ТУТ І ТАМ: Ви серйозно, чи по-вкраїнському?

    Сакраментальне питання із п‘єси «Мина Мазайло» ожило знову в Україні. Реаніматоркою була, мабуть ненароком, Альона Єремєєва – продюсерка серіялів каналу 1+1. Вона мала необережність сказати, що каналові вигідніше виробляти драматичні програми російською мовою, а комедійні українською – нібито через проблеми вживання і сприймання української як збоку акторів, так і глядачів.

    Новітня Тьотя Мотя (щоправда, з Києва, а не з Курська) також пояснила що російськомовні серіяли легше продавати на післярадянському просторі. Побачивши хвилю обурення в соцмережах, Єремєєва швиденько заявила, що її слова, мовляв, вирвали з контексту, і що вона тільки вказувала на виклики на непростому шляху до якісного україномовного драматичного телепродукту.

    Патріотична контратака була бурхливою. Найвлучніше висловилися режисери – кримські татари Алієв і Сеітаблаєв, які назвали висловлювання про жанрову обмеженість української мови принизливими та димовою завісою для відновлюванню продажу телепродукції в Росію. А деякі депутати обурилися аж до такої міри, що вимагали заарештувати Єремєєву за розпалювання ворожнечі за національною ознакою.

    Але обурюватися – то ще не значить думати. Так само як просвітянський Дядько Тарас у п’єсі Куліша не є повністю переконливим у своєму національному запалі, позиція патріотів є в дечому вразлива. Якими б неприємними для україномовного вуха не були слова Єремєєвої – вони таки частинно віддзеркалюють реальні проблеми на культурному ринку. Багато українців не є чесні з самими собою: вимагаючи в теорії україномовну продукцію, вони за пультом телевізора спокійнесенько вибирають російськомовну – це видно по рейтинґах, за якими стежать продюсери (і – що ще важливіше – рекламодавці). Свої розгромні фейсбучні дописи про зраду вони пишуть не як Миколи, а як Ніколаї – понад 2/3 українських комп’ютерів мають, за інерцією, російський інтерфейс.

    Можна б і нам тут обурюватися на українців там, якби не подібність до ситуації в Канаді: прагнучи в теорії «своїх канадських історій», більшість вибирає в приватному споживанні американський контент. Обурюючись на канадські теми, свідомо чи підсвідомо вибираємо американські меми чи приклади для ілюстрації. Звичайно, тут нема того реально смертельного та морально токсичного фактору війни, що його Росія накинула Україні. Але різниця між публічними патріотичними прагненнями і приватною споживацькою поведінкою є спільним знаменником і приводом для задуми.

    А розв‘язка тут у телевізійному пульті на канапі, чи в смартфоні та зрештою гаманці в кишені: вибираючи свій контент – українськомовну (чи канадську) драму в пакеті телебачення, українську (чи канадську) версію сайту, чи навіть українську версію банкомату в канадській кредитівці – підсилюємо персонально фінансові аргументи своєї спільної справи. І тоді може менше треба буде в майбутньому патріотично обурюватися.

    ерве

    SHARE