“Громадськість має чітко формулювати і контролювати запити”: Інтерв’ю з Олександром Панкєєвим

    Олександр Панкєєв

    Іванна Авілова, волонтерка Канадсько-української парламентської програми.

    Олександр Панкєєв – Головний редактор “Форуму українських студій”, Програма з дослідження сучасної України при Канадському інституті українських студій, Альбертський університет.

    Деякі представники українського істеблішменту дозволяють собі коментарі, що “світ втомився від проблем України”. Чи простежується ця “втома” в Канаді? Чи не викликає згадка про українські проблеми роздратування серед канадського населення?

    Передусім агресія Росії проти України – агресія проти всього демократичного світу. Я не можу сказати, що українські проблеми збуджують негативні настрої. Весь цивілізований світ, демократичний світ, а особливо Канада, розуміє величезну потребу допомагати Україні. Для Канади це ще й стратегічний пріоритет, а Україна – стратегічно важливий партнер у багатьох питаннях, насамперед геополітичних, попри географічну віддаленість. Тим паче, що Канада та Росія мають певні суперечності щодо територій за північним колом та в деяких інших сферах.

    Україна виступає важливим форпостом демократії в Європі, тому канадський уряд надає їй велику підтримку. По-перше, це допомога в тренуванні українських військових – програма UNIFIER. Наприклад, Канадський інститут українських студій долучився і організував масштабний тренінг про ситуацію в Україні для канадських військових, базованих в Альберті, які згодом поїхали навчати українських військовослужбовців восени 2019 року. По-друге, це різні гуманітарні та освітні проєкти, які підтримує канадський уряд. Також варто згадати підтримку в здійсненні реформ, виділення фінансів і надання консультативної допомоги. Важливим етапом у співпраці держав стало підписання Канадсько-української торгової угоди, що допомагає розвинути стосунки між країнами як між бізнес-партнерами. Канадський інститут українських студій у травні організував онлайн лекцію з послом України в Канаді Андрієм Шевченком, і послом Канади в Україні Ларисою Ґаладзою, у якій якраз обговорювалися величезні масштаби і потенціал цієї угоди.

    Як бачимо, ця міждержавна співпраця охоплює дуже багато секторів. Маю надію, що вона стане ще глибшою.

    Раз ми вже зачепили питання війни, я не можу не запитати про інформаційну війну. Чи поширюється дезінформація про Україну в Канаді? Чи впливають ці фейкові новини на думку канадців про Україну? Розкажіть трішки більше про інформаційну місію вашого онлайн-видання.

    Торік, у жовтні, Альбертське товариство сприянню українських студій та Програма з дослідження сучасної України при Канадському інституті українських студій організували велику конференцію, присвячену лише цим питанням – дезінформації і протидії їй. Ми запросили експертів з різних сфер – це були як журналісти, так і науковці – щоб всебічно обговорити ситуацію.

    На журналістській секції, яку очолювала Олена Гончарова, представниця редакції “Kyiv Post” у Канаді, канадський журналіст Джастін Лін і журналістка з Фінляндії Джесіка Аро розповіли, як важко об’єктивно і правдиво висвітлювати новини, коли стикаєшся з такою кількістю дезінформації. Ця тема болюче нагадує про себе, коли в новинні стрічки іменитих інформаційних агенцій потрапляють неправдиві факти про Україну, бо реальний інформаційний простір такий викривлений дезінформацією, що навіть професіоналам важко відрізнити правду від вигадки.

    Джастін Лін розповів про випадок, коли багато авторитетних канадських медій написали, що канадські військовики потрапили під обстріл в Україні, що не могло бути правдою, адже вони розміщені дуже далеко від лінії фронту – на Західній Україні. Однак через авторитет цих журналів, які спокусилися “гарячою” новиною, спростування таких мітів – нелегке завдання, до розв’язання якого треба підходити колективно.

    Важливі й зусилля членів української громади в інформаційній боротьбі. Один з доповідачів, Жан-Крістоф Буше, проаналізувавши дописи користувачів твітеру, підкреслив винятковий вплив української діаспори в Канаді, як вона активно й ефективно, дарма що нема центру координації, протидіяла навіть координованим інформаційним операціям російських спецслужб усі ці роки.

    Саме тому наш онлайн-журнал, “Forum for Ukrainian studies”, і не новинний – такий, що прагне подати новини якнайшвидше. Наше завдання – проаналізувати. Тому інколи наші новинні огляди виходять через кілька місяців після події, зате все чітко проаналізовано, з усіма фактами, щоб не було ніяких неохоплених питань. І тепер цей підхід найправильніший – підходити до аналізу ситуації про Україну виважено, без поспіху.

    Я знаю, що ви написали статтю про те, як скандальна розмова Трампа з Зеленським зміщує фокус громадської уваги з імпічменту американського президента на Україну. Як подібні епізоди впливають на думку Канади про Україну? Як українська діаспора справляється зі справжніми скандалами навколо України?

    Є кілька площин, у яких можна розглядати ці випадки. Якщо дивитися саме на скандал навколо згаданої телефонної розмови, то вплив загалом був досить негативний, однак це вкотре нагадало світові, що Україна потребує допомоги. Я тоді слухав усі засідання щодо імпічменту в США і мене вразило, як чітко на них проговорювали потребу військової, гуманітарної та демократичної допомоги Україні.

    Нам необхідно розділяти Україну і певних представників українського політичного кола. Україна, як держава, досить молода і формування політичної свідомості ще триває. Тому такі епізоди, на жаль, інколи трапляються. А їх вплив уже залежить від того, як їх висвітлювати – чи це те, що в Україні стається систематично, чи те, що ми намагаємося змінити. Звісно, у таких ситуаціях, як імпічмент Трампа, Україна майже не має голосу. Вся надія – на адекватні медійні репортажі та неупереджені оцінки експертів світових видань. І якщо почитати відомі видання, як “New York Post”, то вони переважно добре писали про Україну. Але є й низка великих журналів, що переслідують певні політичні інтереси – вони висвітлювали ситуацію в Україні вже не так добре. Однак це все ж інформаційний простір, де всі мають свободу слова і нам залишається тільки боротися за те, щоб правда була почута. Цим ми й займаємось у “Forum for Ukrainian studies” – виробляємо якісний аналітичний науковий продукт про Україну.

    Скільки я знаю, одне з Ваших наукових зацікавлень – теорія та історія української бюрократії. Як ви оцінюєте українську бюрократію сьогодні та які її переваги й недоліки проти канадської бюрократії?

    В українській бюрократичній системі ще досі відчувається спадок Радянського Союзу. І це необхідно змінювати – його треба замінити на демократичні, прозорі механізми. Велика проблема України полягає в тому, що з 1991 року ми досягли не дуже великого прогресу в реформуванні всього державного сектору. Це сильно тягне Україну назад. Зрушення є. Особливо після Майдану таких зрушень було дуже багато. Однак їх ініціювала не так держава, як українська громада та іноземні партнери – на це був запит. У суспільстві цей запит має бути постійним – тоді й відбуватимуться реформи, адже чиновники розумітимуть, що постійно перебувають під наглядом.

    Це й відрізняє канадську та українську системи. Адже в канадській, якщо ти хоч раз був спійманий на корупції чи чомусь подібному, то твоя історія завершується, а в Україні ти й далі можеш продовжувати роботу. І це проблема, спричинена зашкарублою, закритою системою. Її потрібно змінювати через дуже чітке проведення судових, антикорупційних та секторальних реформ. Ми лише на початку шляху до цих змін.

    Важка проблема – корупція в державі. Якщо ми подивимося на статистичні дані, то рівень корупції зменшується. Однак насправді вона просто дуже різнорівнева і трапляється як на нижніх, так і на горішніх щаблях. Нам потрібно інтенсивніше працювати над її подоланням, що дуже важко, бо в нас немає системи підконтрольності. Проблема відсутності незалежних наглядових інстанцій критична, адже в Канаді цей нагляд, коли всі можуть побачити, як працює система, – запорука ефективного її функціонування. Нова українська система подання декларацій про доходи українськими чиновниками дуже суголосна з канадською практикою, адже тут усі урядовці мусять публікувати свої доходи. Однак, окрім цього, уряд публікує службові видатки канадських посадовців і можна подивитися, як адекватно чиновник використовує державний бюджет, чи ці витрати виправдані. Ця прозорість допомагає контролювати і відстежувати нечесних політиків. У тому і полягає головна відмінність, бо в Україні ці механізми відповідальності дуже слабкі. Наприклад, нещодавнє недемократичне рішення Конституційного суду України, яке визнало неконституційними низку антикорупційних положень українського законодавства – великий крок назад.

    І це не лише відповідальність держави, а й українського суспільства. Громадськість має чітко формулювати і контролювати запити – інакше нічого не відбудеться. Не може бути відповідальності лише однієї людини, одного політика – суспільство також мусить бути відповідальним за те, як воно голосує, кого обирає та як потім контролює. Ці речі мусять іти нога в ногу.

    На жаль, в Україні часто буває, що люди, спроможні сформувати цей запит, полишають нашу державу. За даними колишнього міністра закордонних справ, щороку з України виїжджає близько мільйона українців. На Вашу думку, як можна змінити цю статистику і чи взагалі треба, та як можна спонукати українців боротися за майбутнє України?

    Звісно, це важлива проблема, але це не суто проблема України. З нею стикаються як країни, які розвиваються так і розвинені. Особливо коли під боком ми маємо (у випадку України) ЄС, де більше можливостей заробити й кращі соціальні умови.

    У Канаді, наприклад, весь інтелектуальний відплив відбувається до США. Канада усвідомлює цю проблему і постійно намагається адаптуватися і робити умови привабливішими, скажімо, для лікарів, адже багато канадців здобувають медичну освіту на рідних теренах, а потім мігрують щоб професійно реалізуватися, саме до США.

    Насамперед треба дати людям перспективу. Якщо ти бачиш перспективу, бачиш можливості розвитку у своїй країні, то, звісно, бажання емігрувати зменшиться. Але казати, що емігрантів не має бути зовсім, теж неправильно, адже ті люди, які емігрували, часто ставали амбасадорами своєї країни за кордоном. Якщо ми говоримо на загал, то потрібно дати всім цим професіоналам стабільні можливості для зростання, забезпечити підприємцям підтримку для розвитку компаній. Сьогодні, якщо ти робиш стартап в Україні, то стовідсотково зіткнешся з нестабільним ринком і браком правового регулювання підприємницької сфери, що точно не сприятиме бізнесові. Загалом тут так само, як ми вже обговорювали, має бути активним суспільство, з ясним баченням перспективи.

    Інтерв’ю записано Іванною Авіловою, волонтеркою Канадсько-української парламентської програми у 2021 році (КУПП). КУПП це програма стажувань для студентів університетів України в канадському парламенті