Анатолій Житкевич для Нового Шляху – Українських Вістей.
У неділю, 29 вересня в залі Українського культурного центру «Старий млин» у Торонто, відбувся вечір презентації збірки «Грона любови» поетеси Надії Козак. Його успіху сприяли завзятість організаторів і меценатів – членів Ліґи українок Канади (відділ Торонто), участі авторки збірки й наявності добре продуманої концертної програми.
Надія Козак вже протягом майже трьох десятиліть перебуває на передових позиціях культурно-громадського життя Торонто й безмірно закохана в прекрасне, вічне, улюблене, чим для неї є поезія. Отже, поезія – це її життєве й душевне кредо, про що свідчать слова: «Все, що дарую, – прийде і мені. З друзями далі ділити б дорогу: На рамено їх спиралась не раз. Тільки насамперед дякую Богу, Що з Його ласки, Він дав мені змогу Грона любови рознести для вас».
У збірці «Грона любови» більше півтори сотні віршів і пісенних текстів. І кожен із них має свій зміст, напрямок і присвячення, починаючи від діда Юлька, грою на скрипці якого милувалася не тільки вона, але й усе село. Співучими були й батьки поетеси – мати Єва, економіст за професією, й батько Іван Затирач. Звідси й бере початок закоханості поетеси в життя, природу, світ прекрасного, народний спів. Про початки своїх здобутків у передмові книги, п. Надія відзначає: «Римувати я почала ще до того, як навчилася писати. І для всіх і всюди співала свої творіння, а також вимисли талановитих сільських віршувальниць. І не було ради від того співу та декламування, бо ж із трирічного віку переспівала всі весільні «вівати» всім своїм родичам та сусідам». А в 5-річному віці вона вперше виступила на сцені Самолусківського сільського клубу. Якось, згадуючи минуле, поетеса сказала, що дуже активною була в шкільні роки, але вагомі здобутки з’явилися під час навчання в Тернопільському фінансово-економічному інституті та праці економістом фабрики пошиву одягу «Ромашка», де співала в хорі, який мав звання народного. Її «Економічна душа» сміливо поринула в світ слова та музики. У доробку з’явилися вірші «Під покровом Христа», «О краю мій», «Сивочолий Збруч», «Перше кохання», «Калина пам’яті», «Рідне слово», «Мати», «Мій Тернополе», «Матіоло моя, матіоло», «Бузковий цвіт», «Пісня весни» та ін.
1992 року родина Козаків у числі п. Надії, чоловіка Петра й сина Ігоря емігрувала до Канади й оселилася в м. Ошаві, неподалік Торонто. Після деякої перерви поезія просто увірвалася в її душу поетеси, про що вона пише: «О, як багато мені хотілося їй розповісти! Хвилею ринула низка пісенних поезій із власних емоцій та переживань». Коли ж назбиралося кілька десятків віршів, поетеса започаткувала свою співпрацю спочатку з композиторами Наталею Колач-Кулинич і Юрієм Кіцилою, а згодом – Ігорем Покладом, Олександром Злотником, Миколою Ведмедерою, Василем Дунцем, Володимиром Сірим, Надею Швидак, Ігорем Сипнем, Іваном Пустовим, Віктором Охріменком, Віктором Ліфанчуком, Юрієм Ільченком, Ігорем Магегою, Ігорем Артем’яком.
Пісні Наді Козак зазвучали на сценах Канади, США й України. Перший концерт її авторської поезії відбувся 2009 року на сцені клубу в рідних Самолусківцях. Співавтором цього дійства був композитор Юрій Кіцила. 2012-го в Тернополі в престижному «Березілі» з величезним успіхом відбувся гала-концерт «Грона любови», де п. Надія представила на суд глядачів свій об’ємний доробок у співпраці зі співаком і композитором Василем Дунцем. З програмою цього концерту, підсиленою місцевими танцювальними колективами, мистці виступили в Канаді. Роком раніше вони випустили спільний компакт-диск «Грона любові».
Віршів – більшало, пісні – звучали, а поетеса все ще працювала над упорядкуванням своєї першої збірки поезії. Тож коли таку збірку було видано, у передмові «Від автора» Надія Козак, звертаючись до читача, відзначила: «Ти так довго на мене чекав, МІЙ ЧИТАЧУ… Майже цілісіньке моє життя». І закінчила своє звернення словами «краще пізніше, ніж ніколи». Дуже вже їй хотілося розповісти людям про калину, котра, як тільки повесніє, молодо розпускає свої листочки, а восени наливається гарячо-червоними китицями, про дівчину, яка з роками стає пишною красунею, про любов до рідного краю, матері, сина, родини, України. Але й не тільки про це, бо є в збірці вірші про болі й тривоги, здобутки і втрати, про мільйони виморених голодом українців, стійкість героїв ОУН і УПА, про катівні на Соловках, Колимі, Магадані. Це такі з них, як «Геноцид 20-го століття», «Калина пам’яті», «Великий роде», «Поможи нам, Боже», «Ставай, народе».
Глибинною змістовністю відзначаються її поезії присв’ячені видатним особистостям, зокрема улюбленій поетесі Ліні Костенко, диригентові Анатолію Авдієвському, співакам Василеві Зінкевичу, Ігорю Богдану, Василеві Сліпаку, Іванові Мацялку, Василеві Дунцю, композиторам Ігорю Покладу, Ігорю Білозіру, Наталі Колач-Кулинич, скрипалеві Василеві Попадюку, режисеру Віталію Іваницькому. І кожному з них вона знайшла теплі, щирі, сердечні слова, висловлюючись по-материнському лагідно й по-чоловічому вимогливо.
«Талант поетеси Надії Козак, – стверджує журналістка Любов Сердунич, – вражає влучністю художніх деталей, простотою й правдивістю сказаного. І тому ця збірка – не просто вірші: вона є самим життям із його радощами та болями, мріями й реаліями».
Але повернімось до того, як відбулася презентація збірки, яка почалося з перегляду на екрані відеокліпів пісень «Грона любови» з музикою В. Дунця й «Отче наш» В. Сірого. Другу з них публіка слухала стоячи. З вітальним словом до присутніх у залі звернулася Галина Винник, голова Ліґи українок Канади (відділ Торонто), яка надала слово для виступу героїні вечора.
Першою зі сцени прозвучала пісня «Рідне слово» у виконанні сімейного дуету Ігоря й Андріани Артем’яків. Вони вже добре знані у Торонто своїми виступами на українських фестивалях і організованих громадою концертів. Наступною у їх же виконанні була пісня «Мамине серце».
Пісні «Ріка життя» В. Ліфанчука і «Стара вишиванка» І. Пустового виконала заслужена артистка України Мирослава Солов’яненко (сопрано), яка стала справжньою прикрасою вечора. Це – професійна співачка, випускниця Київського університету культури, колишня солістка Державної хорової капели «Думка».
Ще однією професійною співачкою, яка взяла участь у мистецькій програмі вечора, була Наталя Каськова, солістка ансамблю «Козаки Поділля» Хмельницької філармонії. Наталя виконала пісню «Калинова доля» Володимира Сірого. Вона нещодавно прибула до Торонто й ми раді, що наші ряди поповнюються такими тантами.
Піснями «Не судилося» й «Колюче терня» В. Дунця порадувала глядачів добре знана в нашій громаді Діана Річі, постійна учасниця й окраса багатьох мистецьких заходів, фестивалів і концертів.
Громом оплисків нагородила публіка 4-річну Юстинку Будім. Її голос лився дзвінким струмком, злітав під стелю й рвався на волю. Дуже гарно гармонували до співу слова: «І тепер мені до без пісні – Ані дня, ні ночі, бо таку вже душу маю, Що співати хоче!». Юстинка – вихованка вокальної студії Ігоря Артем’яка, яка працює в околиці Східної Місісаги.
Додамо, що зі сцени прозвучало немало віршів. Крім поетеси, яка прочитала кілька своїх щемних доробків суспільно-філософського змісту, свою майстерність читців-декламаторів проявили Галина Винник, Наталка Попович і Христина Бідяк.
Гармонійно, ансамблево-зіспівано звучав жіночий хор «Діброва» (диригент і керівник Леся Коник), який виконав пісні «Калина – жіноча доля» І. Пустового, «О краю мій» В. Охріменка та «Журавлі України». В. Ліфанчука.
Завершився концерт виступом чоловічого хору «Прометей» у виконанні якого прозвучали пісні «Ставай, народе» Ігоря Сипня з соло Влади Фондери та «Єднання час». Друга з них – це новий твір, написаний незадовго до концерту. Його автор – Павло Фондера, диригент і керівник хору.
Загалом мистецький захід вдався на славу. Перш за все тим, що поезію поетеси ми відчули на дотик і стали багатшими душею. Тож хочеться, щоби такі вечори, презентації мали продовження надалі й не тільки в Торонто, а й в інших містах Онтаріо.
На останок Надія Козак щиро подякувала членкиням Ліґи українок Канади (відділ Торонто), керівникам фірми «Міст», українським медіа, відео, аудіо спонсорам, учасникам концерту: солістам, музикантам, читцям-декламаторам, хорам і їх керівникам, режисеру й звукорежисеру, а також своєму синові Ігорю, який завжди її підтримує та підставляє своє плече.
«Уже за північ. Та горить свіча. Не погашу. Нехай сама дотліє. Я ж перегляну календар життя, свого життя… Й плекатиму надію, Що долі не усі списала ще листки – Чорнил і пер в запасі ще багато». (Надія Козак «Зоря мого серця»).
Залишається повідомити, що весь дохід від цього доброчинного мистецького заходу та реалізації збірки буде перерахований у доброчинний фонд на підтримку реабілітації воїнів – учасників бойових дій на Сході України.
Share on Social Media
