Галина Кришталь, Референт преси Монреальського Осередку НТШ в Канаді.
4 березня 2018 року у Монреалі (Квебек) відбулася доповідь проф. д-ра історичних наук Романа Сербина на тему “Голодомор – український ґеноцид. Аналіза цього питання в сучасній науці та політиці”. Захід був організований Монреальським Осередком Наукового Товариства ім. Шевченка в Канаді. Засідання відкрила голова Монреальського Осередка НТШ, проф. Люба Жук, а її заступниця, Олеся Чехут, ознайомила слухачів з особою доповідача. Науковий і професійний шлях Романа Сербина пов’язаний з Університетом Меꥳлл, де він здобув ступінь бакалавра і де, згодом, після навчання у Сорбонському Університеті в Парижі та в Монреальському Університеті, захистив свою докторську дисертацію. Д-р Сербин був довголітнім (1969-2002) професором історії Квебецького Університету в Монреалі. Серед його наукових досліджень є українська історія ХІХ-ХХ століття, зокрема питання голоду в Україні 1921-1923 та 1932-1933 років, якому він присвятив багато своїх виступів та публікацій.
85 роковини Голодомору, як на початку доповіді зазначив проф. Сербин, – це нагода ще раз переосмислити тему, роз’яснити неточності, донести світові інформацію про цю трагедію українського народу. Доповідач пояснив змістовне наповнення термінів “голокосту” та “ґеноциду” і аргументував, яким чином термін “ґеноцид” відноситься до Голодомору. Д-р Сербин наголосив на тому, що, проводячи свої дослідження, він помічає існуючу плутанину стосовно згаданих понять, і зауважив, що в ментальності багатьох українців Голодомор асоціюється лише з голодом 1932-33 року і таким чином український ґеноцид обмежується лише до голоду. Добре склалося, що у відзначенні пам’яті Голодомору 25 листопада 2017 р. Президент України Петро Порошенко у своєму виступі наголосив, що це був ґеноцид за всіма ознаками Конвенції від 9 грудня 1948 року.
Далі проф. Роман Сербин говорив про трьох осмислювачів українського ґеноциду для західного світу. Всі вони, хоч не були українцями, великою мірою спричинилися до поширення знання про Голодомор у західному світі. На особливу увагу заслуговує Рафаель Лемкін (Raphael Lemkin). Про нього доповідач говорив найбільше. Перш за все тому, що Р. Лемкін є автором терміну “геноцид”, який вперше використав у своїй праці “Axis Rule in Occupied Europe. Laws of Occupation, Analysis of Government, Proposal for Redress”, виданій у 1944 році у Вашингтоні. По-друге, саме Р. Лемкін дав перше всеохоплююче осмислення українського ґеноциду. Через свої видання він не лише привертав увагу світу до даної проблеми, а й старався, щоб на Нюрнбергському процесі прийняли його концепцію ґеноциду. Однак тоді не було такого закону і тому в Нюрнберзі судили за воєнні злочини та злочини проти гуманності, а не за ґеноцид. Тому Лемкін продовжував свою кампанію за ухвалення спеціяльної Конвенції Генеральною Асамблеєю Об’єднаних Націй та ініціював “Конвенцію про запобігання злочину ґеноциду та покарання за нього”, прийняту ООН в 1948 році.
В 1953 р. Лемкін написав доповідь для великої маніфестації в Нью Йорку з нагоди 20-ої річниці Великого Голоду, і назвав її “Soviet Genocide in the Ukraine”. В цій доповіді Лемкін вперше дав повне осмислення українського ґеноциду, не лише як морення голодом українських селян, а як нищення української нації. Цей процес мав тзв. “чотири вістря”: перше вістря було спрямоване ще наприкінці 1920 років на інтелігенцію, мозок нації, щоб паралізувати решту організму. Тому вчителі, письменники, митці і політичні діячі були вбиті, ув’язнені або депортовані. Разом з цим ударом йшов у парі наступний, удар на Церкву, на священиків і вище духоветство, тобто удар на “душу” України. Третій удар був спрямований на ″незалежних фармерів″ (вислів Лемкіна), що можна перевести українською мовою як селян-одноосібників, яких Р. Лемкін називав хранителями традицій, фолькльору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Четвертим кроком у тому процесі стала фраґментація українського народу шляхом поселення чужинців і переселення українців, що нищило етнічну єдність української нації.
Доповідач звернув увагу на те, що Лемкін представив українських селян не як соціо-економічну групу (якої в Конвеції ООН не зазначено, як жертви ґеноциду) а як групу з етнічною та національною характеристиками. Лемкін мав рацію, бо загроза Московській імперії йшла від українців як етно-національної групи, а не як соціо-економічного населення, і саме для запобігання цієї загрози Сталін прийняв політику ґеноциду супроти українців в межах не лише Української СРР, але цілого СРСР. Знищення української нації та українського етносу, це не лише вбивання, це також передача дітей на виховання з однієї групи в іншу чи перешкода дітородженню, четвертий і п’ятий засіб ґеноциду, згідно з Конвенцією. За тою логікою, виселення з України цілих родин є також частиною ґеноциду. Д-р Сербин вважає, що ці два способи нищення майже не розглядалися науковцями, які досліджували український ґеноцид. Мабуть через брак часу, під час маніфестації в Нью Йорку, Лемкін не зміг представити свою тезу про чотири-вістрянну атаку на українську націю і вона залишилася невідомою аж до 2008 року, коли машинопис доповіді знайшов в архіві Нью Йоркської Публічної Бібліотеки французький історик Жан-Люі-Панне (Jean-Louis Panné), Тоді вона увійшла в науковий та політичний обіг.
Другий автор, про якого говорив Р. Сербин, – це відомий науковець Роберт Конквест (Robert Conquest) і його твір “The Harvest of Sorrow. Soviet Collectivization and the Terror Famine” (1986). Потрібно згадати ще ім’я Джеймса Мейса, який допомагав Конквестові у збиранні документів та був його дорадником. У книзі Конквеста є лише невелика згадка про ґеноцид, що на думку д-ра Сербина пояснюється тим, що на час написання цієї книги, головним завданням було доказати, чи був голод чи ні, оскільки Радянський Союз цей факт замовчував або заперечував. Тому автор перш за все подає добрий аналіз на підставі документів та літератури, щоб підкреслити сам факт голоду. На його думку, неможливо заперечувати, що було скоєно злочин проти українського народу, і будь-то у вбивчих підвалах, таборах примусової праці або голодуючих селах, скоєно злочин за злочином проти мільйонів осіб цієї нації. Конквест також писав про інші види нищення українського народу: нищення інтеліґенції, Автокефальної Української Церкви, наукових інституцій тощо, але не дійшов до розуміння Лемкіна про усі ці нищівні акції як один інтеґральний ґеноцид.
Третьою публікацією, якій доповідач присвятив свою увагу і яку найбільше піддавав критиці, була нещодавно видана книга Анни Аппелбаум (Anne Applebaum) “Red Famine. Stalin’s War on Ukraine” (2017). В ній автор використала найновішу літературу і документи і знову привернула увагу світу до теми Голодомору. І це, на думку проф. Сербина, позитивний аспект появи цього дослідження. Однак позиція доповідача не співпадає з позицією, яку А. Аппелбаум займає на сторінках книги. Вона вважає, що Голодомор важко назвати ґеноцидом, бо він не мав на меті знищити кожного українця, а лише частину населення. Синтез книги можна подати коротко: “був/не був ґеноцид: неважливо. Україну не знищено”. На думку проф. Р. Сербина, така позиція є виявом нерозуміння дефініції Конвенціїї ООН, яка виразно говорить про нищення групи ″в цілому або частково″. Крім того – це вияв нерозуміння аналізи українського ґеноциду Лемкіна, який осмислив його згідно з Конвенцією ООН, а не, як твердить Апплебаум, на загальних мисленнях у своїй книжці про Другу світову війну. Тому переклад книги А. Аппелбаум на українську мову у сучасному вигляді не був би корисний. Її слід перше виправити і доповнити, вважає Р. Сербин
На завершення доповідач зробив такі висновки:
Політичні висловлювання партійних лідерів, особливо лист Сталіна Кагановичу, є достатнім свідченням наміру режиму знищити українську групу (за національною та етнічною ознаками), що й кваліфікує їхній злочин, як ґеноцид.
Голод був найбільше вбивчим актом колоніальної політики Російської імперії в її радянській формі.
Суцільна аналіза українського ґеноциду повинна включати обидві пересікаючі українські групи: національну (всі жителі Української РСР) і етнічну (всі громадяни СРСР з українського етнічного походження)
Голодомор, в сенсі українського ґеноциду, був Великий Голод і багато більше, в іншому випадку ми йдемо у зворотному напрямку у вивченні українського геноциду, який вперше цілісно осмислив Рафаель Лемкін.
Після завершення доповіді відбулася жвава дискусія.
Share on Social Media
