpment – Ніяґарський ускіс).

Саме тому й починали спільними силами будувати домівку. В той час люди ще мали охоту до спільної праці до так званих “толок”, “фільварок”, чи “суботників”. Сьогодні вже ці “традиції” відійшли у забуття – старші вже не дуже здатні до фізичної праці, а молодші не бачать, чому мають працювати безплатно – отак і тзв. “бриґади” відійшли у минуле, а за кожну годину праці люди очікують мінімальної заплати, яка визнана в провінції.

Ще 10 років тому домівку можна було відремонтувати, але тодішня управа не надавала великого значення цій проблемі, оскільки були, на їхній погляд, інші – важливіші проблеми. Таким чином дійшло до того, що домівку оголосили в аварійному стані – могла завалитися, тому було вирішено її знести, а на її місці побудувати нову, яка б задовільняла зростаючі потреби. Отаким чином і дійшло до того, що батьки збудували, а діти зруйнували.

Та траґедії б не було, коли б була дотримана обіцянка побудувати нову домівку. Були навіть думки, щоб на новій домівці увіковічнити таблицю засновників Полтави, що відповідало б цивілізованій поведінці і нових членів Полтава-Клубу. На жаль, система голосування на загальних зборах така, що одна людина може мати більше уповноважень, які й вирішують часто, хто входитиме до управи, або й питання побудови домівки, дороги, чи купівлі косилки, трактора.

Практика таких спільнот, які називають селом, селищем, містечком, поселенням вказує на те, що домівка потрібна, якщо хочемо у людей розвивати почуття “одної родини (громади, спільноти)”, якщо хочемо сприяти розвиткові людських гуманних взаємин, бо ж навіть окремі групи тварин, птахів люблять “сходитися”, а людина тим досягла цивілізаційного розвитку, що навчилася спіпрацювати з іншою людиною, з багатьма, що навчилася користуватись допомогою інших.

Вчинок засновників Полтави-Клубу в Терра Котті та поведінка сьогоднішнішніх мешканців нагадує біблійну притчу Ісуса Христа перед вступом в Єрусалим.

Викриваючи гріх лінощів, Господь розповів, як один чоловік, відбуваючи в чужу країну, покликав рабів своїх і доручив їм своє майно. Одному він дав п’ять талантів, другому два таланти, іншому ж один талант, кожному за його можливостями; і відразу ж залишив їх. Той, хто отримав п’ять талантів, використав їх для справи і придбав на них ще п’ять талантів. Так само вчинив і той, хто отримав два таланти, придбавши на них ще два. Той же, хто отримав один, не побажав трудитися і пішов, закопав його в землю.

Після довгого часу повернувся господар рабів своїх і вимагав від них звіту. Той, хто отримав п’ять талантів, приніс ще п’ять і, підійшовши до нього, сказав: “Господарю, п’ять талантів ти дав мені; ось ще п’ять талантів, які я придбав на них”.

Господар сказав йому: “Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря свого”.

Підійшов також і той, хто отримав два таланти, і сказав: “Господарю, два таланти дав ти мені; ось інші два таланти, що я придбав на них”.

Господар сказав йому: “Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря свого”.

Підійшов і той, хто отримав один талант, і сказав: “Господарю! Я знав тебе, жорстоку людину, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав; і, злякавшись, пішов і заховав талант твій у землю; ось тобі твоє”.

А господар сказав йому у відповідь: “Лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав; тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би моє з прибутком. Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, дасться і примножиться; а в того, хто не має, відніметься і те, що має. А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну; там буде плач і скрегіт зубів”. Розповівши цю притчу, Ісус Христос промовив: “Хто має вуха слухати, хай слухає!”

Ця притча означає: всі люди отримують від Господа різні дари, як-ось: життя, здоров’я, силу, душевні здібності, учення, дари Святого Духа, життєві блага та інші, щоб цими даруваннями служити Богу і ближнім. Усі ці дари Божі і розуміються у притчі, як таланти. Бог же знає, скільки потрібно дати кожному за його здібностями, тому й отримують – хто більше, хто менше. Хто як скористався дарами Божими, в тому кожна людина має звітувати перед Господом при другому Його пришесті. Хто використав їх на користь собі й іншим, той дістане похвалу від Господа і вічні небесні радощі; а ліниві й байдужі люди будуть осуджені Господом на вічні страждання.

Чи здатні мешканці Полтава-Клубу повчитися з цієї притчі? Засновники Poltava Country Club поділили “таланти” між членами клубу, але як їх використати, щоб збагатити оселю не тільки для свого тимчасового існування, але й для майбутніх поколінь, – залежить від усіх мешканців. Біблія вчить нас, що лінощі є гріхом, за який карають, а неохота декотрих членів клубу до побудови домівки і є тою ліністю, яка має на меті стримати цивілізаційний процес клубу, який на 71 році існування переріс у село!

Ця притча повинна нас застерегти від лінощів пізнавати своє минуле, бо всякі лінощі є гріхом.

SHARE